Ви коли-небудь слухали нову пісню й ловили себе на думці: "Десь я вже це чув(ла)"? Музичний плагіат — це не просто випадковий збіг кількох нот, а явище, що час від часу стрясає навіть найвідоміших представників шоу-бізнесу. Тейлор Свіфт, Емінем, Лана Дель Рей — жоден зірковий імунітет не захищає від звинувачень.
Ана Вітязь у новому тексті для "Artилерії" пояснює, як відрізнити плагіат від семплування? Кого з американських реперів постійно ловлять на схожостях? І як з цим в Україні? Та чи можна у 2025 році створити щось абсолютно нове?
Нацвідбір на "Євробачення": схожості та припущення
Щороку учасників "Євробачення" та нацвідборів на конкурс звинувачують у плагіаті або "надто великій схожості". Проте якщо пісня вже у фіналі, це означає, що її перевірила Європейська мовна спілка й композиція не порушує правил конкурсу. Тож більшість обвинувачень — лише припущення.
Під час нацвідбору 2024 року, коли представляти Україну поїхали Alyona Alyona та Jerry Heil, справжній фурор викликав дует Nahaba зі своєю експресивною піснею Glasss. У соцмережах трек порівнювали з творчістю російського гурту t.A.T.u. Водночас музичний продюсер нацвідбору Дмитро Шуров (він же Pianoбой) зауважив, що у будь-якій сучасній пісні можна знайти елементи, які комусь щось нагадують. Його здивувало, що слухачі впізнали саме t.A.T.u, адже, на його думку, звучання Glass більше нагадує естетику Crystal Castles або The Prodigy.
Учасницю цьогорічного відбору Fіїnka з піснею "Культура" також запідозрили в плагіаті — цього разу на іспанську зірку Rosalía.
У мережі звернули увагу на подібну стилістику, візуальну подачу й навіть манеру виконання.
Криптомнезія, яка не оминула Джорджа Гаррісона
Більшість попмузики ґрунтується на схожих акордових структурах, тому звинувачення у плагіаті в цьому жанрі трапляються доволі часто.
Це сталося навіть із колишнім гітаристом легендарних The Beatles — Джорджем Гаррісоном. Після розпаду гурту він випустив сольний хіт My Sweet Lord, який миттєво став популярним.
Але радість затьмарив судовий позов: пісня виявилася надто схожою на трек He’s So Fine гурту The Chiffons. У підсумку Гаррісону довелося віддати дві третини прав на власну пісню та виплатити грошову компенсацію.
Захист Джорджа Гаррісона стверджував, що той не мав наміру копіювати пісню He’s So Fine, а просто несвідомо відтворив її мелодію. Це явище має назву криптомнезія — коли людина вважає, що створила щось нове, хоча насправді просто відтворює щось почуте раніше, але забуте.
Суд визнав, що Гаррісон не скопіював пісню навмисно, проте все одно постановив: навіть несвідоме порушення авторського права — це порушення. Справа стала прецедентом і змусила багатьох музикантів замислитися: чи всі їхні "оригінальні" ідеї справді — їхні?
У подібних ситуаціях опинялися Каньє Вест, Oasis і Led Zeppelin. Часто такі кейси тривають роками й так і залишаються лише припущеннями.
Мелодії та тексти пісень нерідко повторюються — це природно для музичної індустрії. Але, на відміну від семплів, які зазвичай використовують із дозволу, плагіат — це несанкціоноване копіювання чужої роботи. За це можна отримати судовий позов, і в США артисти регулярно стикаються з такими звинуваченнями.
Згадаємо схожість між Ice Ice Baby репера Vanilla Ice з піснею Under Pressure гурту Queen і Девіда Бові.
Репер Vanilla Ice (як роблять майже всі, кого звинувачують у копіюванні), заперечував плагіат, стверджуючи, що додав одну ноту до басової лінії Under Pressure. У підсумку суперечку владнали поза судом: Vanilla Ice вказав Queen і Бові співавторами та виплатив їм близько 2,8 млн фунтів стерлінгів (близько 4 млн доларів) за даними різних джерел.
Потрійний плагіат
Ще одна гучна історія з плагіатом поєднує одразу трьох виконавців: Лану Дель Рей, Radiohead та The Hollies.
У 2017 році Лана Дель Рей випустила пісню Get Free, і слухачі швидко помітили її схожість з відомим треком Creep від Radiohead. Так, тим самим Creep.
Гурт Radiohead заявив, що пісня Лани порушує їхні авторські права. Але іронічно, що ще у 90-х вже самих Radiohead звинуватили у плагіаті. Все той же Creep виявився надто схожим на пісню The Air That I Breathe , яку написали Альберт Гаммонд (тато гітариста із The Strokes) і композитор Майк Гейзелвуд. А у 1974-ому її зробив популярною гурт The Hollies.
Суд тоді встав на бік Гаммонда і Гейзелвуда і врешті їх офіційно визнали співавторами Creep. Тож виходить, що пісня, через яку Radiohead звинуватили Лану Дель Рей, вже сама колись була предметом іншої справи про плагіат.
А щодо Лани Дель Рей та Radiohead, то співачка заперечувала схожість Get Free з Creep, але заявила, що Radiohead вимагали 100 % прав на її пісню. Згодом представники гурту спростували це і сказали, що лише хотіли, щоб їх вказали як співавторів. У березні 2018-го Лана заявила, що справа завершена, але жодних офіційних змін у правах на пісню так і не відбулося.
Чи оригінальна "темна конячка" Кеті Перрі
Пам'ятаєте попхіт 2013 року? Але чи справді "темна конячка" Кеті Перрі така вже оригінальна? Не все так однозначно.
У 2014 році репер Маркус Грей, більш відомий під псевдонімом Flame, подав до суду на співачку за плагіат. Він стверджував, що Dark Horse занадто схожа на його пісню Joyful Noise.
Через п'ять років суд присяжних визнав, що Dark Horse дійсно є плагіатом. Кеті Перрі, продюсер Макс Мартін, репер Juicy J та інші співвідповідачі були зобов'язані виплатити загальну компенсацію. Частка Перрі — 550 000 доларів.
Однак на цьому історія не закінчилась. Адвокати Перрі подали апеляцію, і рішення суду було скасовано.
Тейлор Свіфт і players gonna play
Плагіат — це не завжди тільки про музику, а й про слова. У 2014 році Тейлор Свіфт випустила свій попхіт Shake It Off (альбом "1989") з вірусним приспівом:
Cause the players gonna play, play, play, play, play... / And the haters gonna hate, hate, hate, hate, hate
Однак ще у 2001 році жіноче тріо 3LW випустило трек Playas Gon’ Play, в якому лунали знайомі слова: Cause the players gonna play, play, play, play, play...
Гурт 3LW, популярний на початку 2000-х, подав позов у 2017 році, звинувативши Свіфт у тому, що вона без дозволу використала приспів їхньої пісні. Сама Тейлор категорично заперечувала будь-який плагіат: мовляв, ніколи не чула Playas Gon’ Play і написала Shake It Off самостійно.
Судовий процес затягнувся, а у фіналі сторони досягли врегулювання, але всі деталі залишилися конфіденційними.
Легендарну Stairway to Heaven (1971) від Led Zeppelin протягом десятиліть вважали можливою копією композиції Taurus (1968) гурту Spirit.
Судова тяганина тривала роками. Зрештою у 2020 році Led Zeppelin виграли справу: довести плагіат так і не вдалося.
Справою про плагіат відзначився і Робін Тік із Фареллом Вілльямзом.
Хоча ноти й акорди були різні, суд вирішив, що подібність ритмічного малюнка та загального звучання достатня для порушення авторських прав. Тіка та Вільямса зобов'язаои виплатити спадкоємцям Марвіна Гея компенсацію. Це рішення спричинило дискусії в музичній спільноті, адже зосереджувалося не на нотах, а на "загальному відчутті" пісні.
А чи можна звинуватити у плагіаті… самого себе?
На прикладі Джона Фогерті — можна. Хоча це доволі унікальний випадок, він став знаковим у світі музичного права.
У 1985 році колишній лейбл Фогерті, Fantasy Records, подав на нього в суд. Його новий хіт The Old Man Down the Road звучав надто схоже на Run Through the Jungle — пісню, яку Фогенті сам написав у складі гурту Creedence Clearwater Revival.
Ситуація виглядає абсурдно: Фогерті втратив права на власні хіти, а коли написав нову пісню у звичному для себе стилі — отримав позов за "самоплагіат". Лейбл стверджував, що The Old Man Down the Road — це просто перероблена версія його ж старого треку, а отже, порушення авторських прав.
Фогерті виступав на суді з гітарою, демонструючи відмінності між піснями — це допомогло йому виграти справу. Але сам факт, що музиканта намагались засудити за схожість із самим собою, став прецедентом і увійшов в історію музичних баталій.
Що ви любите: пепсі чи колу?
Oasis опинилися під юридичним тиском через звинувачення в копіюванні мелодії I’d Like to Teach the World to Sing від New Seekers.
Пісня Shakermaker від братів Галлагерів має дуже схожі вступні рядки з оригіналом, який став популярним завдяки рекламі Coca-Cola.
Автор I’d Like to Teach the World to Sing успішно відсудив у Oasis £300 000 за несанкціоноване використання мелодії. Пізніше Ноел пожартував під час виконання пісні на концерті: "Тепер ми всі п'ємо Pepsi".
Семпли vs. плагіат: у чому різниця
У музиці є також випадки, коли шматки пісні використовують цілком легально.
Семпл — це фрагмент чужого аудіо, який використовують із дозволу правовласника. Буквально це вирізаний шматок музики чи будь-якого іншого звукового потоку.
Якщо семпл використовують без дозволу, він усе одно залишається семплом — у технічному сенсі, але юридично таке використання вже порушує авторські права і також може розглядатися як плагіат.
Семпли можуть містити ритм, мелодію, вокальні фрази чи будь-які інші звуки. Зазвичай їх обробляють: змінюють темп, тональність, накладають ефекти. Хоча іноді фрагмент залишають без змін.
Один із жанрів, де семпли використовують чи не найчастіше, — це хіп-хоп. Наприклад, у знаменитому треку Empire State of Mind від Jay-Z та Аліші Кіз теж є семпл і це цілком у стилі жанру.
Але якщо ви використовуєте чийсь семпл у своїй музиці, майте на увазі: автор оригіналу може не тільки вимагати роялті, а й вносити правки — перш ніж дозволить використати його твір.
Емінема, звісно, знають усі. А от Лабі Сіффре — менш відоме ім'я. Це британський співак, поет і автор пісень, відомий своїм унікальним поєднанням соулу, джазу та фолку. Деякі його композиції стали справжньою класикою, а пісня So Strong — гімном боротьби з апартеїдом.
І саме пісню Сіффре I Got The... Емінем семплував у своєму знаменитому треку My Name Is.
Проте все було не так просто. Сіффре, відкритий гей і активіст, спершу заборонив використання семплу через гомофобні та сексистські рядки у версії Емінема. У підсумку, деякі фрази довелося переписати, щоб семпл усе ж дозволили — ось така сила авторського контролю.
Ще є інтерполяція. Тут усе складніше: музикант не копіює оригінал буквально, а сам наново відтворює схожу мелодію, ритм або акорди. Це може бути схожий інструментал, атмосфера чи навіть структура треку — але виконано вже власноруч.
Chamber of Reflection Мака Демарко — гарний приклад інтерполяції. У треку використано риф, що дуже нагадує мелодію із The Word II японського композитора Секіто Шігео. Проте, замість прямого семплу, Демарко, ймовірно, сам перезаписав цей фрагмент, відтворивши його у своєму стилі.
Каньє Вест — король звинувачень у плагіаті
Нині дещо попаяний любов'ю до нацизму та Ку-клукс-клану репер Каньє Вест, або як він сам себе тепер називає — Ye, неодноразово стикався зі звинуваченнями у використанні чужих композицій без дозволу.
Один із найвідоміших випадків — трек Blame Game з культового альбому My Beautiful Dark Twisted Fantasy. У ньому використано фрагмент композиції Avril 14th електронного музиканта Aphex Twin. Проблема в тому, що ніхто нічого не погоджував. Представники Aphex Twin пізніше заявили, що Вест не отримав дозволу на використання, а сам артист навіть не намагався вийти на зв'язок.
Попри це, у титрах My Beautiful Dark Twisted Fantasy зазначено, що Blame Game "містить елементи Avril 14th Річарда Джеймса". Це може свідчити про те, що зрештою сторони дійшли згоди й автор отримав компенсацію.
Ще одним гучним звинуваченням став позов угорського музиканта Габора Прессера — автора хіта Pearls in Her Hair гурту Omega.
Він заявив, що приблизно третина композиції New Slaves з альбому Yeezus містить семпл його пісні — без дозволу.
За словами Прессера, після виходу альбому він отримав електронного листа від менеджменту Веста з пропозицією фінансової угоди, але не відповів. Пізніше йому надіслали чек на 10 тисяч доларів — який він так і не використав.
У позові до окружного суду США в Нью-Йорку Прессер вимагає щонайменше 2,5 мільйона доларів компенсації. Судова справа тривала кілька років і була врегульована поза судом.
Випадок із Aphex Twin та Габором Прессером — не єдині у кар’єрі Веста.
Протягом останніх десяти років проти Ye неодноразово подавали судові позови через несанкціоноване використання музики. У деяких випадках Вест вигравав суди, інші ж справи завершувалися мирним врегулюванням.
Як Росія краде українську музику
Українські артисти не раз ставали жертвами музичного плагіату. Російські виконавці привласнюють українські пісні без жодного згадування авторів.
Один із найсвіжіших прикладів — переклад пісні Христини Соловій без дозволу. Пісню "Тримай" використали в льодовому шоу "Вечори на хуторі", яке проходило в Москві в грудні 2024 року. Постанова — справа Тетяни Навки, дружини прессекретаря Путіна, Пєскова. То музика все ще поза політикою?
Також у виставі використали мелодію "Щедрика" Миколи Леонтовича та перекладену народну пісню "Ніч яка місячна", яку виконують Ані Лорак та Олександр Панайотов.
Христина Соловій прокоментувала ситуацію, заявивши, що подасть на росіян у суд: "Йдеться про апропріацію культурної спадщини українців. Я свідома того, що засудити винних буде нелегко. Українська пісня — це зброя. І це той випадок, коли ми повинні об'єднуватись, аби відборонити своє".
Такий грубий випадок крадіжки — далеко не перший. Один із найвідоміших прикладів — "Океан Ельзи" з піснею "Не твоя війна", або як кажуть росіяни у лиці Ольги Бурло "Вєткі калін пакланілися, мама каму ми маліліся".
При чому, над перекладом старатися ніхто не захотів. Ця пісня вірусилася в тіктоці у 2022 році.
Також росіяни привласнили пісню "За териконами", яку український військовослужбовець Михайло Стасула написав на честь загиблого побратима Ростислава Терлецького. Пісню переспівали російською — звісно, змінивши її контекст.
У інших випадках "перекладу" просто переспівували українські пісні російською, зберігаючи оригінальний мінус. Виходить кринжове російське караоке.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media