"Найстрашніше, коли віряни йдуть до церкви, бо кажуть, що це нормальний заробіток": інтервʼю з єпископом ПЦУ Феогностом

Єпископ Православної церкви України Феогност очолив об'єднану Чернівецько-Буковинську єпархію понад два місяці тому. Каже, на його думку, після об'єднання релігійні громади стали дружнішими. Також закликає румуномовні парафії долучатися до ПЦУ у межах вікаріату.

Як коментує переходи громад від УПЦ до ПЦУ, що каже про відвідування служб онлайн та чи потрібно пробачати ворогові – розповів в інтерв'ю Суспільне Чернівці.

Про об'єднання єпархій

– Раніше в області було три єпархії ПЦУ, які об'єднали в одну – Чернівецько-Буковинську. Що змінило об'єднання?

– Насправді, це був історичний момент на Буковині. Це було не дуже правильно й канонічно, що в одному селі були три православні громади й кожна підпорядковувалася окремому архієрею. Тому питання об'єднання назрівало давно й цього захотіла громада. Громада тиснула на своїх священників та єпархіальних архієреїв – тоді ухвалили рішення.

Після об'єднання змінився настрій – люди стали дружнішими, як одна велика християнська родина.

– Два місяці тому ви очолили об'єднану Чернівецько-Буковинську єпархію. Що скажете про місцеве духовенство?

– Їжджу по усіх селах та містечках області. Ще не у кожній парафії був, бо наша єпархія досить немаленька, хоча область – одна з найменших в Україні. Ще не до кінця реформували єпархіальне управління: вишукуємо й призначаємо кадри, бо мені потрібна ефективність.

– Частково у соцмережах люди поєднують церкву та державу, хоча вони є відокремленими. Як ПЦУ комунікує з місцевою владою?

– Те, що пишуть, що церква й держава – роз'єднані, то це на папері. Ми всі – один живий і потужний організм. Церква це громада та люди, як і держава. Кого ми ділимо одних проти одних?

На Буковині гарна співпраця та взаєморозуміння між церквою, управлінцями та державою. Ніхто ні в чиї справи не лізе, тільки підказуємо та допомагаємо. Це дуже правильно.

"Ми чуємо нашу українську владу, вони чують нас як церкву. Це співпраця на користь розвитку держави, укріплення обороноздатності та духу".

Про переходи до ПЦУ

– З 2019 року в області 36 релігійних громад перейшли до ПЦУ – половина саме під час повномасштабної війни. Чому такий показник?

– Це воля нашого народу та кожної громади. Ми не можемо сказати: "Все, виходьте й ходіть до нас!". Ні. Це відбувається демократично. Свідомі люди ухвалюють рішення й приєднуються до ПЦУ. За понад два місяці, як я очолюю єпархію, до ПЦУ перейшли три парафії. Востаннє – понад 300 людей у Чорногузах.

Мені не здається, що це замалий темп. Головне, щоб люди переходили свідомо. Хтось каже, влада тисне, щоб вони переходили до ПЦУ. Але у такому разі громада ніби-то перейде, але не буде дієвою. Кожна громада, яка перейшла до ПЦУ, є дієвою.

– Водночас переходи відбуваються по-різному: у Чорногузах – одноголосно, а торік у деяких громадах були сварки, побиття та зривання замків. Чому це відбувається?

– Не тільки торік. Ми знаємо, які були протести у Сокирянах. Це усе було провокаціями. Я знаю випадки, коли цих людей проплачують олігархи церкви, які сьогодні їх фінансують. Але гроші рано чи пізно закінчаться.

"Я би у таких людей питав: "Де ваша совість? Ти продався за 100 доларів?". Сьогодні платять по 100 доларів кожній людині, яка відвідуватиме московську церкву та літургію. Я знаю, про що кажу: конкретні села та людей, які про це говорять. Найстрашніше – люди йдуть, бо кажуть, що сьогодні це нормальний заробіток". Що це за церква, де купляють кожного вірянина.

– Як комунікуєте з Українською православною церквою?

– Я офіційно не зустрічався з жодним представником УПЦ. Наші священники десь спілкувалися, але представники УПЦ не мають бажання йти на компроміси. Ми їх запрошуємо поспілкуватись.

Про Румунський вікаріат

– Нещодавно в області анонсували можливість долучитися до Румунського вікаріату. Що це за структура в межах ПЦУ та що передбачає перехід до вікаріату?

– У 2019 році ПЦУ отримала Томос про автокефалію й створила Румунський вікаріат в Україні. У його межах ми запрошуємо всі румуномовні парафії – а їх в області немало – доєднатися до нашої церкви.

У такий вікаріат входять всі румуномовні громади. Ми запрошуємо духовенство, але якщо духовенство не хоче перейти, то ми маємо священників, які володіють румунською мовою та можуть служити повноцінну літургію. Ці священники – етнічні румуни, а не просто вивчили мову, тому ми можемо задовольняти духовні потреби парафіян.

Важливо, що у вікаріаті є статут, як для українців в Румунії: зі збереженням традицій, культури та мови богослужіння. Вони підпорядковуються предстоятелю ПЦУ Епіфанію, можуть мати свого єпископа. Якщо не буде єпископа, очолюватиме вікаріат буде священник.

– Вже є громади, які міркують долучитися до вікаріату?

– Не хочу наперед про це говорити. Але так, спілкуємося з вірянами, духовенством. Обмірковуємо наперед кожен крок й рано чи пізно це буде видно. Їдуть і наші священники, і я, коли маю можливість. Хтось приходить до єпархіального управління.

– Перехід румуномовних парафій складніший, ніж україномовних?

– Так. Тому що люди бояться: їм погрожують, не допускають та перешкоджають. Якщо люди захочуть, цю інформацію висвітлимо окремо.

Про прощення ворога

— У заповідях йдеться про потребу у прощенні, але зараз українці втрачають рідних і, крім болю, відчувають гнів, агресію та бажають помсти. Потрібно дозволяти собі ці емоції чи варто пробачати?

– Якби ми напали на когось, наприклад, коли сусід зазіхав би на майно свого сусіда, то це вважалося б великим гріхом. Але нападають на нас, забирають кращих з кращих, нищать та руйнують все перед собою й не бояться людей, закону та Бога – таким варварським вчинкам, які сьогодні чинить РФ проти України, немає прощення.

"Вони прийшли на нашу землю та принесли нам горе. Подивіться на згорьовану маму, яка втратила сина, чи на плач жінки, яка стала вдовою, або ж осиротілих дітей – хіба це справедливо? Як вже не говорю про, Боже, хіба це по-людськи?".

Хочуть чи не хочуть ті сусіди, які називали себе старшим братом, але він нас нехай прощення не очікують. Я кажу, що Бог – це любов, і найбільша перемога це, коли ти можеш побороти в собі ненависть до ближнього. І ми, люди, може й знайдемо сміливість простити ворогу за законами Божими, але також просимо Господа, щоб він був добрим та справедливим суддею – щоб кожному віддав по заслузі.

Про церкву онлайн

– Все частіше священники проводять прямі етери богослужінь, мають власні TikTok або YouTube-канали. Навіть є можливість поставити свічку онлайн. Що ви про це думаєте?

– Я дещо не погоджуюся з онлайн-свічками, бо це неправильно. Свічка – це є жертва, коли ти сам приходиш до храму. А сьогодні усі мають можливість прийти до храму, попри непростий час та війну.

Ми пережили, мабуть, одну з найбільших катастроф – пандемію Covid-19. Я проаналізував, що тоді нас примушували рухатися з прогресом й проводити служби онлайн – так люди почали відвикати від присутності в храмі, бо можна було сидіти на дивані перед телевізором, обідати чи займатися своїми справами й водночас слухати службу. Так, коли ти немічний чи маломобільний, й слухаєш молитву по радіо чи телевізору, то це добре, але фізично здоровій людині це шкодить.

"Хтось сидів і надумав поставити десять свічок в якомусь храмі. Набрав у телефоні цю функцію й вже поставив свічку. Це так не працює. Ти маєш прийти, бо це жертва. Господь каже, що не хоче милості, він хоче жертви. У храмі ми не просто розмовляємо з Богом через молитву, ми зустрічаємося з ним під час літургії. Там сама духовна атмосфера тебе заспокоює та лікує, тому я категоричний щодо онлайн-свічок".

Це добре, коли ми маємо можливість краще доносити Слово Боже через участь духовенства у медіа та фільмування себе. Сьогодні вся наша молодь перебуває у соцмережах і наші священники там проповідують. Це корисно. Але важливо не заграватися, щоб це не стало залежністю.

Я сам активно оновлюю свої соціальні мережі: публікую культурні та церковні діяння, в яких беру участь. Я бачу позитивний відгук людей, зокрема молоді. Звичайно, я більше радів би, якби ця активна молодь приходила до храму. В мене великі плани на зміни в духовному житті: ставлення мирянина до священника та єпископа. Розуміння, що це не хтось за брамою, а звичайні люди, з якими можна поспілкуватися.

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: infred.nov@gmail.com.