Кримськотатарська, караїмська та кримчацька мови — частина унікальної культурної спадщини України. Але всі три перебувають у списку ЮНЕСКО серед мов, що зникають. Одна з них уже повністю втрачена як жива мова.
Суспільне Крим дізнається за допомогою лінгвістів, істориків та представників кожного з трьох корінних народів, чому мови перестають передаватися з покоління в покоління, як держава може допомогти в їхньому збереженні, і що вже роблять самі громади — від уроків для дітей до перекладів Шевченка.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Втрата передачі мови
Кримський татарин, представник України на Постійному Форумі ООН з питань корінних народів Сулейман Мамутов зауважив, що ключовим критерієм занепаду мови є розрив зв'язків передачі мовного спадку від одного покоління до іншого. Якщо порушується традиційна передача рідної мови, то вона потрапляє до списку зникаючих, який веде ЮНЕСКО.
Нині точної кількості носіїв мови кожного з трьох корінних народів немає. Сходознавець Самір Бєлджуді, який спеціалізується на дослідженні тюркських мов, повідомив, що кримчацька мова наразі фактично зникла — нині нею не володіє жоден із трьох тисяч кримчаків у світі. Караїмська також у критичному стані, її знають лише кілька десятків людей.
Водночас кримськотатарська мова поки що зберігається краще: нею говорить до 300 тисяч людей, її використовують у медіа та викладають в університетах.
"Без мови не існує народу, як і без народу не існує мови", — наголосив він.
Як утворились ці мови
Кримськотатарська, караїмська та кримчацька належать до кипчацької групи тюркських мов. Вони схожі між собою, адже три народи жили на одній невеликій території Криму.
"Вони є дуже схожими, але це різні мови все одно. І схожість, наскільки мені відомо, настільки велика, що, коли я читав, наприклад, фольклор караїмською мовою, я міг зрозуміти там до 90%, просто знаючи кримськотатарську мову. Окремі слова мені потрібно було шукати в перекладі", — зазначив Мамутов.
Історик Юрій Амір Радченко розповів, що перші громади кримчаків та караїмів на території Криму почали з'являтися ще в XII-XIII століттях. Проте формуватися як народи почали пізніше — після утворення Кримського ханства, наприкінці XV століття. У побуті вони перейшли на тюркські мови. Тоді ж з'являється їхня література.
"Література караїмська на території Криму в середні віки була івритом. Лашон Кедар — це побутова тюркська мова, діалекти, якими люди могли говорити між собою в кав'ярні, з дружиною вдома, з дружиною в ліжку, з дітьми. Була мова висока — мова священного писання, мова молитви, якою ти говориш з Богом", — уточнив історик.
Згодом у життя корінних народів Криму втручається Російська імперія, а потім Радянський союз. Розвиток національних мов не підтримували, а витісняли російською.
"Старше покоління здебільшого в побуті говорило різною тюркською мовою, бо єдиних правил караїмською мовою так і не було затверджено ніколи. Продовжили молитися івритом. У політичному аспекті і в побуті молодше покоління переходило на російську мову", — повідомив Радченко.
Чому сучасні кримчаки не володіють своєю мовою
Рабин реформістської єврейської громади Біньямін Мініч — наполовину кримчак по маминій лінії. Народився у Керчі, але вже 23 роки живе в Ізраїлі. За його словами, остання людина, яка володіла кримчацькою мовою в його родині, була прабабуся.
"Вона знала гебрейський алфавіт. Бо моя тітка перед тим, як вони переїхали до Ізраїлю — у 1989 вони перші виїхали, залишили Керч, — вона прийшла до своєї бабусі, сказала: "Я почала вивчати іврит". І бабуся сказала: "Я знаю як написати моє ім'я єврейськими буквами". Тому ми знаємо, що вона ще встигла навчитися кримчацькою старим написом, не кирилицею", — розповів Мініч.
Він також пояснив, чому сучасні кримчаки не володіють мовою.
"Я завжди говорю, що кримські євреї — кримчаки, у них було два голокости. Перший голокост — радянський, коли в 1920-х роках закрили кримчацькі школи, заборонили розмовляти кримчацькою мовою і саму мову перевели з єврейського алфавіту до кирилиці. Вони почали втрачати свою культурну ідентичність. А потім вже за часів Другої світової війни прийшли нацисти та фізично знищили, майже всю громаду", — зазначив кримчак.
Чому майже перестали спілкуватися караїмською
Координаторка зв'язків ГО "Спілка караїмів України" Світлана Саітова-Бараш — наполовину караїмка. Вона згадує, як після депортації кримських татар у 1944-му її пращури перестали спілкуватися караїмською, бо це було для них небезпечно.
"Тобто всі, хто розмовляли мовою, яка була схожа на татарську, вважалися ворогами народу з усіма наслідками, які були. До моєї бабці приходили її подружки караїмки. Я пам'ятаю, коли бабуся моя хворіла, вони приходили до неї, мене вижинали на кухню з кімнати, становилися так тісненько-тісненько колом, одна до одної й щось таке "гир-бир-тер-мир", щось таке говорили. Мені було заборонено навіть чути, щоб я нічого не розуміла, нікому нічого не розповідала. Але мама моя в дитинстві, все її оточення до війни розмовляли караїмською мовою", — розповіла вона.
Різна матеріальна база для вивчення корінних мов
- Кримськотатарська мова: завдяки наявним підручникам, словникам, медіа та літературі, можливості для її вивчення є достатніми.
- Караїмська мова: окрім окремого уроку, присвяченого кримському діалекту, спеціалізованих навчальних видань майже немає. Існує опис караїмської мови, що охоплює галицький, тракайський і кримський діалекти, однак його викладають не українською мовою. Граматики, зокрема, праці Мусаєва, залишаються єдиними актуальними матеріалами.
- Кримчацька мова: збереглася практично лише в старовинних книгах. Серед сучасних видань можна відзначити переклад "Заповіту" Тараса Шевченка кримчацькою мовою (Вікторія Багинська-Гурджі, 1989 рік) та кримчацько-російський словник, створений Давидом Ребі 2004 року.
За словами сходознавця Саміра Бєлджуді, Давид Ребі, працюючи в Криму, намагався популяризувати і зберегти кримчацьку мову. Він відкрив недільну школу — "школу дідуся та внука", де викладав як кирилицею, так і латиницею, а також навчав давньоєврейського письма. Так він залишив свій слід як останній повноцінний носій мови.
Освітні перспективи
Сулейман Мамутов каже: після ухвалення в Україні Закону про корінні народи, там прописана можливість здобувати освіту рідною мовою.
"Одним з найважливіших прав у використанні мов — це право на отримання освіти також рідною мовою. В Україні це право гарантоване законом, зокрема, законом про освіту, але є величезні проблеми з впровадженням у життя цих положень. Знову ж таки, через таку, якщо не відсутність, то дуже слабку розвиненість інфраструктури: вчителі, підручники і тощо", — зауважив він.
Громадські зусилля та державна підтримка
Нині кожен зі співрозмовників Суспільного Крим, які є представниками корінних народів, докладає зусиль на своєму рівні, щоб їхня ідентичність мала майбутнє. Кримський татарин Сулейман Мамутов — на державному.
"Сам факт, що держава на офіційному рівні каже: "Так, ми визнаємо, що ці народи є корінними" — це досить довгий процес. Мені би особисто хотілося, щоб був затверджений цей перелік мов, яким загрожує зникнення, щоб було чітке розуміння, що далі з цим роблять, які програми підтримують, які програми є більш ефективними для збереження мов корінних народів", — наголосив член Постійного Форуму ООН з питань корінних народів від України.
Біньямін Мініч зі своєю громадою у місті Яффа в Ізраїлі відзначають кримчацькі дати та шанують традиції.
"11 грудня 1945 року було вирішено кримчаками, що це буде День пам'яті кримчаків, які були вбиті у роки Другої світової війни. І були такі зібрання, вони завжди були про минуле. Мені було дуже важливо хоча б частину розмови перевести на майбутнє. І тому я почав збирати людей. Ми видали зараз книгу, енциклопедію кримчаків російською і переклали на іврит, видали переклад. І я сподіваюсь, що ми зможемо займатися чимось актуальним", — зазначив рабин реформістської єврейської громади.
Караїмка Світлана Саітова-Бараш є координаторкою Спілки караїмів України, підтримує зв'язок щонайменше із сотнею родин караїмів у світі. За словами Саітової-Бараш, вона хотіла б, щоб держава сприяла об'єднанню караїмів.
"Відновлення караїмського етносу як корінного народу України неможливо без зв'язків з іншими караїмськими громадами світу. Держава повинна сприяти тому, щоби караїми мали змогу відвідувати свої інші громади та запрошувати з інших громад до себе, сприяти спільним шлюбам, створювати спільність родини. Таким чином буде зберігатися і мова, і релігія, і взагалі само світосприйняття, що таке бути караїмом", — зауважила караїмка.
Вона додала, що у 2000-х організовували літні школи, факультативи караїмською для дітей. Нині за умов російської окупації територій компактного проживання караїмських громад та через те, що багато караїмів виїхали за кордон, зберігати мову та ідентичність народу стало важче. Але своїм прикладом показує, що вивчити мову можна і в дорослому віці та навіть співати караїмські народні пісні.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube