Бертольд Брехт, Фрідріх Дюрренматт, Теннессі Вільямс — імена, які ви час від часу точно бачили на сучасних афішах найбільших театрів, але могли не зіставляти з післявоєнною драматургією.
Це узагальнена назва для драматичних творів, які створювали після Другої світової війни й до початку XX століття (або могли створювати раніше, але ці твори мали значний вплив на подальший розвиток світової драматургії, як-от у випадку Бертольда Брехта).
Суспільне Культура розповідає, які твори й теми драматургів післявоєнного часу стали основою для вистав на українській сцені.
Перелік не є вичерпним, але має на меті познайомити глядацтво й читацтво зі світовими іменами післявоєнної драматургії, тексти яких зараз можна побачити в Україні.
Бертольд Брехт (1898–1956)
Про автора: Німецький драматург і поет, який 15 років прожив у еміграції, сформулював теорію епічного театру, який ще називають неаристотелівським, раціональним та інтелектуальним. Ця концепція передбачає, зокрема, руйнування "четвертої стіни", тобто глядачі стають свідками зміни декорацій, актори можуть до них звертатися, зокрема за допомогою зонгів (пісень, які переривають і коментують дію).
Більшість сюжетів Брехта схожі на притчі. Наприклад, п’єсу "Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити" можна сприймати як сатиричний антифашистський памфлет. Брехт написав текст у 1941 році, коли Німеччина вже захопила більшу частину континентальної Європи. Прем’єру вперше поставили у Німеччині після закінчення війни, у 1958 році (драматург до неї не дожив два роки).
Сюжет: Головний герой Артуро Уї — кримінальний бос у світі чиказьких гангстерів 1930-х років. Він намагається встановити повний контроль над трастом із продажу цвітної капусти. У головному героєві можна впізнати Гітлера, і Старому Догсборо — головнокомандувача Східного фронту під час Першої світової війни, Пауля фон Гінденбурга, а у Джузеппі Дживолі — Йозефа Геббельса.
Що подивитися:
— "Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити" можна було донедавна переглянути у Театрі Франка (2022). Це перша постанова головного режисера театру Дмитра Богомазова після повномасштабної війни. Головну роль виконують Іван Шаран і Віталій Ажнов. П’єса має безліч точних збігів із віхами біографії Володимира Путіна, каже режисер.
— "Кураж" (2019). Це пластична драма від хореографа й режисера Олексія Скляренка на основі п’єси Брехта "Матінка Кураж та її діти" і ремарок драматурга. Брехт написав текст напередодні Другої світової війни, але події сюжету відбуваються у часи Тридцятилітньої війни, у XVII столітті. Головна героїня — маркітантка, тобто жінка, яка мандрує з військом і продає солдатам товари першої необхідності. Матінка Кураж їздить Європою у фургоні зі своїми трьома дітьми. Наприкінці п’єси героїня залишається самотньою — її шлях був таким, що глядацтво не співчуватиме. Виставу за цим твором також поставив режисер Херсонського театру Сергій Павлюк на сцені Театру імені Лесі Українки в Кам’янському (2025).
— "Тригрошова опера". Зонг-оперу про "життя на руїнах цивілізації" Бертольд Брехт створив із композитором Куртом Вайлем у 1928 році. Сюжет описує лондонські вулиці 1920-х років, де бандити займаються бізнесом, а шеф поліції має з них зиск. Режисер Максим Голенко поставив оперу у львівському Театрі Заньковецької у 2021 році: після семи показів виставу зупинили, але відновили у 2024 році.
"Тригрошову оперу" також поставив Сумський театр імені Щепкіна (2023). Крім того, у 2024 році в театрі втілили текст Брехта "Людина є людина", написаний в 1924 році. Він досліджує процес перетворення обивателя на елемент воєнної машини: через свою нездатність відмовляти портовий вантажник потрапляє у круговерть подій і маніпулювання та врешті стає іншою людиною, солдатом.
— "Кавказьке крейдяне коло". П’єсу, яку Брехт створив у 1944 році, поставлять у Театрі на лівому березі в наступному театральному сезоні. Фактично на сцену театру перенесуть виставу театру "Дайлес" у Ризі, яку поставив режисер Дата Тавадзе. Дія п’єси відбувається у Грузії під час Другої світової війни, але творці вистави навмисно виносять її за часові та географічні межі. За сюжетом, дві групи селян сперечаються за право власності на долину. Щоби розв’язати суперечку, запрошують старого співака, який розповідає їм історію старовинного судового обряду "крейдяного кола".
Фрідріх Дюрренматт (1921–1990)
Про автора: "Я не зараховую себе до теперішнього авангарду", — писав швейцарський драматург і автор романів, традиціоналіст і новатор водночас, у примітках до своєї п’єси "Гостина старої дами" (1956). Дюрренматт вважав себе письменником скоріше не абсурду, а гротеску, і створив драматичну концепцію трагікомедії. Згідно з його уявленням, у тогочасному світі, після двох світових воєн і атомної бомби, чиста трагедія стала неможливою. У такому світі, який можна уявити як лабіринт, немає героїв, які могли би протистояти фатуму.
Сюжет: "Гостина старої дами" розповідає історію Клер, яка в юності була змушена тікати з власного міста із позашлюбною дитиною, а тепер повертається туди власницею мільярдів. Її приїзд викликає ажіотаж серед мешканців занедбаного містечка, яке колись було центром Європи. Клер погоджується дати їм один мільярд, але в обмін на пропозицію, яку вони спочатку вважатимуть аморальною, а згодом — справедливою. У певному сенсі сюжет про те, як суспільство поступово деградує і погоджується на вбивство заради власної вигоди, тож йдеться про провину, відплату та моральний занепад — те, з чим зіткнулися переможені країни після Другої світової війни.
Що подивитися:
— "Візит" у Театрі Франка в режисурі Давида Петросяна (2023). Вистава починається у шахтарській роздягальні Гюллена, де злиденні жінки нишпорять по кишенях чужого одягу. В постанові немає часової деталізації, а режисер каже, що п’єса Дюрренматта насправді більш актуальна, ніж здається на перший погляд. У головній ролі — Наталія Сумська. Виставу за цією п’єсою Дюрренматта також поставив художній керівник Малого театру Дмитро Весельський у Рівненському театрі ("Повернення" / "Візит старої дами", 2024).
Теннессі Вільямс (1911–1983)
Про автора: Американський драматург, який двічі отримав Пулітцерівську премію — за п’єси "Трамвай «Бажання»" (1948) і "Кішка на розпеченому даху" (1955). Вільямс також створив концепцію пластичного театру. Згідно з цією концепцією, декорації, реквізит, світло і звук стають символами внутрішнього світу персонажів (як-от, кришталева колекція Лори у ще одному тексті автора, "Скляний звіринець"); а час може бути нелінійним (є флешбеки, спогади чи сни).
Сюжет: "Трамвай бажання" розповідає історію аристократки Бланш Дюбуа, яка втрачає родинний маєток і переїздить у робітничий Новий Орлеан, де живе з брутальним чоловіком Стенлі Ковальські. Конфлікт героїв деякі критики порівнюють із зіткненням аристократичного Півдня, який занепадає, та нового світу іммігрантів та робітників. П’єсу вперше поставили в 1947 році — на той час вона здалася глядачам сміливою, якщо не аморальною.
Що подивитися:
— "Трамвай «Жадання»" у Театрі Лесі Українки. Постанова Олени Щурської за однойменною п’єсою Вільямса (2025). Крім того, у 2020 році цю п’єсу поставив Іван Уривський на сцені Театру Франка (зауважте, що в цьому випадку це вистава саме за мотивами тексту).
— "Скляний звіринець" у Театрі Франка. Постанову втілила запрошена режисерка Тетяна Аркушенко. Виставу грають на сцені театру вже 12 років (із 2013 року). Це частково автобіографічний текст Вільямса про зустріч американської мрії з реальністю. Дія відбувається у 1937 році в штаті Міссурі, під час Великої депресії. Мати розповідає про свої колишні успіхи; син мріє займатися творчістю, але працює у взуттєвому магазині, донька також живе у світі власних ілюзій, а батько взагалі покинув родину багато років тому та подався у мандри.
Артур Міллер (1915–2005)
Про автора: Американський драматург і прозаїк польсько-єврейського походження, а також чоловік Мерилін Монро. Якщо брати до уваги штампи, то його називають "батьком американської аналітичної драми", вважаючи послідовником Генріка Ібсена та Бернарда Шоу. Драматург модифікує соціально-психологічну драму, тобто він не лише ставить діагноз суспільству, а й додає інтелектуальне розслідування, шукаючи наслідки соціальних проблем.
Сюжет: "Всі мої сини" — історія родини, яка чекає сина, безвісти зниклого на війні. Його зникнення — результат помилки батька, який постачав браковані частини до військових літаків. Сюжет заснований на реальних подіях. Уперше виставу за цією п’єсою поставили на Бродвеї у 1947 році: драматург Артур Міллер і режисер Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні", а також популярність.
Що подивитися:
— "Всі мої сини" у Театрі Франка. Виставу з Богданом Бенюком втілив режисер і новий очільник Молодого театру Станіслав Мойсеєв у 2017 році. Кілька років тому постановку тимчасово знімали з репертуару, але згодом повернули.
— "Вид з мосту" в Театрі Лесі Українки. Постанову створив генеральний директор театру Кирило Кашліков у 2016 році. Основою менш відомої п’єси Міллера (1955), як і тексту "Всі мої сини", стала реальна історія (недарма Міллер працював репортером). Ця історія відбулася в італійському кварталі Брукліну в 50-ті роки минулого століття, коли емігрантам забороняли в’їзд до США. За сюжетом, Докер Едді живе за правилами честі, але закоханий у свою племінницю Кетрін. Натомість Кетрін закохується у харизматичного та нелегального емігранта Родольфо. Виходить трагедія з імміграційною службою та вбивством героя і його ідеалів.
Гарольд Пінтер (1930–2008)
Про автора: Британський драматург, актор і поет єврейського походження, який створив "пінтерівський" стиль. З одного боку, його тексти можна зарахувати до реалістичного театру, а з іншого, там таки є елементи абсурду та "комедії загрози", де гумор поєднується із відчуттям небезпеки чи тривоги навіть у буденних ситуаціях. Загалом його п’єси дають відчуття психологічної гри, де слова оманливо прості, а мовчання і паузи мають свій сенс.
Сюжет: Найкращою з ранніх п’єс Пінтера вважають "Ліфт" (1957), що ліг в основу сценарію першого повнометражного фільму Мартіна Макдони "Залягти на дно у Брюгге". Два кілери, Бен і Гас, чекають наказу в тісному підвалі, взаємодіючи з таємничим керівництвом через записки. Ці записки поступово вичерпуються, як і теми для рутинної бесіди.
Що подивитися:
— "Ліфт" у Театрі Лесі Українки (2025). Режисерський дебют Михайла Ганєва, який описує виставу як "одвічне вагання між совістю і наказами, системою і особистістю".
— "Зрада" в Молодому театрі (2025). Виставу-"неонуар" за п’єсою 1978 року втілює режисерка Олександра Меркулова. Текст має зворотну хронологічну структуру, тобто історію розповідають від розставання коханців до початку їхніх стосунків.
Славомир Мрожек (1930–2013)
Про автора: Польський драматург, письменник, есеїст та майстер створювати доволі зрозумілі алегорії на політичні режими, особливо комуністичні. Наприклад, у п’єсі "Танго" (1964) Мрожек розвиває конфлікт між анархією і деспотизмом, а в "Емігрантах" (1974) критикує природу свободи та еміграції. Мова його персонажів може бути формальною і пересипаною квазінауковими термінами, що додає комічності й натякає на безглуздість офіційної риторики, а самі персонажі стають архетипами, як-от Інтелектуал, Бюрократ, Робітник.
Сюжет: В "Емігрантах" емігрант-робітник, який мріє заробити грошей і повернутися додому, зустрічається з емігрантом-інтелектуалом, який хоче написати книгу про емігрантське життя та шукає інтелектуальну свободу. Вони ведуть нескінченні розмови в тісній підвальній кімнаті та не здатні зрозуміти одне одного, але змушені ділити цю кімнату й долю.
Що подивитися:
— "Емігранти" у Театрі на Подолі. Прем’єра "веселої притчі" в режисурі Володимира Кудлінського відбулася у 2022 році. У виставі один із героїв є жертвою, а інший його препарує. Загалом у театрі обрали такий матеріал, бо вважали тему еміграції актуальною в перший рік повномасштабної війни.
— "Танго". П’єса справді завершується символічною сценою танго, що стає не танцем пристрасті, а символом того, що груба сила перемогла над спробою встановити порядок. Апологет такого порядку — студент Артур, який намагається впорядкувати хаос існування своєї родини.
— "Стриптиз II" у Театрі "Колесо" (2023, Ірина Кліщевська). Це вже друга постанова п’єси в цьому театрі. За сюжетом п’єси (1961), двоє чоловіків у замкненій кімнаті бачать Руку, яка по черзі починає подавати їм предмети: вони змушені позбутися їх, а потім роздягнутися. Після невдалих спроб раціоналізувати це видовище, чоловіки вирішують підкоритися абсурдним вимогам невидимої влади, яка вимагає "стриптизу".
Христо Бойчев (1950 — дотепер)
Про автора: Болгарському драматургові та письменникові зараз 75 років. Його п’єси можна назвати гострою сатирою на суспільство посткомуністичних країн, із війнами та політичними потрясіннями. Ці тексти вибудовують світ, де божевілля стає формою нормальності чи самозахисту, а також поєднують абсурдизм із чорним гумором.
Сюжет: П’єса "Полковник і птахи" (1997) принесла Бойчеву світову славу, зокрема за неї він отримав нагороду Британської ради для Центральної та Східної Європи (British Council's International Playwriting Award), яку йому вручав Гарольд Пінтер.
За сюжетом, під час громадянської війни шість пацієнтів психіатричної лікарні у горах Боснії покинуті персоналом. До них пробивається солдат у формі, якого вони сприймають за лікаря — той підіграє, щоби врятувати власне життя. Відтак за "рекомендаціями" лікаря кожен із пацієнтів приймає дивну, але логічну для себе місію, а разом вони утворюють абсурду армію, яка вирушає у зовнішній світ, щоби врятувати людство.
Що подивитися:
— "Полковник і птахи" у Театрі Лесі Українки (2024). П’єсу втілив литовський режисер Андріюс Дарела ("Закут" у Театрі Франка). "Театр абсурду — найбільш відповідний жанр, аби розповісти глядачам про війну", — вважають у театрі.
І нагадаємо про двох авторів, яких ви можете вже знати, але не думали про них як про драматургів:
Жан Поль Сартр (1905–1980)
Більш відомий як французький філософ, Сартр намагався досліджувати у п’єсах власні екзистенціальні ідеї, тому таке дослідження називають "театром ідей".
Що подивитися:
— "За зачиненими дверима", Театр Лесі Українки (2024). Це п’єса Сартра, написана в 1944 році, яку вважають однією із найяскравіших ілюстрацій його філософії. У центрі сюжету троє померлих незнайомців у кімнаті, які приречені вічно перебувати разом. Кульмінацією стають слова: "Пекло — це інші": неможливо сховатися від правди про себе, яку несе сприйняття інших.
— "Мертві без поховання", Івано-Франківський драмтеатр (2023). Виставу за мотивами п’єси 1946 року поставив литовський режисер Йокубас Бразіс ("Прометей закутий" у Театрі Франка). В оригінальному тексті дія розгортається під час Другої світової війни та розповідає про французький рух опору: колабораціоністи захопили в полон партизанів, які чекають свого суду. В інтерпретації дія відбувається у театрі, де актори, які тривалий час репетирували одну й ту саму виставу, втрачають відчуття реальності.
Альбер Камю (1913–1960)
Французький романіст і публіцист також був філософом та одним із лідерів абсурдизму. На відміну від Семюела Бекетта чи Ежена Йонеско, які підкреслювали безглуздість навіть самої форми (наприклад, мови чи структури), в розумінні Камю театр абсурду — це зіткнення між прагненням людини до сенсу і байдужістю всесвіту. Відповіддю на абсурд є бунт, постійне заперечення. Навіть коли герої зазнають поразки, лишається трагічна людяність.
Камю переосмислює історичні сюжети та класичні міфи (Непорозуміння" — міф про Едіпа або "Калігула" — про римського імператора). Над "Калігулою" Камю працював з 1939 (перша редакція) до 1958 року (третя редакція).
— "Калігула" від Івана Уривського у Театрі Франка (2022). Олександр Рудинський та Віталій Ажнов виконують ролі головного героя, який після смерті своєї сестри та коханки намагається врятуватися від божевілля та порожнечі, користуючись необмеженою владою. Це трагедія абсурду, або філософська трагедія, тож про кінцівку легко здогадатися. Також в Івано-Франківському драмтеатрі можна подивитися інтерпретацію "Калігули" від французького режисера Жуля Одрі (2019).
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media