"Через одяг я розповідаю історію мого народу", — дизайнерка з Криму про кримськотатарську вишивку

Ексклюзивно
Дизайнерка Лєніє Ібрагімова. Фото з власного архіву Лєніє Ібрагімової

Леніє Ібрагімова третя у поколінні своєї родини виготовляє одяг та аксесуари. Так просуває культуру кримськотатарського народу та намагається зробити її зрозумілою для всіх.

Про кримськотатарську вишивку, її символізм та допомогу фронту, Леніє Ібрагімова розповіла Суспільне Крим.

Читайте цей матеріал кримськотатарською

Мистецький шлях Леніє Ібрагімової

Дизайном кримчанка захопилася ще в дитинстві. Вбрання шила вже у 8 років. Спершу для ляльок і домашніх тварин. Згодом батьки віддали в образотворчу студію. Далі була художня школа в Криму, у Білогірську та вступ до Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Леніє розповідає, що захоплення шиттям у неї від бабусі та дідуся. Який, до слова, шив халпах — це традиційний головний убір кримських татар.

У нашої бабусі 20 онуків. Але одягом займаюся тільки я. Моя бабуся шила, її бабуся шила. Тобто, це у мене звідтіля. Від бабусі перейшло. Це з маминого боку, з татового — дідусь шив. А так вишивці та всьому іншому, я вже навчалась самостійно. Якісь майстер-класи, вивчали в академії якісь техніки. Але загалом, більшість самостійно вивчала”, — розповідає Леніє.

Дідусь дизайнерки Лєніє Ібрагімової. Фото з власного архіву Лєніє Ібрагімової

Предків Леніє Ібрагімової радянська влада депортувала у 1944 році до Узбекистану. Пам’ятних речей майже не залишилося, а повернутися родина змогла до Криму лише у 1988-му, коли Леніє була ще немовлям.

“Єдине, що вони встигли взяти — це Коран і марама. Це така хустка з вишивкою. Марама мені дісталася від бабусі. І ще вони встигли схопити із собою пасок і фес. І якимось чином змогли зберегти. Це все, що вдалося зберегти!”, — згадує Леніє.

Вишивка та одяг бренду Леніє Ібрагімової відрізняються від традиційних, бо речі в сучасному стилі. Мисткиня каже, що для неї важливо, щоб кримськотатарський одяг і культура були зрозумілими для всього світу.

Дизайнерка Лєніє Ібрагімова. Фото з власного архіву Лєніє Ібрагімової

“Я в принципі не займаюся конкретно ручною вишивкою. Я більше стараюся робити багатофункціональні сучасні речі для всіх. Тобто, щоб воно було зрозумілим. Для мене одяг і загалом аксесуари — це така мова, яка зрозуміла всьому світові. Бо через одяг я розповідаю історію, культуру мого народу. Я акцентую на кримськотатарській культурі, тому що моє джерело натхнення. Це оця культурна спадщина”, — зауважила Ібрагімова.

Ручної вишивки у виробах Леніє менше. Вона розповідає, що така вишивка менш практична в носінні та вимагає більше часу на створення. В своїх роботах жінка поєднує технології машинної та ручної вишивки.

“В наших сучасних реаліях ручна вишивка дуже дорога, трудомістка. І вона не завжди потрібна для таких речей. Тобто, я стараюсь зробити це практичнішим. З ручною вишивкою треба поводитися вкрай дбайливо, щоб не зіпсувати. Колись не було машин для вишивання, люди все робили вручну. Коли з Європи завозили, наприклад, жаккард — двосторонню тканину, дуже дорогу, люди в Криму імітували жаккард ручною вишивкою. А зараз жаккард простіше купити, ніж імітувати. Водночас, те, що ми робимо — це теж ручна вишивка, але вже сучасна”, — додала Леніє.

Кримськотатарська вишивка та одяг

Виготовляє майстриня і феси головний убір кримських татарок. Нині фес одягають до національного костюма. Колись жінки прикрашали їх золотими монетами.

“Монетами прикрашали кокюслюк — це на груди. І фес. Це як депозит сучасний. Коли дівчина йшла до шлюбу, їй дарували філігранний пояс та кокюслюк з монетами нашитими. Якщо чоловік десь загине чи щось станеться — вона відрізала ці монети. І таким чином могла жити“, — пояснює Леніє.

Феси — головний убір кримських татарок. Суспільне Крим/ Анастасія Коваленко

Леніє Ібрагімова осучаснила і старовинний елемент кримськотатарського одягу ельхап. Це частина рукавів, що прикривали руки жінки, коли вона виходила на вулицю.

“Це ісламська держава була, жінки носили довгі рукави суконь. І ельхап прикривав руки. Для чого це робили? Раніше вважалося, що чоловіки могли зрозуміти, яку жінка має фігуру по формі її пальчиків. По вишивці також можна було зрозуміти значення. Наприклад, бадем — мигдаль — символ молодої жінки. А якщо брати гуль — це троянда — символ вже дорослої жінки. Зараз навряд чи такі рукави носитимуть. От я зробила це окремою деталлю. Як окремий аксессуар”, — розповідає дизайнерка.

Ельхап, створений дизайнеркою Лєніє Ібрагімовою. Суспільне Крим/ Анастасія Коваленко

Леніє під час зйомки показала найулюбленіший фес для подорожі в ханському стилі. В часи ханів їх оздоблювали коштовним камінням та дорогоцінними металами. В модернізованому варіанті дизайнерка використала бісер.

“ Я — сучасний дизайнер, я люблю багатофункціональність однієї речі. Для того, щоб, коли ти подорожуєш не потрібно було багато возити з собою. Тому цей фес має три різних дизайни по суті”, — зазначила Леніє.

Дизайнерка Лєніє Ібрагімова. Суспільне Крим/ Анастасія Коваленко

Леніє показала фес, який вона присвятила Україні.

“Метелик — це символ свободи. І червоні троянди — це, авжеж, кров, якою ми зараз і з 2014-го року виборюємо свою свободу. Такий символізм цієї фески!”, — пояснює Леніє.

Фес дизайнерки Лєніє Ібрагімової, який вона присвятила Україні. Суспільне Крим/ Анастасія Коваленко

Українська і кримськотатарська вишивка

Між кримськотатарською та українською вишивками є багато спільного, вважає Леніє Ібрагімова. Зокрема, візерунки на сорочках та килимах.

За геометричною формою, за орнаментом дуже схожі! Єдине, на заході України тчуть килими більш яскравими кольорами. А у нас більш природні. Тому люди, які не розуміються на цьому, можуть сплутати кримськотатарський килим з українським. А от у вишивці одягу чимало відмінностей. Наприклад, чоловіча сорочка. І ту, і ту вишивають хрестиком. Лише орнаменти різні. Треба враховувати, що Україна — це християнство. А кримський ханат —це іслам”, — зауважила Леніє Ібрагімова.

Після російської агресії та окупації Криму у 2014-му році, Леніє дбала про земляків, які виїхали з півострова. Зокрема, допомагала із житлом у Києві. А з повномасштабним вторгненням почала волонтерити тим, що вміє найкраще шити.

Дизайнерка Лєніє Ібрагімова. Фото з власного архіву Лєніє Ібрагімової

“Коли приліт був у дитячу лікарню, то потрібні були матраци, дитячі ковдри. Військовим я шила спідню білизну. Ми шили багато подушок, ковдр. І все це шилося на моїй маленькій побутовій машинці”, — пригадує Леніє.

Зараз волонтерить здебільшого для фронту. Передусім, допомагає продуктами кримськотатарським підрозділам, які воюють на передовій.

Дизайнерка Леніє Ібрагімова. Фото з власного архіву дизайнерки Леніє Ібрагімової

“Робили приготування кримськотатарської їжі. І цю їжу ми відправляли всім, кому могли. На Бахмутський напрямок, на кордон з Білоруссю. Я більше допомагаю кримськотатарським батальйонам, тому що в мене прямий контакт з ними”, — додає Леніє.

Дизайнерка свою діяльність називає “культурною дипломатією”. Каже, що її творчість теж боротьба, щоб розповісти світові про свій народ.

Депортація кримськотатарського народу

18 травня 1944 року на світанку розпочалася депортація кримськотатарського народу з Криму. У таємній постанові Державного комітету оборони "Про кримських татар" увесь народ звинуватили у зраді та колабораціонізмі і наказали виселити з Криму. Готували цю операцію тиждень, залучивши до неї 32 тисячі НКВСників.

За майже три доби з Криму вивезли близько 200 тисяч кримських татар. У дорозі та в перші роки після виселення загинуло 46% депортованих.

Вивозили переважно до республік Центральної Азії, зокрема до Узбекистану. 10 тисяч кримських татар, солдатів Червоної армії, які повернулися з фронту в Крим, теж депортували. 12 років кримські татари мали статус спецпереселенців, позбавлених громадянських та людських прав і свобод.

Офіційно повертатись до Криму депортованим дозволили у 1989 році.

У 2015 році Верховна Рада визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом.

Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та у Facebook