Музикантка та педагогиня Світлана Левон з 15-річною донькою Ангеліною виїхали з окупованого Криму у 2014 році через окупацію та утиски проукраїнських кримчан. Матір не хотіла навчати дитину у російській школі. До повномасштабного вторгнення вони періодично відвідували окупований Севастополь, де організовували етнофестивалі. Ангеліна здобуває музичну освіту у Києві, має майже пів сотні нагород на міжнародних музичних конкурсах. Вона мріє стати відомою музиканткою та повернутися у деокупований Крим.
Про те, як пообіцяла покійному чоловікові зробити доньку відомою музиканткою та як створили свою україномовну версію кримськотатарської пісні "Ey, güzel Qırım" Світлана та Ангеліна Левон розповіли Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Життя до окупації та початок окупації
Світлана Левон родом із Житомира. У 1986 році залишилася жити в Криму зі своїм чоловіком Олександром, з яким познайомилася у Києві, де обидва навчались. Вона була викладачкою української мови у місцевій філії Малої академії наук. Левон вела хор, в репертуарі якого було понад 50% українських пісень. Прожила 20 років у Сімферополі. Її покійний чоловік — теж був музикантом, який керував хором в ансамблі пісні і танців на базі Військово-морських сил ЗС України у Севастополі.
"Трошки було складнувато, що я в Сімферополі, бо дитина старша закінчує музичне училище в Сімферополі, він (чоловік — ред.) у Севастополі із сином, який поступив у Севастополь. Двоє дівчат з музичною освітою, хлопці: старший ремонтує кораблі величезні, сприймає роботу на слух, а молодший син грає на барабанах. Професійна музична освіта у дівчат лише, але обдаровані всі діти голосом", — розповіла Світлана.
Вона переїхала до Севастополя у 2012 році. Там жінка побачила "величезну різницю" із Сімферополем. Зокрема, висіли білборди "Ми маємо право на російську мову! Ми повинні захистити свою історію!". Водночас Світлана завжди розмовляла українською.
"Мене директор викликає, каже, у нас йдуть нарікання, що наша школа начебто стала україномовною. Ну і я ж кажу: "Слухайте, це ж державна мова! Я можу говорити російською — так, але перемикати мене не треба. Але якщо ви хочете, щоб був результат, позитивний, то я повинна говорити переконливо, емоційно і правильно, грамотно! Залишили це питання так, з цією групою людей. Потім я зрозуміла вже, що це шовіністичне налаштування — "виключно російською". Я визначилися — ніяк! І потім, воно все поширювалося й поширювалося, і в 2014-му, ви знаєте, це просто жах якийсь був! Говорили те, чого не було! А мені доводилося щодня бігати повз Нахімова. Ці мітинги я бачила", — зазначила Левон.
Вона зауважила, що утиски всього українського у Криму почалися з перших днів російської окупації. Жінка пригадала, як на день народження Тараса Шевченка у 2014 році пішла з маленькою Ангеліною до пам'ятника Кобзарю у Севастополі, щоб з іншими кримчанами прочитати вірші і вшанувати пам’ять поета.
"Ангеліна співала як завжди. На ній обривається мікрофон. І ми розуміємо, що стає небезпечно, тому що якісь мітинги підходять, несуть прапори. Ми приїхали додому. Ввечері Ангеліна бігає, тикає пальцем, каже: "Мама, мене показують!". Показують-то її, але що говорять? А говорять зовсім не те! Говорять таке, що мій чоловік питає: "Що ви там робили?". Я кажу: "Ну що ми там можемо робити — день народження Шевченка". А говорили, що приїхали із заходу України, влаштували мітинг. Показували потім побитих. І я замислилась тоді — на що я себе наражаю?", — зазначила Світлана.
Вона наголосила, що під час окупації півострова ніколи не приховувала, що любить Україну. У Севастополі Світлана брала участь у етнофестивалях, проводила майстер-класи з писанкарства, готувала українські страви і пригощала ними кримчан.
"Я її частина! Ангеліна завжди в садочку співала українські пісні, читала українські віршики. Віночок у неї був український. Все це в один день зібрали в один пакетик віддали. Стосовно попереджень — були, поради були, заради дитини. Ви ходите в українському, говорите українською, так, між собою. Але люди вас помічають. Ви проводите програми, когось це дратує. А ви відкрито вночі повертаєтесь, з вами дитина, вас стукнуть по голові дуже легко. І коли ми наважилися і виїхали... Боже, ви бачили скільки людей нас зустрічали з квітами?!", — зауважила жінка.
Смерть чоловіка
Навесні 2014 року, коли окупація ще не зачепила усіх сфер життя в Криму, Світлана як викладачка Малої академії наук, поїхала з учнями в Київ на захист робіт. У столиці її покликали на етер "Громадського". Після цього інтерв'ю, де у вишиванці вона пояснювала, що кримчанам доносять викривлену реальність, зокрема, про Революцію Гідності, її чоловіка почали цькувати знайомі. Потім Олександра, в якого від народження було хворе серце, побили невідомі.
“Йому тикали: "Що це в тебе за дружина? Що це вона вже керує і нами?" Били, били, били… Розтин показав гострий септичний ендокардит. Тобто, він помер від того, що завчасно не надали медичну допомогу. Потім в лікарні вибачалися, що поклали не в те відділення. І я пообіцяла, що Ангеліну підніму, надам їй достойну освіту і вона буде музикантом. Він про це мріяв", — зазначила жінка.
Олександр помер у 2014 році 12 червня. Світлана впевнена, що це через проукраїнську позицію. У липні вдова з молодшою дочкою Ангеліною виїхала із Севастополя, але до 2021 року поверталася додому, до трьох старших дітей та будинку, який будував чоловік, та його могили.
"Будинок стояв під питанням. Він був на чоловіка не зареєстрований. А згідно із законом, незареєстроване майно — воно надходить муніципалітету... Мені довелося пройти всі муки оці судові. І апеляцію теж. І коли я вже оформила, розподілила дітям житло, я трошки заспокоїлась, видохла. Тому що не може так бути, батько будував і не дістанеться його дітям — це неправильно", — наголосила Левон.
У 2021 році вона з дочкою приїхала на три тижні до Криму та сховали всі речі у будинку, зокрема писанки. Левон наголосила, що було видно, що це українська хата.
"Якщо раніше життя було розірване, знаєте, туди, сюди, треба було і там розв'язувати питання і фінансові, і питання житла. То тепер я не знаю, де я, що я, чи я туди потраплю. От у мене онук найменший, йому за два дні буде 3 рокиНа момент публікації хлопчику вже виповнилося три роки. Я його бачила один раз маленьким. Я, до речі, з ними завжди українською розмовляю", — розповіла жінка.
Ангеліна Левон
У вересні 2014 року Світлана записала дочку Ангеліну у Житомирську школу, бо не хотіла, щоб дитина вчилась у російській школі.
"Там я пройшла ось ці нарікання, що дитина має ходити в Севастополі, тому що вона там народжена. І ми заберемо від вас дитину. Ну я пояснила, що я займаюся і вихованням, і освітою дитини. Бо я маю на це право, бо я мама, і я педагог. А попередження, що позбавимо батьківських прав, я теж сказала — в документі стоїть питання не ходити в Севастополі в школу, а здобувати освіту. Вона її отримає", — сказала Світлана.
Ангеліна за 8 місяців пройшла 4 класи. У результаті вона екстерном здала всі 5 навчальних років за 4 роки та паралельно захопилася фортепіано. У 2023 році подали документи в Київську муніципальну академію музики ім. Р.М. Глієра, де зараз вона продовжує вчитись на фортепіано.
За словами дівчинки, адаптуватися після переїзду з Криму було важко. Востаннє вона була вдома майже три роки тому.
"Я дуже сумувала, я була маленька дитина. Постійно хотілося повернутися додому, і зараз хочеться повернутися додому. Але розумію, що зараз там небезпечно. Якщо я там буду отримувати диплом, то він тільки для Криму... А тут в Україні, все було навпаки вільніше", — зазначила Ангеліна.
За останні два роки вона здобула 49 перемог на міжнародних конкурсах та мріє стати відомою музиканткою. Також разом з мамою створили свою українську версію кримськотатарської пісні “Ey, güzel Qırım”.
"Кримськотатарський переклад нам говорить, як кримські татари прагнуть повернутися на рідну землю. Про їхні почуття, але вони поки цього не можуть зробити. А наш український переклад перегукується з моєю сторінкою життя. Що там в мене в землі похований батько, але я маю надію, що туди повернуся. Я маю свою мрію заповітну", — зазначила Ангеліна.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та Facebook