Музика нерідко стає прихистком для тих, хто хоче принести людям сміх та радість. У родинах тисяч українців досі десь зберігаються касети із записами Вєрки Сердючки або Левка Дурка. Та цими іменами не обмежується широкий пласт артистів, які займаються гумором у тій чи тій формі — прямо пародіюючи пісні чи викручуючи жанрові кліше до абсурду.
Про найсмішнішу музику України та світу — у новому тексті Artилерії на Суспільне Культура.
Дивний Ел Янкович
Говорити про пародії в музиці неможливо, не згадавши імені, без якого важко уявити жанр у його звичному вигляді. Пісні Дивного Ела заклали основу для усіх тих, хто зараз займається музичними пародіями. Музично його версії відомих пісень часто обігрують польку та акордеон, що можна вважати впливом родини, адже батьки Ела були хорватськими емігрантами.
Важливою складовою творчості Ела є повага, яку він має до виконавців оригінальних пісень, на які створює пародії. Через таке ставлення Елу завжди вдавалося робити свої пародії якіснішими — наприклад, у роботі над пародіями на пісні Майкла Джексона брав участь хореограф оригінальних кліпів, а самі кліпи були зняті на тих самих майданчиках, що і їхні оригінали.
З роками реакція на пародії Ела стала певного роду лакмусовим папірцем, який визначав, чи має той або той виконавець почуття гумору та здорову самоіронію. Для Курта Кобейна пародія на Smells Like Teen Spirit взагалі стала персональним досягненням — тільки після її виходу він повірив у те, що його гурт Nirvana здобув популярність.
У 2022 році про Ела вийшов байопік, де головну роль зіграв Деніел Редкліфф, а сам Янкович долучився до створення фільму.
Бо Бернем та Pink Guy
Один із головних творчих методів, які зараз використовують тисячі молодих виконавців, як-от Pinkpantheress, Men I Trust, Sucilna_nevdacha.exe, Badactress та інші, сягає своїм корінням комедійної музики. Йдеться про бедрум-поп — можливо, найперший музичний жанр, який існує завдяки соцмережам. Піонерами бедрум-попу заведено вважати Бо Бернема та Джорджа Кусунокі Міллера, відомого під псевдонімами Joji, Filthy Frank та Pink Guy.
Перші записи Бо Бернема побачили світ майже 20 років тому — у 2006 році. У своїх піснях Бо приділяв увагу проблемам дискримінації та іронізував з таких побутових ситуацій, як випускний та життя разом зі своєю родиною.
Бо Бернем не пародіював конкретні пісні, а скоріше висміював наявні у музиці кліше та використовував музику як інструмент для сторителінгу. Творчістю Бернема свого часу надихався Юрій Каплан, фронтмен гуртів Inshe та "Валентин Стрикало".
Натомість Pink Guy був куди більш епатажним та провокативним проєктом, який хоч і працював з тими ж темами, що і Бо Бернем, але робив це в геть іншій манері та з іншим звучанням.
Pink Guy часто висміював токсично маскулінний архетип репера, доводячи реперські кліше до абсурду. Наприклад, у пісні Please Stop Calling Me Gay персонаж намагається довести свою гетеросексуальність та популярність серед жінок.
І Бернем, і Міллер згодом зробили розворот у бік більш ліричної та відвертої музики. Бо Бернем залишив при собі іронію в альбомі та стендап-спешлі Inside, але і показав свої вразливі сторони та поділився рефлексією свого ментального стану.
Міллер же, своєю чергою, у 2017 році взяв псевдонім Joji та повністю змінив жанр і звук. Як Joji він здобув нову аудиторію і тепер навіть не всі його нинішні фанати знають про Pink Guy. З 2022 року він не випускав нової музики, тому зараз найяскравішими представниками жанру, який він популяризував, є D4vd, Beabadoobee, Steve Lacy та інші.
Кайл Ґордон
Якщо ви народилися десь між 1981 і 1996 роками, то, мабуть, точите зуб на цього коміка та співака. Адже не так давно його пісня We Will Never Die облетіла TikTok та лунала майже в кожному відео, де люди висміюють культурні феномени покоління міленіалів — широкі капелюхи, картаті сорочки, принти із совами чи вусами, дорогі бургерні, кав'ярні третьої хвилі тощо. У коментарях пісню називали влучною пародією чи то на The Lumineers, чи то на Mumford & Sons, чи то на Of The Monsters And Men.
Втім, це не перша успішна пародія Кайла Ґордона. За рік до успіху We Will Never Die він випустив Planet of the Bass — пародію на європейський електропоп та євроденс нульових.
Пісня завірусилася як ніколи вчасно — під час "Євробачення", де подібні пісні лунають щороку. Правдоподібний, як для американця, європейський акцент та текст із помилками, які роблять не-носії англійської мови, вказують на неабияку обізнаність Кайла. Вочевидь, він зміг дослідити жанр настільки детально, аби зрозуміти мовленнєву логіку тих, для кого англійська не є рідною. За такий комплексний та сповнений поваги підхід Ґордона нерідко називають "новим Дивним Елом".
Після двох вірусних пародій він випустив ще декілька менш популярних, та не менш влучних. Наприклад, ню-метальну Crawl to Me та пародію на британський дрил під псевдонімом Selekta.
"Курган & Agregat" проти "Чоткого паци"
Але й українській музиці ніколи не бракувало дотепних та глибоких пісень. Зараз ми вже звикли до "Курган & Agregat", та навіть до "Кургана" без Agregat, як до самостійних творчих одиниць. Але починали хлопці з крадених бітів та висміювання кліше західного і російського репу. Та і немузичні відео, які виходять на офіційному YouTube-каналі гурту, часто деконструюють або висміюють певні жанрові кліше.
Втім, репери з Близнюків не завжди тримали монополію на смішну музику на суржику. Свого часу вони мали конкурента — YouTube-канал "Чоткий паца", команда якого створювала менш креативний, але якісніше спродюсований контент.
Їхні відео були пародіями на популярні на той час пісні та кліпи, сюжети яких були адаптовані під реалії села або провінції. Ці пародії були схожі на ті, які раніше показували на телебаченні в межах вечірніх гумористичних шоу, тому вони й заходили пересічному глядачеві. Нерідко жертвами цих пародій ставали російські хіти, що багато каже про український медіапростір до 2022 року.
Все ж щирість перемогла комерцію, тож "Курган & Agregat" змогли не тільки забрати собі аудиторію "Чоткого паци", а і стати з "гурту-приколу" чимось набагато глибшим та значущим.
А колись окрім них двох ще була Bomzhelina (нині відома як Rybka), яку свого часу сприйняли як пародію на пародію попри місцями навіть гостріші за конкурентів тексти та кліпи.
Ближче до пародій в класичному розумінні слова підійшов Євген Гордєєв зі своїм сайд-проєктом "МС Брехунець". У деяких своїх піснях він об'єднує слова української класики (наприклад, "Щедрика") та мелодію якогось всесвітнього хіта (наприклад, Nirvana — Dumb). В інших же просто іронізує над дійсністю та збирає калейдоскоп торгових марок, телевізійних слоганів й оголошень на стовпах.
А Тарас Карун із гурту Karoon взагалі створив персонажа, який зміг сконцентрувати в собі цілу епоху. Його сайд-проєкт Микола Серпень — це як Planet of the Bass, який не обмежується одним сезоном "Євробачення". Він присутній всюди й завжди — на весіллях, в чергах, в парку та вдома.
Поки дискусії про музику (особливо українську) точаться з неабияким драматизмом та пафосом, не варто забувати — музика існує і для того, аби вказати нам на те, чого ми не помічаємо за власними серйозними обличчями. І, на щастя, ми маємо достатньо артистів, які нам про це нагадують.