На фасаді торгового центру Obriy Trypil у місті Українка на Київщині відкрилася мозаїка, створена за мотивами трипільської культури. Авторка ескізу мозаїки — мисткиня-монументалістка Анастасія Лелюк.
Суспільне Культура поспілкувалося з Анастасією про створення мозаїки, співпрацю з містянами та виклики у роботі.
Розкажіть більше про мозаїку та її матеріали — як вони відображають довкілля Українки й Київщини загалом?
Мозаїки для ТЦ Obriy Tripil натхненні візуальними мотивами кукутень-трипільської культури і зумовлені близькістю до місця, де Вікентій Хвойка відкрив цю культуру на теренах України. Тож в роботі всі композиції та кольори є посиланням на орнаменти та малюнки, що збереглися переважно на посуді трипільців. Як на мене, в їхніх розписах багато йдеться про зв'язок з довкіллям, що мені було важливо зберегти. Тому для створення мозаїки ми як обрали різні види каміння, керамзит, так і перевикористали плитку, кольори якої відсилають до різних відтінків пігментів, наявних у трипільців.
Наскільки це складний та дорогий процес у реалізації?
Думаю, що створювати монументальне мистецтво не дорожче за інші види мистецтва, хоч це займає більшу площину та час. Залежно від матеріалів і завдання можна навіть пофантазувати про такі рівняння, як, наприклад, квадратний метр мозаїки зі смальти дорівнює квадратному метру олійного живопису. Але це все теж відносно: техніка й задум так само мають сильний вплив на складність та вартість.
Що особисто для вас було викликом та захопленням у роботі з нею?
Робота з людьми — це для мене завжди найбільший виклик і найбільше захоплення. Це не тільки з командою, а з усіма, хто дотичні до процесів навколо роботи, бо монументальне мистецтво — це про спільну працю. І формування та збереження цієї спільності є окремим кропітким процесом, часом непередбачуваним.
Складність мозаїки ще і в тому, що вона потребує багато часу на реалізацію. Як ви ставитесь до поняття часу в мистецтві?
Час я також сприймаю відносно: і в житті, і в мистецтві. Інколи здається, що під час роботи він зовсім зникає і навіть умовно складні завдання розчиняються під власною вагою. Думаю, що часто беру неспіврозмірну кількість завдань до часу на них, що хочеться максимально концентровано працювати й встигнути зробити більше, не відкладати на потім. Але в цілому таке відчуття, що поняття часу просто створене для загального ритму, а насправді його не існує.
В одному з інтерв'ю ви говорили про те, що хотіли б залучити до проєкту містян. Чи вдалося, яку роботу вони виконували?
Так, ми придумали залучати містян і просто всіх охочих — за донат створювати мозаїки разом з командою. Це важливий момент фізичного досвіду через партисипацію, який дозволяє інакше сприймати роботу, ніж тільки через споглядання. Звісно, хочеться всю роботу в тилу присвячувати підтримці фронту, бо це зараз пріоритет.
Рік тому ви врятували дві модерністські мозаїки, які опинилися під загрозою знищення. А також раніше брали участь у відновленні мозаїки на Київському автовокзалі. Як технології мозаїки змінилися з 1950-х до сьогодні? І як змінилося ставлення до цього медіа?
Як на мене, технологія залишається дуже схожою до того, як працювали українські митці в 1960-х і далі — змінюються можливості й теми. Зараз набагато ширший вибір інструментів і матеріалів, є інші виклики, але немає тиску з боку влади. І мене дуже надихає, що з кожним роком зростає інтерес до монументальної спадщини та ставлення міняється на краще Безмежно вдячна всім ініціативам, що працюють в цьому напрямі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media