88-річна єврейка Клара Кац пережила Голокост — була бранкою гетто та двічі втікала із таборів смерті. У 1941 році Клара разом із родиною потрапила у чернівецьке гетто, звідки її доправили до таборів Трансністрії. До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту розповідаємо її історію.
"Завтра нам треба звільнити нашу хату"
У липні 1941 року румунські союзники нацистів окупували Чернівці. У районі сучасної площі Пресвятої Марії створили гетто.Територію охороняли і не давали євреям права її покидати. У місті могли лишитися лише ті євреї, які мали спеціальний дозвіл як робоча сила.
"У цій частині гетто могло поміститись максимум п'ятнадцять тисяч людей, а змушені були вміщатися п’ятдесят тисяч. Тож можете уявити, в яких умовах люди були змушені перебувати в гетто", — каже директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір.
Коли Кларі Кац не було й шести років, її родину змусили покинути власне помешкання та виселитися жити у гетто. Воно існувало півтора-два місяці, а опісля євреїв потягом депортували до концтаборів у Трансністрії.
"Ця вулиця, що веде до вокзалу, була залита кров’ю. Дуже багато людей лежало на цій землі, корчилося від болю та ран. На вокзалі ми побачили поїзд із 14 вагонами. В кожному вагоні було дуже багато людей. Так ми й їхали: без води, без туалету, без їжі, а найголовніше – мучила спрага," — розповідає Клара Кац.
За даними звіту румунської адміністрації, з Буковини депортували понад 90 тисяч євреїв. Історики підрахували, що на початку Другої світової війни на Буковині проживали 120 тисяч євреїв.
"Нам немає тут що робити, однаково чекає смерть"
Потягом бранців довезли в ліс у Вінницькій області, звідти їх повели до концтабору "Мертва петля" у селі Печора. Клара Кац розповідає, що там євреям допомагали місцеві.
"Я вам скажу: цим вінничанам, цим жінкам треба пам’ятник поставити! Вони всім жертвували, але перекидали через паркан картоплю, буряк, хліб. Люди теж з голоду вмирали, але давали нам квасолю, горох," — каже Клара Кац.
Матір Клари складала цеглини і розпалювала під ними вогонь, щоб приготувати їжу. Навесні Клара чекала, коли можна буде з'їсти листя та квіти акації. Батько Клари вирішив втекти, зібрав рідних і провів їх через дірку у паркані.
"Нам тут нема що робити, однаково чекає смерть! Нас скрізь чекає смерть, але здаватися ми не будемо". Всіх підняв і вивів на подвір’я. Було вже дуже пізно. Наказав йти так тихо, щоб ніхто не почув, що ми йдемо. Ми не дійшли до лісу, ми не встигли сховатися", — розповідає Клара Кац.
Вона разом із родиною опинилася в іншому концтаборі, з якого знову втекла. Потім родину поселили у гетто в Могилеві-Подільському.
"Там теж гетто було, але євреї організували якісь осередки, люди вже мали зв’язок із містами. Поселили нас у кімнату, у якій вже жили люди. Там стояла шафа, її поклали, і от на цій шафі ми мали всі розміститися. Так і жили на цій шафі. Голодні, холодні…"
Люди, які жили з родиною Кац у кімнаті, загинули від голоду, а Клара дочекалась, поки місто деокупували. Тоді євреям дозволили виходити з гетто і Клара з рідними пішки через села повернулася в Чернівці.
"На жаль, ми не маємо даних про кількість тих, хто помер у важких умовах таборів та гетто Трансністрії. Якщо говорити про кількість знищеного населення, то впродовж 1941-1942 років, безпосередньо тут, на території Буковини, було знищено від 10 до 15 тисяч євреїв", — каже Микола Кушнір.
Автори: Ксенія Вербовська, Дмитро Сторож.