У вересні 2014 року Валентин Вигівський поїхав до окупованого Криму на виставку авіації, де його затримали російські силовики за звинуваченням у "зборі і передачі представникові Китаю секретної інформації про двигун літака бойової авіації РФ". Під час слідства Вигівський визнав провину, але на суді заявив, що обмовив себе під тортурами. 2015 року Московський обласний суд ув’язнив Валентина Вигівського на 11 років за "шпигунство".
Батьки Вигівського розповіли в інтерв'ю Суспільне Крим про свого сина, якого чекають з російського полону вже понад 10 років.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Вона його просто виманила до Криму"
— Ви розповідали, що син їхав до Криму на один день, мав зворотний квиток і хотів повертатися додому. Розкажіть, чому Валентин туди поїхав? Пам’ятаєте, як це було?
Матір політв’язня Валентина Вигівського Галина Вигівська (далі — ГВ): Звичайно пам'ятаю. Коли я повернулась з села — у мене там город, — я його вже не застала. Чоловік запитав, чи не телефонував мені Валентин. І тоді мені якось на душі стало не спокійно, тривожно. І потім я дізналася, що він поїхав. Вони взагалі мені нічого не сказали. Врешті, він уже доросла людина. Дорослі діти не все розказують своїм батькам, але коли я дізналася від чоловіка, що не було дзвінка від нього і куди він поїхав, тоді в мене було одразу таке материнське чуття і такий тривожний стан. Я тоді вже почала хвилюватися і відчула, душа підказала, що сталося щось недобре.
Батько політв'язня Петро Вигівський (далі — ПВ): Я дізнався, що він їде в Крим, коли він поставив мене перед фактом, що вже купив квитки. Завтра він їде, зараз трошки ляже поспить і поїде. Я радив йому не їхати. Але ж доросла людина — 30 років. І тоді ще досвіду не було про цих політв'язнів, які вже там були українські. Ще навіть про Сенцова Український кінорежисер і сценарист з Криму, колишній політв'язень Олег Сенцовми не знали, про Кольченка Український активіст, колишній політбранець Олександр Кольченконе знали. Це все потім почало розкручуватися.
— Як сам Валентин пояснив свою поїздку?
ГВ: Здається, виставка там мала бути… Ще він казав, що зустрічався з дівчиною, яка попросила у нього кошти для свого діда. Вона сказала, що дід хворіє на онкологію і їй потрібна на лікування певна сума. Він зібрав ці кошти.
Валентин — дуже добра, чуйна людина і він з нею спілкувався, вона приїжджала неодноразово до Києва. Тим паче, що ця дівчина була дуже гарно обізнана в авіації, а це було його хобі, він також дуже любив авіацію, багато читав, добре розбирався. І він повіз ці гроші, хоча, як мені казав, пропонував їй приїхати до Києва. Вона сказала: "Ні, давай на нейтральній території, бо я працюю в такій сфері, що буде підозріло". Вона його просто виманила до Криму.
"Вирок був, наче окріп вилили на голову"
— Як ви дізналися, що його затримали співробітники ФСБ в Криму?
ГВ: Він не дав знати про себе і це вже майже місяць минув. Ми не знали, де він і що з ним. Уся сім'я була дуже стурбована, ми вже найгірше думали, що, можливо, він не доїхав, можливо, його хтось вбив. Почали пошук. Чоловік пішов у поліцію, написав заяву про зникнення. Потім він, здається, в Мін'юст також написав заяву, зв'язувалися із "самообороною" в Криму, його фотографії переслали.
Майже місяць минув і ми отримали листа від ФСБ, від призначеного адвоката, що він затриманий. Повідомлення прийшло нашим правоохоронним органам. Потім ми вже дізналися, що він у Москві, в Лефортово. Його тоді з Криму одразу літаком забрали, наділи мішок на голову, і вивезли літаком.
— Російський суд виніс вирок — 11 років ув’язнення за "шпигунство". Як ви відреагували на це звинувачення?
ГВ: Зателефонувала мені двоюрідна сестра і питає: "Галя, ти сидиш"? Я кажу: "Так, сиджу". А вона каже: "Щойно по телевізору показали, що Валентинові дали 11 років суворого режиму". Яка реакція? Наче на тебе на голову вилили окріп.
ПВ: Стаття 276 (Кримінального кодексу РФ — ред.) — це шпигунство. Всі матеріали засекречені, у нас навіть ніяких документів немає, за що його судили. Єдиний офіційний документ — це з нашого консульства, що він заарештований в Росії, і довідка з в'язниці, з колонії, що він прибув туди. Були повідомлення в російських ЗМІ у 2015 році. Кисельов у програмі "Вєсті" сказав, що такий-то шпигун засуджений за те, що хотів "разрушить воздушно-косміческіє сіли Росії". Отака фраза пролунала. Тобто це не цитата з вироку, бо в нас вироку цього офіційно немає і ми не знаємо, що там з ним сталося.
ГВ: Я тоді одразу почала думати: 31 + 11… Це було дуже неприємно, жахливо, не хочеться навіть згадувати. Я за онука подумала тоді. Йому було 5 років, він дуже любить Валентина, любив. Валентин багато часу з ним проводив. Він потім у листах писав: "Була дитина, грався з нею на дитячих майданчиках. І не думав, що я прокинуся і не побачу його. Стільки років не зустрінуся з сином, не побачу, як він росте, як піде в школу". Зараз він у 10 класі. Навіть згадувати важко.
"Син знає, що його тато герой"
— Син пам'ятає батька ?
ПВ: Скоріше фрагментарно. Йому 5 років було. Пам'ятає, як по масиву гуляли: "Тут я з татом гуляв, там гуляв". Такі фрагменти пам'ятає. Ми довго не зізнавалися йому, де Валентин. Казали, що поїхав літаки будувати. З різних причин не казали: зрозуміє чи не зрозуміє? А сказали, коли вже він сам дізнався. Він, правда, нічого не казав, але я побачив по очах, що він уже знає загальну картину, крім, деталей. Бо, він чув за Сенцова, за Кольченка, це ж він з тої компанії, скажімо так, у часовому періоді. Розказав, щоб він не подумав, що батько "уголовнік", що це не та в'язниця. Зараз знає, що його тато герой і що він потрапив у таку халепу.
— А яким був у дитинстві ваш син Валентин?
ПВ: Його захоплення було ще з дитинства — транспорт. Спочатку він цікавився залізницею. Він ще маленьким був, ми завжди в село приїжджали, поряд була залізнична станція. Він непогано малював. Брав олівець, альбом і бігав малював потяги, але, знаєте, не весь потяг, а якісь там детальки. Його цікавила технічна частина.
Потім потихеньку перейшов із залізниці на авіацію. Колись сусід приніс журнали "Тєхніка молоді" і там було багато про авіацію. Його це захопило, він переключився на авіацію. І так він розбирався в ній дуже добре, літературу вивчав серйозну. Навіть, не науково-популярну, а технічну. І оця авіація так і залишилась до цього часу і стала однією з тих причин, чому він потрапив у таку халепу.
— Де навчався Валентин, хто він за фахом?
ПВ: Він закінчив КПІКиївський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, факультет електроніки. Вступив туди навчатися на факультет електроніки, бо в цьому приміщенні колись навчався авіаконструктор Сікорський. Потім відкрив дрібний бізнес, займався ремонтом автомобілів і постачанням запчастин для ремонту. Спеціалізація — система запалювання в автомобілях.
"Посадили у штрафний ізолятор, бо відмовився працювати на російську економіку"
— Ви часто отримуєте листи від сина?
ПВ: Буває, що лист на тиждень. Буває, що й за місяць лист, буває, що менше. Якщо, наприклад, його садять у штрафний ізолятор (ШІЗО), там уже важче писати. Там нема на чому писати, бо та лавка, на якій можна посидіти, поспати, вона тільки на ніч відкривається, а вдень тільки можна ходити або стояти.
— Коли востаннє отримували листа від Валентина?
ПВ: Останній лист був 17 жовтня. Ми його отримали після написання днів через чотири-п'ять. Цього листа він написав через електронну пошту, там є така можливість в Росії, в деяких колоніях. Раніше не було цього сервісу, нещодавно з'явився. Крім того, ми ще переписуємось паперовими листами, але вони дуже довго йдуть. Такі більш масштабні листи, фотографії ми пересилаємо через російських волонтерів.
— Про що пише Валентин, як він почувається?
ПВ: Пише, що його посадили в штрафний ізолятор за те, що відмовився працювати на російську економіку. Хоча він ще раніше заяву написав, що не буде працювати і це приймалося. Але потім під приводом, що він неправильно робив зарядку, його відправили у штрафний ізолятор.
У в'язниці декілька режимів є. Режим приміщення камерного типу — це ніби в'язниця у в'язниці. Він весь час там перебуває, там їх раніше не відправляли на роботу. Але в'язнів стало мало — "Вагнер" Приватна військова компанія "Вагнер"забрав майже всіх, тож уже й цих людей змушують ходити на роботу. Але Валентин написав заяву і не ходить, тож це йому таке покарання за відмову працювати на Росію.
— Скільки він перебував у цьому приміщенні камерного типу?
ПВ: Він був там 12 діб. А зараз його знову посадили в одиночну камеру на 5 місяців.
— Чому тюремники запроторюють вашого сина до одиночної камери та штрафного ізолятора?
ПВ: Коли його привезли із СІЗО в колонію і посадили в одиночну камеру, я намагався через адвокатів дізнатись, чому так. Спочатку мені казали, що бояться контактів з українцями, які там в колонії були, кримінальні злочинці — ніби можуть бути якісь конфлікти. Але врешті-решт така фраза прозвучала: "Особливо небезпечних для російської держави утримують в одиночних камерах".
— Чи є у вас можливість спілкуватися із сином телефоном?
ПВ: Десь ще перед великою війною ми з ним говорили. Йому дали кілька хвилин зателефонувати. Він сказав, що все нормально, живий, здоровий. Я навіть нічого не встиг розпитати. Йому не можна телефонувати, бо він у штрафному ізоляторі. За їхніми правилами, є низка заборон: телефонні переговори, побачення, передача одна на пів року. Востаннє повноцінна розмова у нас була, якщо не помиляюсь, наприкінці 2016 року-на початку 2017 року. Поки його не перевели у ШІЗО.
— Про своє здоров'я Валентин розповідає?
ПВ: Останній ШІЗО для нього дуже важко дався. Бо, по-перше, перехід зима-літо. В літньому одязі був, дуже холодно, опалення не було. І стало харчування ніяке. Він, як правило, ніколи не скаржиться на своє здоров'я або на умови утримання. Навіть я вже розумію, наскільки це було тяжко, бо він написав, що проблема зі спиною виникла, м'язи защемило.
"Публічність підіймає ціну за наших в'язнів, але й збільшує їхню безпеку"
— Я знаю, що ви постійно берете участь в акціях на підтримку політв'язнів. Публічність родичів допомагає тим, хто перебуває в російському полоні?
ПВ: Якщо я в Києві, то я відвідую практично всі акції, які мають якесь відношення до полонених, до військових, до цивільних. Це і підтримка тих людей, які приходять туди, і, звісно ж, підтримка свого сина. Публічність підіймає ціну за наших в'язнів, але й збільшує їхню безпеку.
— На вашу думку, такі акції можуть впливати на обмін і чи є у списках Валентин?
ПВ: Такі акції, передусім — їхня безпека. Це вже друге питання, потраплять вони в ці списки на обмін, чи не потраплять. Хоча я знаю, що вони подаються нашою владою, нашими компетентними органами. І Валентин є в цих списках, але ж це залежить не від нашої влади, а від Росії — віддасть чи не віддасть, бо в них своє на умі. Я бачив колись у ЛубінцяУповноважений Верховної ради України з прав людини Дмитро Лубінець, в уповноваженого з прав людини, під номером один-два — це практично в усіх списках, — Валентин входить десь у першу десятку політв'язнів.
— Скільки часу Валентин у російському полоні?
ПВ: 10 років і півтора місяця. Йому дали 11 років. Виходить ще 10 місяців. Річ у тім, що всіх українських політв'язнів після звільнення звинувачують в тому, що вони перебували на території Росії понад 90 днів, і за це їх там забирають прямо на виході з колонії, завозять у так званий концтабір в Ростовській області — табір для переміщених осіб. Як правило, це займає ще пів року.
До повномасштабного вторгнення туди приїжджав консул, ставив авто біля виходу з в'язниці, брав за руку звільненого і садив у ту автівку. Далі нічого не могли ані ФСБ, ані міграційна служба зробити, бо іноземна держава. А зараз консульства немає.
— Яким ви уявляєте повернення сина? І що ви йому скажете?
ГВ: Я уявляю, як я його обіймаю, і він мене обіймає. Така картинка постійно перед очима. Я, мабуть, розплачусь. Завжди кажу собі: "Галино, не плач, треба триматися!". Та завжди плачу.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook