З 12 по 29 червня у "Довженко-Центрі" в Києві триватиме виставка "Iмбаlance", створена підлітками, "які дорослішають в реаліях війни та глобальної нестабільності".
Виставку створили куратори Дар'я Молокоєдова та Андрій Борутя. Серед експонатів — мистецькі твори восьми дівчат про пошук ідентичності, втрату дому, прийняття себе, внутрішні опори та все те, що їх хвилює.
Суспільне Культура поспілкувалося про виставку з кураторкою Дар'єю Молокоєдовою та проєктною менеджеркою Музею воєнного дитинства Ренатою Чечель.
Виставка "Iмбаlance" стала підсумком лабораторії сучасного мистецтва та документування — експериментального проєкту Музею воєнного дитинства.
Протягом трьох місяців підлітки вивчали зміни й шукали шляхи їхньої фіксації та переосмислення. Завдяки лекціям і воркшопам із запрошеними спікерами учасниці ознайомилися з різноманітними мистецькими практиками — від перформансу та відеоарту до інсталяції — і навчалися працювати з темами пам'яті, історії та довкілля.
Під керівництвом мультимедійної художниці з Краматорська Дар'ї Молокоєдової дівчата створили власні художні роботи: у них вони переосмислюють поняття дому, близькості, заборони, кордонів, а також розмірковують над вибором між свободою і бажанням звичайного підліткового життя та необхідністю ставати самостійнішими.
"В межах лабораторії учасниці не тільки звернулися до свого досвіду дорослішання в час російсько-української війни, а ще й осмислювали власні стосунки з природними та урбаністичними ландшафтами, предметами, звуками та їжею як зі свідками та учасниками цього процесу дорослішання та визначення себе — у просторі, що так само намагається віднайти стан рівноваги", — зазначають Молокоєдова та Борутя.
Проєкт створено Музеєм воєнного дитинства за підтримки Програмного офісу forumZFD в Україні та Українсько-данського молодіжного дому у партнерстві з "Довженко-Центром".
Виставка триватиме до 29 червня. У її межах пройде серія подій, зокрема куратори проведуть спеціальні екскурсії, а також покажуть фільм Катерини Горностай "Стоп-Земля".
Як з'явилася ідея виставки? Що надихнуло та стало поштовхом до бажання реалізувати її?
Дар'я Молокоєдова, менторка проєкту і співкураторка виставки:
Ми з Андрієм [Борутею] знайомі з дитинства. Самі брали участь у схожих проєктах та мистецьких інтенсивах для підлітків у Краматорську. Тоді в ролі учасників, тепер же на іншому боці барикад — стали менторами для інших підлітків. Ідея створити свою лабораторію прийшла восени 2024 року, коли ми з Андрієм зустрічалися в кафе під моїм домом. Це були дружні зустрічі, в яких народжувалась синергія, особливо коли ми відчували зв'язки між елементами, які сумбурно придумували як частини лабораторії. Здається, ми хотіли таким чином емоційно повернутися в той безтурботний час дитинства, але вже через наших учасниць.
Лабораторія взяла вектор на стабілізацію емоційного та внутрішнього стану підлітків. Сам цей вік, пубертат, є часом коливань. Хто я, що я, що ви від мене хочете і що я хочу сам від себе. Це час суперечностей і внутрішніх конфліктів. Звідси якраз і була придумана назва "Iмбаlance" — термін взятий з айтішної термінології, який каже про стан фінансів. І в цьому комедія, що в якийсь момент хтось з молодих людей взяв цей термін, відділив від нього частину "імба" і сказав, що це буде визначення до чогось квадро-крутого.
Спершу думали про формат резиденції, але зупинилися саме на лабораторії. В цю ідею ми заклали те, що результат проєкту невідомий заздалегідь. Після трьох місяців роботи з учасницями, які випадково виявилися усі дівчатами (вийшла така собі феміністична лабораторія), ми створили цю виставку, яка прагне відповісти на головні питання пубертату: хто я? що я тут роблю? що відбувається навколо мене? що всі хочуть від мене і чого я хочу від самої себе?
Виставка стала збиральним елементом, простором документацій і роздумів. Учасниці представляли художні витвори, які казали самі за себе. Розказуючи свої думки й переживання через матеріал та форму.
Як створювалася експозиція? За яким принципом відбирали роботи, що хотілося передати саме таким підбором мисткинь?
Варто сказати, що роботи не відбиралися у звичному форматі групових виставок. Ми мали 8 учасниць, яких відібрали для участі в лабораторії. У кожної з них був довгий і місцями тернистий шлях до ідеї, а пізніше до її реалізації.
Для лабораторії ми придумали такий хід подій, що в нас були лекції з запрошеними лекторами та зі мною, менторкою проєкту, які суміжно торкалися теми виставки. Однак вони не були прикладними й не вказували прямо напрям, а радше могли наштовхнути думку на тему, залучали до роздумів, які в майбутньому допомогли б вийти на лінію теми робіт.
Потім ми запропонували учасницям місяць попрацювати самостійно. Ми щодня були на зв'язку, щотижня у нас була стратегічна зустріч, на якій ми звірялися з ходом створення творів, але дівчата переважно працювали самостійно. Ми з Андрієм мали довгі розмови з учасницями, інколи ідеї змінювались зі швидкістю світла, це якраз і підтверджує нашу гіпотезу про коливання та нестабільності в цьому віці. Але авторки йшли нам назустріч, а ми йшли назустріч їм — і у кожної народився чудовий проєкт, представлений на виставці.
Експозицію тим часом створювали саме ми з Андрієм. Складністю було те, що я майже не була знайома з простором "Довженко-Центру". А для мене як художниці, яка створює інсталяції і не тільки, важлива робота з простором і його контекстом.
Ми вирішили зробити досить мінімалістичну виставку та дати простору повітря і місце для думок. У найбільшому залі у нас розміщено буквально чотири проєкти, а всю виставку закриває тотальна інсталяція, яка одиноко стоїть у напівпорожньому залі. Також цікавою точкою і прикладом нашого підходу стала репрезентація проєкту Поліни Гули. Це серія маленьких мініатюр різних місць, які розміщені на величезних, у співвідношенні до робіт, подіумах.
Не можу сказати, що це було запланованим рішенням (посміхається), але для мене як людини, яка вірить у Всесвіт і вважає, що художник — лише провідник між космосом ідей і планетою Земля, це рішення експозиції стало завершальним пазлом для меседжу виставки, який для мене звучить так: "Ми можемо не знати, як виглядатиме наш завтрашній день, і не знати, хто ми такі, ми можемо перестати шукати відповідь, але в якийсь момент нам назустріч стане підліток, який буде уособлювати в собі всі ці екзистенційні питання, і в його обличчі ми побачимо себе, і тоді у нас буде можливість знов пошукати в самих собі те, що загубилось кроком в доросле життя".
Як довго тривала підготовка проєкту — розробка від ідеї до концепції, відбір мисткинь, фінальна підготовка?
Рената Чечель, проєктна менеджерка Музею воєнного дитинства:
Цей проєкт мав стати продовженням історії, яку ми в Музеї воєнного дитинства розпочали у 2024 році. Тоді за схожим принципом ми відібрали підлітків, які під менторством досвідчених режисерів створили документальну виставу "Озимі" на основі власних досвідів. Так ми зрозуміли, що мистецтво може бути простором для підлітків висловити свої думки, переживання, зафіксувати спогади. Врешті, власноруч створити мистецький твір, який учасники представили на кількох театральних сценах Києва.
В новій ітерації ми вирішили звернутися до сучасного мистецтва, і під кураторством Дар'ї Молокоєдової та Андрія Боруті створили новий експериментальний проєкт "Iмбаlance", підсумком якого мала стати виставка.
З початку 2025 року уже почалася активна робота над втіленням. Паралельно відбувалися кілька процесів: дизайн проєкту, отримання фінансування від Програмного офісу forumZFD в Україні, домовленості про партнерства з Українсько-данським молодіжним домом, де власне проходили воркшопи лабораторії, а також із "Довженко-Центром", в просторі якого сталася й сама виставка.
У березні ми провели відкритий конкурс серед підлітків, які навчалися в 9–11 класах, а одразу після перейшли до програми лабораторії. Упродовж трьох місяців учасниці долучалися до лекцій та воркшопів із запрошеними спікерами. Між воркшопами дівчата досліджували зміни в собі й навколишньому середовищі та шукали способи їх зафіксувати й переосмислити через роботу з матеріалом, кольором, звуком, рухом та іншими складовими мистецтва.
Червень вони присвятили уже створенню самих робіт і мали змогу обговорювати свої ідеї з кураторами, перш ніж представити їх на виставці. Дванадцятого червня ми відкрили виставку.
Чому обов'язково потрібно відвідати цю виставку?
Дар'я Молокоєдова:
На одній з наших зустрічей учасниці поставили нам запитання: "Як зрозуміти, хто я?" І я зрозуміла, що перестала шукати на це відповідь з плином часу та набуттям якоїсь цинічності до світу, мовби це безсенсовне питання, яке краще не ставити й не пудрити собі мізки. Але, можливо, повернення до цих беззмістовних питань і є важливою частиною людського життя.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media