Перейти до основного змісту

Знищив російський танк з першого пострілу: історія військового з Чернівців Кочергіна

Буковинець Олександр Кочергін з позивним Кремінь знищив російський танк пострілом з гранатомета. Це сталось, коли він був на Куп’янському напрямку та служив у спецпідрозділі ГУР МО “Артан”. Раніше у складі цього підрозділу сім днів утримував Зміїний, а опісля отримав поранення на Сумщині. На той час Олександр служив на посаді командира взводу та мав у підпорядкування 36 військових.

Тепер Олександр у резервному батальйоні Сухопутних військ ЗСУ, водночас триває його реабілітація. Опісля Олександр хоче повернутись до виконання бойових завдань. Суспільне Чернівці розповідає про військовий досвід Олександра. Далі — пряма мова.

Найважча операція – Куп’янськ

Ми пробули там десять днів. Коли ми заїжджали у Куп'янськ, приїхали на точку висадки, почався дощ. Для нас це було добре, бо не літали дрони, не бачили, що ми пересуваємось. Але на кожному бійцю було 50-60 кілограмів: боєприпаси, одяг, їжа, вода. Ще ти на собі несеш якусь РПГ, протитанковий гранатомет. Треба було йти десь два кілометри полем. І ось ці два-три кроки йдеш і впав — це був жах. Я думав, ми не дійдемо.

Ми прийшли десь о 5:00-6:00 ранку. Все була тихо. Почали у бліндажах переодягатись, тому що прийшли мокрі. З собою мали запасну термобілизну. І десь о пів на дев'яту зʼявилась інформація, що ворог накопичується на одному напрямку, і що звідти можливий наступ. Почався цей наступ. Вони (російські військові, — ред.) почали "промацувати" з усіх сторін: то з лівого флангу, то з правого, то по центру. Наша артилерія їх трохи відбила. Хлопці, які були в окопах, також там давали відсіч, ворог відійшов. Потім почав пробувати з правої сторони, потім бувало, що з обох сторін почав працювати ворог.

Працювали танки та артилерія ворога. Вони постійно підвозили піхоту. Постійно були ближні бої з піхотою ворога — було цікаво. У нас в окопах було по шість-сім людей, а їх (російських військових, — ред.) приїжджало по 12-15. Але наша перевага була в тому, що ми були в укритті й обороні, а вони йшли на нас полем.

Я сиджу і чую по рації, що правий фланг штурмують. Хлопці там відбиваються, все нормально. І тоді я чую такий гул полем. І так відчувається, що сильно голосно і лунають вибухи, але не по моїй позиції. Я не можу зрозуміти, що відбувається. А там виходить, що танк їхав полем, працював по правому флангу, а у цей час на БМП ворог підвозив свої штурмові групи.

А там ще був такий недолік у нас, що ми були в окопах у посадці, перед нами поле і на полі трава була, десь вище коліна. Звідти не дуже добре було видно. Я виходжу з окопу і дивлюсь, що він (танк, — ред.) полем десь до 200 метрів проїжджає через мою позицію. У мене був заряджений гранатомет — він був якраз на тій позиції, на якій я його (танк, — ред.) побачив. Наніс перший постріл — і влучив. А потім ще два контрольні, хоча їх вже не треба було, але я увійшов в азарт і понеслося. Танк загорівся, але вже потім мені наші "дронщики", які літали, показали, що ворог зміг вискочити з танка і втекти полем у свою сторону.

А з правого флангу ворог завозив свої штурмові загони на БМП. То мій товариш теж побачив цю БМП і вразив її з Т-4. Ми так за дві хвилини "вхитали" дві бойові машини ворога.

Ворог дуже грамотно працював. Танк "валить" по позиції, що ти не можеш підняти голову, а з іншої сторони вже підвозить штурмові загони. Ти вже "розчихляєшся", коли вони у тебе перед окопом. Це важко і тут треба мати холодний розум під час цього всього.

У нас деякі групи були одну добу на позиціях, деякі три. Ми мінялись.

Військовий Олександр Кочергін на острові Зміїний. Фото: Олександр Кочергін

До цього – обороняв острів Зміїний

Коли я дізнався, що ми будемо плисти на Зміїний, то це було "вау". Було дуже цікаво. Я думав, що там щось таке фантастичне. Насправді коли ми туди приплили, там була просто велика скеля, яку можна обійти за 15 хвилин. Було все побите, все розбите, згоріла земля. За той час, що ми там були, ворог декілька разів нас атакував з літаків.

Це був такий стратегічний об'єкт, як для ворога, так і для нас. Тому наша задача була тримати його оборону. Ми ділились на групи. У кожного були свої бункери, ще з часу, коли там було все добре. І ми по три-чотири людини були у тих бункерах по колу. Кожен спостерігав свій сектор, оглядав море, щоб ворог з жодної сторони не міг підійти.

Військовий Олександр Кочергін на острові Зміїний. Фото: Олександр Кочергін

Ми по радару бачили, що літак рухається у нашу сторону. У цей час ховались у бункери. Ворог випускав декілька ракет по острову. Ми чули, бо все тряслось. Потім дивились по радару, що літак зник, і ми могли спокійно виходити на вулицю і далі спостерігати море.

Зі Зміїного ми приплили на базу. Наш комбат після якоїсь задачі відпускав хлопців додому на кілька днів відпочити. Але тут надійшла інформація, що на Куп'янськ ворог готує масований наступ. І ми через тиждень після Зміїного, одразу поїхали на Куп'янськ.

Мав 36 підлеглих

За декілька тижнів після оборони Зміїного, мене заочно призначили командиром відділення на задачі на Куп'янську. А вже після Куп'янська я став командиром взводу. У моєму підпорядкуванні вже було три відділення по 12 людей.

Я відмовлявся два рази. А на третій раз мене все-таки вмовили. Я попросив, чи можна, якщо я буду командиром взводу, щоб люди, із якими я працював на Зміїному, залишились зі мною. Мені сказали: "Усе, без питань". Я з тими людьми вже побував, бачив хто і що вміє, хто що знає, я був у них впевнений.

Військовий Олександр Кочергін з побратимами. Фото: Олександр Кочергін

Я не з тих командирів, у яких люди гинуть, а я буду з цим спокійно жити. Ну бо це ж я їх туди повів. Я знаю, що у мене є відповідальність за цих людей. Я багато бачу і чую, що деякі хлопці "рвуться" бути командирами відділень, рот, взводів. Не питання. Але ти маєш йти з тими бійцями в окопи. Тоді ти будеш командиром. Я б не зміг бути командиром якоїсь групи і сидіти десь позаду командувати, а хлопці б пішли там у гарячу точку і працювали.

Деяких з цих хлопців я знав ще до війни — я з ними дружив, спілкувався, десь разом йшли відпочивати, ще якісь справи були. І тут "вмикати" цього директора — це не моє. Намагались якось тримати таке спілкування, щоб розуміти один одного. Звісно, коли ми приїжджали на полігон, у нас починались навчання, я "вимикав" цього друга. У мене була жорстка позиція, що має бути так і так. Я хлопців ганяв, лаяв. Деякі з них ображались, деякі розуміли, чому я так роблю. Я їм пояснював, що це не для себе роблю. Кожен боєць має бути, як командир.

Військовий Олександр Кочергін з побратимом. Фото: Олександр Кочергін

Навіть комбат мені казав: "Саня, бійці скаржаться, що ти їх жорстко ганяєш, ти там якось м'якшим будь". Я кажу: "Послухайте, я ж це для них роблю, не для себе. Мені ж не в кайф з когось познущатись. Я з тими хлопцями в бій йду, я маю бути впевнений, що вони вже готові до такого".

Про втрату підлеглого

Це було в Сумах. Коли ми їхали на бойові, нас вичислив ворог і накрив "Іскандером". Тоді загинув хлопець. Я не хотів, щоб він їхав, бо він приїхав після лікування — у нього були проблеми зі спиною. У нас тоді були хлопці поранені, важко поранені, але загинув лише він. Маленький уламок влучив йому прямо в серце. Тобто це була миттєва смерть.

Мені було важко. Я не міг зрозуміти, як так. Я б зрозумів, якби тоді було декілька загиблих. Але він один, саме той, кого я не хотів з собою брати.

Він тоді сам "рвався", сказав: "Я поїду, спина — пофіг. Я там буду допомагати". Я йому сказав, що добре, це твій вибір, але будеш подалі, максимум — за речами дивитись.

Під час виконання задачі ми там рухались, ворог нас вистежив і почав накривати нас артилерією. Ми забігли у посадку, а там не було ні окопів, нічого. Ми по посадці стрибали, нас крили-крили. Це було не поранення, ми тупо позривали там меніски, декілька людей підірвали спини. Але всі вийшли звідти живі.

На наступний день, коли вставав, то відчував, що боляче, що не можу на ногу стати. Поїхали, зробили томографію. Мені сказали, що розірваний меніск. Частину його вирізали, яка була пошкоджена, забрали її. Коліно досі там відчуваю, якщо неправильно десь "вскочу".

Про службу у 2014 році

У 2014 році я приїхав у Київ, пішов у "Правий сектор". Там мене відправили на навчання на два місяці. Коли я потрапив на бойові, то обрав для себе спеціалізацію — кулеметник. Мені сподобався кулемет, мені дали кулемет і я працював кулеметом. Це така потужна зброя, якою можна з рук спрацювати: лежачи або в русі. Мені подобається потужна зброя. Ми були у Пісках. Коли нас звідти вивели, то я вже звільнився.

Про службу після повномасштабного вторгнення

Я повернувся на фронт 1 березня, я вже був у Києві. Набрав свого товариша. Ми тоді хотіли піти у 95-ту бригаду. Я не хотів йти через військкомат, я хотів одразу у частину. Бо я тоді дізнавався, що і до чого. Мені сказали: "У військкомат не йди, бо там дурдом, йди напряму".

Тоді ми потрапили у третій окремий полк, тоді їх штаб ССО був під Києвом. Ми туди приїхали, нас там розподілили на групи, у яких ми мали працювати. У Києві був, ми переважно працювали у селі Гута-Межигірська. Після того поїхали на Харківський напрямок, з Харкова на Запорізький напрямок. Звідти нас перекинули на Донецький напрямок, то ми почали Вугледар, Велика Новосілка, Мар'їнка. Вже після Мар'їнки я перевівся в ГУР.

Військовий Олександр Кочергін. Фото: Олександр Кочергін

Мені було цікаво, та і я хотів у такій структурі, з професійними військовими повоювати, навчитись чогось. Вони там цікавіші виконували операції: Крим і "Вишки Бойка", острів Зміїний. І ще там багато чернівецьких хлопців були там.

Чому з резерву хоче назад на фронт

Я з резерву буду переводитись назад в інший підрозділ, бойовий, який десь воює. Може повернусь назад у третій полк, подивимось, не знаю.

Військовий Олександр Кочергін з сином. Фото: Олександр Кочергін

Зараз я воюю не тому, що я комусь щось винен, ні. Я нікому нічого не винен. Я зараз воюю, щоб мої діти жили тут в спокійній Україні. Я не хочу, щоб мої діти їхали за кордон. Я розумію, що для того, щоб мої діти спокійно тут жили, мені треба для цього щось робити. Я звільнюсь з армії і для мене почнеться звичайне побутове життя.

Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: news.chernivtsi@suspilne.media

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Топ дня

Вибір редакції