Залишила школу і пішла рятувати бійців на фронті: спогади про бойову медикиню з Буковини, яка загинула під Авдіївкою

Коли почалося повномасштабне вторгнення буковинка Надія Смук викладала німецьку мову у школі. Наприкінці навчального року вона пройшла курси тактичної медицини та пішла до центру комплектування – під час літніх канікул вже була на війні.

Надія була бойовою медикинею у 47-ій бригаді “Магура". Про те, що перебуває на фронті, матері зізналася через сім місяців служби. До того говорила, що працює в іншій області. Торік 23 жовтня жінка загинула під Авдіївкою – вона потрапила під обстріл, коли намагалася допомогти побратимам. Суспільне Чернівці ділиться спогадами матері, колег та учнів про полеглу військову.

Загинула, рятуючи побратимів

"Серце моєї дитини залишилося на Донбасі. І кров там. Я навіть не бачила, яка вона, – не відкрили труну. Навіть не торкнулася її через той мішок. Не знаю, гірше це чи краще для мене", – каже мати загиблої Марія.

Надія Смук загинула внаслідок артилерійського обстрілу – вона саме надавала допомогу пораненим побратимам. Командир військової згодом розповів матері, що жінка перебувала у найбезпечнішій зоні, але, ймовірно, їх виявив дрон.

"Вона спочатку була на евакуації, а не передовій. Але потрапила на передову, коли було пекло. Мені кажуть, що спочатку був один переліт, а вдруге сталося пряме попадання. Зараз на ту територію ніхто не потрапить, бо її контролюють російські війська", – каже Марія.

Через травми Надію не могли упізнати – орієнтували на коротку стрижку, шрам та родимку. Тому потрібно було проводити додаткові експертизи. Мати військової каже, хоч і не погоджується з тим, що Надія пішла на фронт, втім розуміє, що це було її особисте рішення.

Марія Смук

Зранку – уроки, потім – курси медицини

Щоб долучитися до війська, Надія проходила курси бойового медика. Зранку проводила дітям уроки німецької мови, опісля їхала до Чернівців на медичні навчання. Мати каже, донька пройшла підготовку за програмою НАТО й найкраще завершила курс.

У липні 2022 року Надія пройшла військово-лікарську комісію й вирушила на полігон в іншій області. Матері говорила, що погодилася на пропозицію подруги займатися міжнародними відносинами у Львівській ОВА.

Марія Смук

Про те, що допомагає військовим на фронті, Надія розповіла матері через сім місяців служби.

"Я дізналася аж у лютому 2023 року, коли вона на кілька днів приїхала у відпустку. Сказала: "Мамо, я на війні. Допомагаю". Ще напередодні вона опублікувала фото у військовій формі з собакою. Мене ще на роботі запитували, чи моя Надія служить. Я відповідала, що ні. Не знаю, що відчуває людина, коли вона їде і не каже мамі. Певно, її також це мучило", – каже мати.

Учні досі бережуть її подарунки

Колег про свій вибір Надія повідомила раніше – перед початком навчального року. А коли приїздила у відпуску, то навідувала їх та учнів: робила спільні фото, дарувала дітям солодощі, а також приймала від них малюнки.

"Вона відрізнялася від наших вчителів. Була в Німеччині й мала інший акцент. По-іншому нас вчила. Мало хто зараз йде добровільно на війну. Мені здається, що багато чоловіків не може цього зробити, а вона пішла й захищала нашу країну", – каже учениця Софія.

Оксана Ящук

За успіхи в навчанні Надія дарувала учням невеликі подарунки. Колега Галина Солонар каже, діти досі їх зберігають.

"Коли ми почули, що вона померла, то це для нас був шок. Є діти, які досі носять олівець чи пенал, які їм подарувала Надія. Не користуються ними, бо кажуть, що це нашої Надії. Ми її завжди пам'ятаємо й згадуємо", – каже Галина.

Марія Смук

Мати військової каже, на вибір Надії вплинув її дідусь. Він був родом з Галичини й після Другої Світової війни служив в радянській армії. Там бачив, як в таборах Сибіру знущалися з українців. Багато про це розповідав онуці.

"Мене її рішення не здивувало, бо так могла зробити лише моя Надя. Дід багато розповідав про це. І в дитячій душі та пам'яті це, мабуть, залишилося. Почуте від очевидця. Оце поняття справедливості".

У кімнаті Надії мати нічого не змінювала, а на комоді розмістила фото доньки. Каже, на кожній світлині донька для неї ніби промінчик сонця, а на кладовищі вже почувається ніби вдома. Бо там спокій.

"Бувають моменти, що йшов би, кричав би, але не знаєш куди. І ніхто тебе не може зрозуміти. Я казала, що я б поставила намет біля її могили й собі тут би жила. Тут було б дуже добре. Але, мабуть, ще не все зроблено, якщо Бог мене тут тримає".

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: infred.nov@gmail.com