10 років тому у Києві розстріляли Небесну Сотню, а у Крим зайшли російські військові. 20 лютого стало початком російського збройного вторгнення до України. Частина активістів Євромайдану стали першими добровольцями, які захотіли обороняти Україну. Серед них — жителі Чернівців та області.
Суспільне Чернівці публікує історії про частину буковинців, які першими взяли до рук зброю 10 років тому.
Від Аксенина та Щербанюка
Небесну Сотню вважають першими героями та жертвами російсько-української війни. Оскільки силовики стріляли у мітингувальників за наказом влади, яка приймала рішення під впливом Росії.
Євромайдан був реакцією суспільства на відмову влади від євроінтеграції України. Подібні протести, як на майдані Незалежності у Києві, відбувалися і в інших містах України, зокрема і в Чернівцях. На Центральній площі також було наметове містечко, де збиралися мітингувальники.
Коли в Києві силовики почали розганяти мітингувальників, з Чернівців відправляли людей до столиці, передавали туди необхідні речі та ліки.
Хронологію Майдану зі слів медика, волонтера, сина Героя Небесної Сотні та інших учасників — дивіться у відео.
18-20 лютого — це був пік протистояння на майдані Незалежності, тоді проти мітингувальників силовики застосували вогнепальну зброю. 20 лютого вбили понад 40 протестувальників. Серед них був чернівчанин Олександр Щербанюк. Снайперська куля влучила йому в голову біля чернівецького намету на майдані.
У той же день поранення отримав чернівчанин Василь Аксенин. Його доправили на лікування в Польщу, але невдовзі він також помер від поранення.
"Обоє отримали поранення 20 лютого. Алея Героїв Небесної Сотні в Києві починається Василем Аксениним і завершується Олександром Щербанюком", — каже Тетяна Мінаєва.
В той же день, коли загиблих героїв Небесної сотні оплакували на Майдані, у Крим заходять російські військові без розпізнавальних знаків — так звані "зелені чоловічки". Хоч російські війська вже перебували в акваторії Чорного моря, формально президент РФ дав дозвіл на використання військ РФ на території України 1 березня 2014 року. Проте до цього часу росіяни вже захопили адмінбудівлі та силові структури в Криму.
Перші добровольці
Частина активістів Євромайдану стали першими добровольцями, які захотіли обороняти Україну. Одним із таких добровольців був глибочанин Ілля Василаш з позивним "Дід", який був воїном-"афганцем". Він поїхав на Майдан, відклавши операцію на серці.
14 березня 2014 року 500 бійців Самооборони Майдану вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях. Вони і сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході. Саме тому 14 березня щороку відзначають День українського добровольця.
Одним із добровольців, які вирушили на схід після подій на Майдані, був хотинчанин Олександр Паращук. Після отриманих на Майдані поранень Паращук лікувався у госпіталі. А потім вступив до добровольчого батальйону, який сформувався з активістів Самооборони Майдану.
"Анексували Крим і я вже далі не зміг бути в госпіталі. Написав заяву за сімейними обставинами і поїхав на Київ. Тоді ж формувався батальйон “Київська Русь” і я став бійцем “Київської Русі”".
Олександр Паращук воює на сході вже десять років. Як йому відчувається ця війна, дивіться у відео:
До травня в Україні тривала перша хвиля часткової мобілізації. За даними 15 квітня 2014 року, на Буковині мобілізували 1200 людей, які перебували у військових частинах Чернівців, Києва та Житомирської області.
Впродовж травня формують батальйони територіальної оборони в кожній області. У Чернівцях створили 8-ий батальйон із назвою "Поділля".
"Їх відносили до складу територіальної оборони. Передбачалося, що вони створені для підсилення силових структур — міліції, військових, прикордонників, щоб їм допомагати підтримувати контроль, щоб не повторилися диверсії, які відбувалися на сході України. Передбачалося, що батальйон з Чернівців буде виконувати завдання на території області. Але наприкінці червня стало відомо, що бійців відправлять на схід. Рідні військових виступили проти, бо тероборона належала до військ легких озброєнь", — розповідає Тетяна Мінаєва.
Попри це 2 липня перших 200 буковинців із тероборони відправили у Бердянськ Запорізької області. Військових не могли достатньо забезпечити амуніцією та засобами захисту. До забезпечення військових долучилися громади та волонтери. Для військових волонтери купили і одяг, і засоби зв'язку.
Волонтери, які спочатку допомагали вимушеним переселенцям із Криму, збирали гроші та закуповували для бійців необхідні речі — від шкарпеток та білизни до рацій, касок та тепловізорів. Гроші та речі могли жертвувати всі охочі, все це волонтери збирали в одному з кабінетів міськраді. Серед таких волонтерів були Жанна Король та Катерина Пономарьова, які допомагають війську і досі.
9 червня 2014 року в Луганській області В'ячеслав Пелехатий з трьома побратимами підірвались на вибуховому пристрої з "розтяжкою", що була встановлена на стежці. Всіх бійців доправили до лікарні в Харкові, але найбільше поранень отримав В'ячеслав. Він помер наступного ранку у лікарні. Військового поховали на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців.
За тиждень після цього 17 червня десантники з 80-ї аеромобільної бригади прибули до селища Металіст неподалік Луганська, щоб допомогти бійцям добровольчого батальйону "Айдар" у бою з терористами. Противники підбили бронетранспортер із засідки з гранатомета. Через це загинули 9 десантників, восьмеро з них були буковинцями. Наймолодшому десантнику було 22 роки, а найстаршому — 39 років.
24 червня загинув боєць спецпідрозділу "Альфа" чернівчанин Олександр Петрищук. Він був на борту вертольота Мі-8, який росіяни збили на горі Карачун біля Новоселівки. Росіяни чекали, коли вертоліт злетить, а тоді збили його з переносного ракетно-зенітного комплексу. Всі дев'ять людей, які були на борту вертольота, загинули. Їх ідентифікували завдяки експертизі ДНК.
В Іловайську наприкінці серпня 2014 року українські військові опинилися в оточенні, їх обстрілювали. Тоді з російською стороною було обговорено маршрут виходу українських військ по "зеленому коридору" двома колонами. Коли бійці рухалися цим коридором, росіяни їх обстріляли з артилерії.
Буковинські оборонці Луганського та Донецького аеропортів
Бої за Луганський аеропорт тривали до 1 вересня 2014 року. В обороні аеропорту брали участь зокрема бійці 80-ї аеромобільної бригади. Одним із загиблих в аеропорту був 20-річний кулеметник з села Хлівище Валер'ян Моренюк.
Живим з Луганського аеропорту вибрався чернівчанин Денис Католік. Він був працівником чернівецького краєзнавчого музею, розповідає Тетяна Мінаєва. Денис Католік віддав для експозиції музею свої речі, якими користувався на фронті. Серед них — форма із медалями.
Бої за Донецький аеропорт тривали з травня 2014 року до січня 2015 року. Військових, які обороняли аеропорт майже 250 днів, стали називати кіборгами. Їх щороку вшановують 16 січня. У січні 2015 року аеропорт обстрілювали з артилерії, мінометів і танків, працювали снайпери. Тоді загинуло приблизно 200 українських захисників, серед них — четверо буковинців. Це були Олександр Боднарюк, Володимир Бузенко, Юрій Кушнір та В’ячеслав Мельник.
Одним із символів боротьби за Донецький аеропорт став буковинець Валерій Краснян з позивним "Барс".
"Донецький аеропорт став переломним для всієї війни. Перший раз я туди не доїхав – поранило снарядом по дорозі. (...) Потрапив в аеропорт під час другої ротації. Знаходився там вісім днів і дев’ять ночей. Хлопці трималися мужньо – співали, жартували, розповідали анекдоти. Нас виїхало 15 бійців, а повернулося вісім. Ми не ховалися, бо треба було стріляти. 24 години на добу велися бойові дії. Але були невеликі перекури і перепочинки. Відступати не можна було. Бо якщо ти прийшов добровольцем, то повинен стояти до кінця", — розповідав Барс.
У 2018 році Барс отримав недержавну нагороду "Народний Герой України", якою особливо пишався. У національному музеї історії України у Другій світовій війні для експозиції "Наші", яка присвячена сучасним захисникам України, виготовили воскову фігуру Валерія Красняна. Він стоїть на фоні розбитої диспетчерської вежі Донецького аеропорту.
Барс демобілізувався та пізніше жив з дружиною та дітьми у Німеччині. Але наприкінці 2021 року через загострення на сході повернувся — відремонтував берці, купив зимову форму. З початком повномасштабного вторгнення з побратимами-АТОвцями обороняв Київщину. Був командиром штурмової роти.
Барс загинув у листопаді 2022 року — на Харківщині підірвався на міні, коли їхав з розвідкою на завдання. Як про військового згадує його дружина та побратим:
Взимку 2015 року місто Дебальцеве на Донеччині постійно обстрілювали росіяни. Серед українських бійців, які перебували в місті, був чернівчанин Владислав Трепко. Він був інтерном в обласній лікарні Чернівців, у березні 2014 року його мобілізували до війська. 28-річний Владислав врятував на фронті десятки життів.
Вночі 12 лютого медик загинув. Перед цим Владислав у полі під обстрілами запустив серце пораненого, затягнув його в автомобіль "швидкої" й продовжував надавати медичну допомогу. Коли машину обстріляли, Влад накрив тіло пораненого своїм. Так він врятував життя бійця ціною свого власного.
Це лише частина історій учасників російсько-української війни. Дані про полеглих на війні збирають в електронній "Книзі пам'яті полеглих за Україну" за цим посиланням.
Спогади про полеглих буковинців, які загинули з початку повномасштабного вторгнення, Суспільне Чернівці збирає у цій публікації за посиланням.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини