У селі Рідківці на Буковині місцеві щотижня готують та передають на фронт понад тисячу банок каш, тушкованок та паштету зі свинини. Роблять це понад два роки за ініціативи Василя Грабка, який втратив на війні сина.
Щоб волонтерити та забезпечувати військових домашньою їжею, чоловік облаштував у селі місце, купив автоклави та залучив до приготування страв односельців. Як волонтери допомагають військовим – у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Голодний військовий втрачає увагу"
Щотижня волонтери збираються вдосвіта й готують їжу для військових. Роблять це на дозвіллі й в середньому витрачають на приготування від одного до трьох днів. Попередньо заготовляють м'ясо з овочами та горохом – сировину та банки для страв отримують від односельців та знайомих, які теж хочуть допомогти військовим. Туші свиней надають і з парафії храму УГКЦ.
Керує "кухнею" ветеран Іван Пурич. Чоловік 27 років прослужив в Збройних силах, а нині заготовляє для бійців домашню консервацію за буковинським рецептом.
"Сало то добре – воно додається усюди для смакоти. І жирне, і краще зберігається. Ну, як у нас в Україні без сала? Сало – то сила", – каже волонтер Василь Баб'юк.
Їжу консервують в автоклаві впродовж двох з половиною годин. Усю роботу виконують шестеро чоловіків: від нарізки та маринування м’яса до відправлення готової страви на передову.
"Якщо військовий нагодований і відпочив, то якісно несе службу й виконує бойові завдання. Якщо голодний – втрачає кмітливість, увагу та навички", – каже волонтер Іван Пурич.
Цього разу приготували понад тисячу банок тушкованки, маринованого сала, а також гречаної та горохової каш. Роботу закінчили опівночі – консервам дали охолонути, а вже вранці завантажили в авто та відправили на передову бійцям, які служать на Донецькому та Харківському напрямках.
"Хтось колись і мою дитину нагодував"
У травні 2023 року загинув син Василя Дмитро, який служив у 107-й бригаді тероборони. Дмитро загинув під Бахмутом, коли з побратимами поверталися з бойового завдання – ракета влучила в їхній автомобіль. До того, як стати добровольцем Дмитро працював на шиномонтажі, тренував спецпризначенців і був воротарем футбольного клубу.
"Після його загибелі я дав собі установку – допомагати. Я мушу нагодувати наших хлопців, бо хтось колись і мою дитину нагодував. Зброя зброєю, а хлопці повинні їсти по-людськи, щоб мати силу нас захищати. Для цього працює наша команда", – каже Василь.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: infred.nov@gmail.com.