В Україні немає єдиної головної церкви, а за "Законом про свободу совістіhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/987-12#Text" усі релігійні організації – рівні, й держава не втручається в їхню діяльність. Водночас є можливість обмежити церкви, які мають зв'язки з Росією як країною, яка розпочала збройну агресію.
Такі зв'язки має Українська православна церква, якої на Буковині є понад 300 парафій. Суспільне Чернівці запитало в очільника Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського про те, яка доля парафій УЦП МП, які до травня не розвірвуть зв'язки з Російською православною церквою, чи є перехід до ПЦУ зміною релігії та кого можна вважати членом релігійної громади під час релігійних зборів.
– Нещодавно ви зустрічалися у Чернівцях із Державним секретарем у справах релігії Румунії Чіпріаном Олінічі. Що обговорювали?
– Питання взаємних інтересів. Йшлося про права на свободу совісті українців, які живуть і є громадянами Румунії, та румунів, які живуть в Україні і є громадянами України.
"В Румунії існує Український вікаріат у складі Румунської православної церкви, який підпорядковується патріарху Румунському Даниїлу. Ми б хотіли, аби в Україні також був Румунський вікаріат і щоб він підпорядковувався предстоятелю православної церкви в Україні. Для цього необхідно здійснити певні кроки обом сторонам".
– Торік у березні йшлося про те, що Румунський вікаріат створюють на Буковині, але досі не призначили очільника. Тобто, вікаріат створили формально?
– Його створили достатньо давно у складі Православної церкви України. Зараз працюємо над тим, щоб наповнити цей вікаріат змістом. Для цього потрібні парафії та румуномовні священники. Це все потроху виникає або оформлюється – і вікаріат запрацює.
"Тут справа не у формальності, а в тому, що ПЦУ хотілося б, щоб Румунська православна церква визнала її. Так само, як визнав перший за честю у православному світі Константинопольський Вселенський престол та другий – Олександрійський престол. Як Елладська та Кіпрська церкви. Думаю, що ПЦУ чекає на таке визнання".
Зі свого боку Україна гарантує румунам у вікаріаті всі можливі права для збереження і розвитку своєї культурної, релігійної ідентичності, своїх літургійних та обрядових звичаїв. Бо це – наші громадяни.
— Тобто фактично цей вікаріат запрацює аж тоді, коли хоча б одна румуномовна парафія перейде до ПЦУ?
— Такі громади вже є. І йдеться про таке бюрократичне, можливо, оформлення. Це не так складно. Важливо, щоб люди побачили, що вони можуть бути в цьому вікаріаті і повніше та достойніше задовольняти своїх духовні потреби, висловлювати релігійні почуття.
Україна в цьому сенсі – унікальна країна, бо в нас немає головної церкви, як у більшості європейських країн. Немає визнаних і невизнаних церков чи випробовувального періоду для набуття церквою статусу юридичної особи.
"В Україні існує, скажімо, кілька центрів релігійної сили і жодна не може домінувати чи придушувати релігійні меншини. Саме тому релігійні та національні меншини в Україні почуваються достатньо комфортно".
– Як загалом оцінюєте дотримання прав релігійних парафій нацспільнот на Буковині?
– У нас є один закон “Про свободу совісті”, який визначає функціонування всіх релігійних організацій. І у нас є релігійні громади, де богослужіння чи молитовні збори проводять мовою нацспільнот. Це румунські, угорські, болгарські, польські і єврейські. Тобто у нас немає випадків і навіть думки про те, щоб хтось диктував, якою мовою вести богослужіння та якою має бути літургійна мова. Це стосується всіх без винятку релігійних організацій.
"Нещодавно був у Чернівцях і говорив з одним священником, який казав, що у нього переважно україномовна громада, але з поваги до невеликої кількості румуномовних парафіян прохання будуть виголошуватися румунською".
– Попри те, що Чернівецька область – найменша в Україні, вона залишається тією, де, багато парафій УПЦ МП. Наразі таких є понад 300. На вашу думку, чому така ситуація склалася в нашому регіоні?
– Українська православна церква залишається в єдності і складі Російської православної церкви попри те, що її священноначалля намагалось зробити крок від Москви. Вона є великою мірою спадкоємицею українського в Україні під час радянської влади, українського екзархату Російської церкви. І є інерція традиції, коли люди ходять в ту церкву, яка у них є, і час від часу замислюються над тим, в яку саме церкву ходять і чому саме туди. Але дуже часто ходять туди традиційно.
Після повномасштабного вторгнення багато православних переглянули це питання. Почали говорити про неможливість входження в церкву, пов'язану з Москвою. Почали говорити, що неможливо поминати за літургією ім'я патріарха Кирила, який є не просто співучасником, а прямим учасником вбивств українських дітей та цивільних.
"Все ж, де центр цієї церкви? Вони говорять, що ми ходимо до цього священника, і він не казав нам нічого поганого, ми знаємо його здавна і так далі. Але ми бачили, як відбуваються ці переходи і як люди проголошують свою абсолютну незгоду та несприйняття Московського патріархату. Це поширюється навіть на тих, хто був до останнього лояльний Московському патріархату".
Для багатьох релігійний перехід не є простим. Я був вражений, коли почув на Буковині наративи про те, що ПЦУ є безблагодатною. Тобто для першого та другого престолів у православному світі вона є благодатною, а для Московського патріархату, який, очевидно, розподіляє благодать трубами "Газпрому" – благодать вона втрачає.
Політика України в релігійній сфері полягає не у тому, щоб позабирати храми у парафіян Московського патріархату. Навіть більше – рядові парафіяни, священники, а є й єпископи, які не знають, що українська держава не вимагає від них ні змінювати літургійну мову, ні календар, ні стати частиною іншої церкви.
Все, що вимагається – розірвати зв'язок з Московським патріархатом та РПЦ, яка, цитуючи резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи: "стала ідеологічним продовженням злочинного режиму Путіна і є співучасницею його злочинів".
– В області від початку року активізувалися переходи від УПЦ МП до ПЦУ, але вони відбуваються із суперечками. Серед причин іноді чуємо про те, що на зборах голосують випадкові люди, а не члени релігійної громади. То що таке релігійна громада?
– Що таке релігійна громада визначено статті 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Чому в цій статті не сказано, що релігійна громада — це мешканці одного села, кварталу тощо? Чому не сказано, що членому релігійної громади може бути людина, умовно, від 18 років? Бо є рішення Європейського суду з прав людини, яке називається "Свято-Михайлівська парафія проти України".
"У рішенні суду вказано, що релігійна громада сама визначає, кого та як приймати у члени громади та хто може бути членом громади. Тобто це окреслення є автономією релігійної громади, в яку держава не повинна втручатися".
Якщо сказано, наприклад, що членом релігійної громади має бути людина, яка робить пожертви чи має причащатися певну кількість разів на рік, то така людина і є членом релігійної громади. Як правило, у 99% випадків у статутах громад цього немає.
Як правило, православні громади не мають фіксованого членства. Більшість громад переходять у селах, бо там часто територіальна громада співпадає з релігійною, і всі знають, яка людина не є православною, а є, наприклад, протестантом. І от православні збираються й починають голосувати.
"Виступає людина, яка говорить, що ми не повинні бути в складі Російської церкви. Виступають найактивніші члени громади і голосують за перехід до ПЦУ. І от священник говорить: "Василю, ти не маєш голосувати, я забув, коли тебе в церкві бачив. Ти – не член нашої громади". А той відповідає: "Як це я не член вашої громади? Мене тут хрестили, я тут шлюб брав, батьків ховав. Двічі на рік даю пожертву на церкву. А те, що не ходжу по неділях на службу, то я працюю в Дубно. Піду на пенсію, то буду не гірше вас ходити”.
І його підтримують парафіяни. В селі більш-менш зрозуміла історія. Менш очевидною вона є в місті. Тому у місті менше таких хвилеподібних переходів.
– А якщо це люди із сусідніх сіл чи іншої громади, то чи мають вони право голосувати на таких зборах?
– Це залежить від того, як релігійна громада себе визначає. Якщо в статуті йдеться, що діяльність релігійної громади поширюється на територіальну громаду, до якох входять такі-то села й селища, то це визначено. Але часто такого немає.
– Цьогоріч у Чернівцях на одних зборах проголосували за перехід трьох храмів до ПЦУ. Коли голосують жителі міста, то такі збори можна вважати дійсними?
– Це, знову ж таки, залежить від статуту. Легко, якщо є список членів громади. Знаю, що зараз у містах затверджують такі списки, а члени громади мають певні права та обов'язки в церкві. Це загалом полегшує існування релігійної організації.
Але великою мірою говоримо не про це, а про закон, який забороняє діяльність Російської православної церкви як іноземної організації. Закон пояснює, чому він забороняє РПЦ.
Чи означає це, що автоматично забороняється Українська православна церква, яка перебуває у зв'язку з Російською православною церквою? Ні. Бо у законі йдеться недопущення діяльності релігійних організацій, які афілійовані з РПЦ. І закон чітко визначає, що таке афіліація та що означають ці зв'язки.
"Ці архієреї говорять, що не можуть впливати на те, про що пишуть та говорять у Російській православній церкві, тому закон – дискримінаційний та прямо спрямований проти них. Але, якщо ці архієреї почитають трохи нижче, то в законі пишуть, що цей пункт не застосовують, якщо люди виходять зі складу Російської церкви й дають цьому свідчення".
Але якщо ці архієреї дадуть собі справу, а вони здали таку справу і прочитаю трохи нижче, то там сказано, що цей закон, цей пункт не застосовується, якщо люди виходять зі складу Російської церкви і якщо дають цьому свідчення.
Знову ж таки, від УПЦ не вимагають зрадити православ'я, змінити мову літургії чи календар. Тільки вийти зі складу РПЦ, яка є учасницею війни проти України. Це не накладає тягар на совість вірян, бо підпорядкування Московському патріархату не є частиною православного віровчення.
– На Буковині були випадки, коли відбувалися подвійні збори – за те, щоб перейти до ПЦУ, та, щоб залишитися у складі УПЦ. Як бути у цьому випадку?
– По-перше, якщо релігійна громада та її члени не визначені, то це є проблемою. Але місцева влада має брати участь у цьому процесі: не підштовхувати чи відмовляти від переходу, а забезпечити вільне волевиявлення людей.
По-друге, коли християни ворогують і б'ються за церкву, то це є кричущим відступом від християнських настанов.
По-третє, буває відсутність порозуміння між частинами громади, які накладаються на якісь багаторічні образи. Як казали мені в одному селі: "Якщо цей кут у нас буде православним, то ми обов'язково будемо католиками". Або навпаки. А храм будували разом. То закон передбачає, що менша частина створює нову громаду і укладає договір на можливість користуватися храмом. Це те, що називають почерговим богослужінням.
"На жаль, митрополит Онуфрій видав циркуляр, в якому не благословляє почергові богослужіння. Він говорить своїм вірянам: “Ні, не ідіть зі своїми односельцями в один храм, якщо вони є членами іншої православної церкви”. Посилається на православні канони, але не каже, які. Я консультувався щодо цього з православними каноністами, й вони свідчать, що таких канонів немає".
Тобто, йдеться про те, щоб не допомогти, а перешкодити замиренню між людьми, що дуже прикро.
– Коли відбувається перехід від УПЦ МП до ПЦУ, чи йдеться про зміну релігії?
– Це не є зміною релігії. Ці люди належать не тільки до однієї релігії, одного віросповідання, а й до однієї церкви.
Коли православна країна, де більшість населення сповідує православ'я, здобуває свою державність, тоді може претендувати на свою автокефальну церкву, яка є частиною однієї православної церкви. Таку церкву називають автокефальною помісною, бо її створюють у межах кордонів держави.
Грузинська церква мала свою автокефалію, але, коли Грузія втратила державність і стала частиною Російської імперії, то втратила свою автокефалію. Коли здобула чи повернула собі державність, то повернула автокефалію для своєї церкви.
Для країни, де більшість або значна частина населення, – православні, то невизнання автокефалії цієї церкви є невизнанням державності й суверенітету цієї країни.
– Кому підпорядковується Православна церква України та якою є структура Української православної церкви Московського патріархату?
— Православна церква України є помісною православною церквою, тобто автокефальною церквою, яка міститься в диптиху Константинопольського Патріарха. Тобто в адміністративному сенсі вона не підпорядковується ніякій іншій церкві, як і ще 14 помісних церков.
Українська православна церква зараз перебуває у складі Російської церкви і буде там допоки не вирішить, що треба звідти вийти.
"Російська церква ні в якому разі не є матір'ю-церквою для Української православної церкви. Вона є, так званою, кіріархальною церквою, тобто церквою, в склад якої входить з історичних причин. Але в жодному разі не є церквою-донькою по відношенню до Москви".
Наприклад, церква Московського царства порвала зв'язки з Константинополем і 141 рік перебувала в розриві з матір'ю-церквою Константинополя. Те, що впродовж 300 років намагалися вкорінити, що світло сходить виключно над Москвою-рікою, то ми пригадуємо, що набагато більше вона перебувала у складі Константинопольської церкви.
– У межах релігієзнавчої експертизи, яку проводила Державна служба з етнополітики, ви підтверджували, зв'язок УПЦ МП з Російською православною церквою. У чому полягає ця експертиза та що впливає на висновок?
— Релігієзнавча експертиза передбачена "Законом України про свободу совісті", в якому йдеться про те, що державний орган у справах релігії забезпечує релігієзнавчі експертизи. Якщо релігійна організація вперше подає свої документи, то місцеві адміністрації мають передати їх службі для такої експертизи.
Релегієзнавчу експертизу, яка визначила те, що УПЦ перебуває у складі Московського патріархату, здійснювали сім релігієзнавців. Як йдеться в законі, цю експертизу ми проводимо за участі самої релігійної організації. Тобто активно залучаємо її богословів, священників та активістів, аби вони пояснили те чи інше положення свого віровчення та своїх практик.
Звичайно, ми запросили і представників УПЦ, які відмовились від участі в цій експертній групі. Якщо коротко, то було дуже багато дописів про те, що деякі члени цієї групи несхвально відгукувалися про Московський патріархат. В Україні не так просто знайти експертів, які схвально про нього відгукувалися. Але за свій висновок вони проголосували одноголосно й так, що неможливо було б спростувати, що УПЦ є частиною РПЦ.
Але зараз ми не будемо проводити релігієзнавчі експертизи. Ми будемо проводити, так зване, дослідження: подивимося по ознаках афіліації. Якщо релігійна організація афілійована з РПЦ, то робимо припис.
"Наприклад, ми визначаємо, що певна організація – частина РПЦ, бо її предстоятель чи голова є членом Синоду Російської православної церкви. Даємо припис, в якому просимо: "Ваше преосвященство, афіліація вашої релігійної організації з РПЦ полягає в тому, що ви є членом її керівного органу. Будь ласка, вийдіть з цього складу".
Якщо він виходить зі складу цього керівного органу, то закон не застосовують. Якщо не виходить, тоді з травня Державна служба з етнополітики отримає право позиватися до суду щодо припинення цієї організації. Суд, і тільки суд, як це має бути у демократичному суспільстві, може зупинити діяльність релігійної парафії.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: news.chernivtsi@suspilne.media
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини