Перейти до основного змісту

"Ми свідомо хотіли уникнути спекуляції" — як Hyphen Dash зробив фільм про альбом, написаний за 15 км від фронту

Гурт Hyphen Dash. Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Інструментальний гурт Hyphen Dash 11 червня представив документальний фільм The Making of Basement 626. Роботу зняв режисер Вадік Пінягін, а презентація відбулась в Українському домі.

The Making of Basement 626 розповідає історію, як Мишко Бірченко та Євген Пугачов записували імпровізаційний альбом у саморобній студії свого друга військового 93 ОМБР "Холодний Яр" у Краматорську.

У бліцінтерв'ю проєкту "Artилерія" Юля Ткачук розпитала у Hyphen Dash та Вадіка Пінягіна трохи більше про документування, звукодобування і життєві уроки, винесені з цього досвіду.

Про що фільм

The Making of Basement 626 — документальний фільм режисера Вадіка Пінягіна про однойменний імпровізаційний альбом гурту Hyphen Dash, записаний у підвалі дому їхнього друга-військового за 15 км від лінії фронту. Фільм поєднує "живу" зйомку та інтерв'ю з хлопцями, де вони діляться своїми враженнями й спостереженнями від цього досвіду.

Кадр із фільму The Making of Basement 626. Вадік Пінягін. Надано Суспільне Культура

Мишко та Євген самотужки переобладнали закинутий підвал в будинку друга на музичну студію та чотири дні записували там імпровізацію.

"Це було важливо зняти, щоб передати контекст і пояснення — для чого вони це зробили і з чим стикалися. Показати, що таке можна і потрібно робити. Відповіді на всі питання є у відео", – розповідає Вадік.

Основним партнером проєкту стала ініціатива Music Saves Ukraine від Всеукраїнської асоціації музичних подій, з якою Hyphen Dash співпрацює на постійній основі.

Презентували фільм в Українському домі разом із панельною дискусією, до якої, крім музикантів та режисера, долучився Влад Яремчук (UAME | Music Saves Ukraine) та ⁠Тетяна Каменєва (Shields Ukraine).

The Making of Basement 626 доступний для перегляду на YouTube-каналі лейблу No Time For Swing.

Бліцінтерв'ю

Я сама знімала схожі історії для "Artилерії", тож мені дуже відгукнувся тип зйомки. Я розумію, як складно зібрати фінальну історію на монтажі й вирішити, що буде у фільмі, а що ні. Які сцени в підсумку не ввійшли у The Making of Basement 626? А про що, навпаки, шкодуєте, що не встигли зняти?

Вадік Пінягін: Я не можу сказати, чи є моменти, про які я шкодую, що не потрапили в об'єктив, бо я їх, напевно, не пам'ятаю. Загалом там дуже багато матеріалу — рівно стільки, скільки було музики в поїзді, стільки ж було і жартів. Головне, щоб це все зробити більш лаконічним і структурованим. Зараз мені дуже сильно чогось не вистачає.

Мишко Бірченко: Особливо інше сприйняття, коли дивишся на великому екрані.

Вадік Пінягін: Але класно, коли є відчуття, ніби хочеться ще, а не відчуття перенасичення. Сценарій будувався за відчуттям, не було чіткого алгоритму.

Мишко Бірченко: Мені дуже сподобалось, як фінальна версія відрізняється від першої, бо ми дискутували з Вадіком про те, що потрібно було додати більше нашого життя довкола підвалу. Це для мене зіграло вирішальну роль в передачі цієї атмосфери і взаємодії з іншими людьми, яку ми проживали там.

Для мене було важливо показати не лише підвал. Звісно, це точка, навколо якої все обертається. Але для мене наші приколи — це опора, на якій все стоїть, яка дає дуже багато енергії. Тому це про зв'язок, взаєморозуміння і класних людей, які є довкола нас.

Євген Пугачов: Я шкодую, що у фільм не ввійшли наші найбільш глибокі й щирі розмови з Андрієм Добрим (друг хлопців, військовий — Ред.). Але навіть якби вони були зафіксовані на камеру, я не впевнений, що таке варто вставляти в кіно, бо це інтимно і має залишатися тільки в пам'яті та свідомості людей, які беруть участь у таких розмовах. Але вони відчуваються між рядками цього кіно.

Кадр із фільму The Making of Basement 626. Вадік Пінягін. Надано Суспільне Культура

Коли ти думаєш про фільм про альбом, створений за 15 км від лінії розмежування, то стереотипно очікуєш, що в ньому буде багато сцен з вибухами та про акцент на небезпеці й тривозі. Натомість ваш фільм, попри постійний звук повітряної тривоги, дуже тихий, "ламповий" та музикоцентричний. Чому було вибрано саме такий підхід?

Вадік Пінягін: Ми ж фільм про музику знімали.

Євген Пугачов: А ми музиканти, музику грали.

*сміються*

Вадік Пінягін: У нас були думки про те, щоб зробити якийсь вуличний лайв десь на каньйоні, утім, ми цього не зробили. А оскільки вся музика писалась у підвалі, то відповідно і вийшло так... чилово?

Мишко Бірченко: У нас був виїзд у Костянтинівку, де вже не можна було заїжджати. Кадри розбомбленої школи — це частина нашої поїздки. Там багато кадрів з наслідками російської агресії, але тема і без цього просякає всю стрічку.

Усі розуміють, де ми перебуваємо, і зайвий раз показувати, що от ми тут... Можливо, це згодилось би хіба глобально для історії, щоб через 20 років людям не треба було гуглити, як воно виглядало в той час.

Євген Пугачов: Але там це є. Я не впевнений, що через кожні три кадри має показуватись роз**бана росіянами хата.

Мишко Бірченко: Бо це ще більша спекуляція, якої ми свідомо хотіли уникнути.

Кадр із фільму The Making of Basement 626. Вадік Пінягін. Надано Суспільне Культура

У мене є друг саундпродюсер, який страшенно заморочувався, пів року будуючи власну студію, щоб досягти ідеальної акустики. Коли ж робиш саморобну студію за кілька днів — це завжди про компроміси в плані звуку. На які компроміси пішли ви під час запису альбому Basement 626?

Мишко Бірченко: Є важлива ремарка: нам по-хорошому по**й і ми можемо в будь-яких обставинах зробити класно — подивитися на те, що д*більно звучить, під іншим кутом і такі: "А це можна назвати цікавим тембром".

Євген Пугачов: Це стиль.

Мишко Бірченко: Ми самі собі успішно продаємо дуже багато компромісів, які потім у підсумку виправдовують себе. Але тут ще важливо, що це приміщення акустично правильне, з акустичною корекцією, тому що власник будинку до цього планував зробити там домашній кінотеатр і ця кімната заглушена.

Євген Пугачов: Але дерев'яна. Не повністю суха і це добре.

Мишко Бірченко: Нам пощастило в цьому сенсі. Ми правильно скористалися можливостями цього приміщення і технічною підготовкою, яка в нас була. А потенціал цього зібраного матеріалу нам допомогли розкрити хлопці з Duma Studios.

Яке головне враження, стиснуте в обсяг одного речення, ви винесли з цієї поїздки?

Вадік Пінягін: Сідати монтувати треба зразу.

*сміються*

Євген Пугачов: Мій висновок такий: ми можемо з Мишком поїхати в будь-яке місце і записати музику.

Мишко Бірченко: У мене висновок, що я маю поруч найкращих людей у світі. Це дозволяє робити все, що хочеш, — вигадай будь-яке д*більне і в тебе все вдасться, тому що поруч глиби, з якими можна робити як хочеш, що хочеш, де хочеш і коли хочеш.

Про Hyphen Dash

Hyphen Dash – київське тріо у складі Мишка Бірченка (ударні), Євгена Пугачова (гітара, бас) та Поліни Майбороди (клавішні). Гурт поєднує хіп-хоп, ф'южн та електроніку, експериментуючи з формами сучасної інструментальної музики. Колектив є частиною ком'юніті Fusion Jams, а Мишко Бірченко – співзасновник лейблу No Time For Swing. Наразі гурт випустив live EP з музею НАМУ, низку синглів у співпраці з українськими та іноземними артистами та мікстейп із демо. Hyphen Dash виступали на європейських фестивалях, давали солдаут-концерти в Києві та готують нові релізи у 2025–2026 роках.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media