Частина Херсонщини опинилася під тимчасовою окупацією російських військ з перших днів війни. Армія РФ викрадає голів громад та місцевих жителів, залякує населення, мародерить й силою розганяє мирні мітинги, де люди виступають проти нападу Росії на Україну.
Херсонка, яка разом з дітьми змогла евакуюватись до Чернівців, майже два місяці жила в окупованому селі біля Нової Каховки. Остаточно вирішила виїхати після того, як разом з двома дочками побачила фото з Бучі та новини про масові зґвалтування російськими військовими — діти просилися в безпечне місце. Суспільне поспілкувалося з жінкою про життя в окупації. Задля безпеки не називаємо у публікації імен та прізвищ.
"Уся траса була в техніці з буквою "Z"
Уранці 24 лютого молодша дочка розбудила жінку, бо почула дивні звуки. О 5:00 вже телефонували родичі з-за кордону, а над будинками дуже низько літали вертольоти.
"Я дивилась, а на них були червоні зірки. І думала: "Червона зірка — це ж росіяни", — говорить жінка.
Спершу сім'я вирішила пересидіти вдома, навіть не виходили на вулицю. Через декілька годин зять подивився у вікно і сказав жінці: "Вам це не сподобається". Сім'я живе біля траси — вздовж усієї дороги їхали російські танки.
"Було дуже багато техніки. Дивишся у далечінь – вона не закінчується. І біла буква "Z" всюди. Перший раз побачила її, то не могла зрозуміти, що це значить", — розповідає вона.
Ближче до вечора почались вибухи. Сім’я ховалась в підвалі. З собою мали теплий одяг та ковдри. Коли вибухи припинялись, підіймались в будинок, щоб перекусити та зігрітись гарячим чаєм.
Жінка боялась виїжджати з села, бо дізналась, що першу вчительку під час евакуації розстріляли російські військові. Серед убитих були й двоє її онуків.
У селі часто було чутно вистріли та вибухи, але бої там не велись, розповідає жінка. Якщо у перші дні люди майже не виходили з дому та сиділи в підвалах, то пізніше почали ходити селом. Вони одягали білі пов'язки або тримали в руках прапори, щоб їх не чіпали росіяни. Також не можна було їздити на машинах – авто розстрілювали одразу.
Більшість російських військових, з якими говорила жінка, хлопці на вигляд до 25 років. Росіяни казали, що самі хочуть якнайшвидше повернутись додому. Солдати жили у покинутих квартирах та будинках, втім часто виганяли мешканців з їхніх осель і осідали там.
"Мій знайомий кілька днів не ночував вдома. Коли повернувся, у будинку були російські військові. Його не впустили навіть речі взяти. Він хотів забрати хоча б документи, а його просто вигнали", – згадує вимушена переселенка.
Російським солдатам привозили провізію. Інколи вони ділились з місцевими. Втім переважно військові їли продукти, які знаходили у будинках.
"Дочка відкривала тумбочки, а там не було що їсти"
З першого дня у селі відключили електрику та воду. Магазини обікрали, селяни їли те, що було вдома. Люди переживали, що почнеться голод. У них закінчувались продукти. Купували крупи, які були призначені для тварин. Економили майже на всьому. Жінка каже, навіть собаці давали менше їжі.
"Згодом у сусідньому селі свиноферма почала продавати свиней. Їх уже не було чим годувати. Ми взяли з подругою свиню на дві сім'ї. Потім по селу купляли картоплю. Добре, що були долари", — говорить жінка.
Пізніше відновили роботу пекарні. У черзі за однією буханкою хліба треба було простояти три-чотири години. Також були проблеми з ліками. Через те, що часто сиділи у підвалах, діти захворіли. Жінка переймалась, що не зможе їх вилікувати.
"Під час евакуації ми приїхали в Херсон. Я побігла одразу в аптеки, але там не було ніяких ліків першої необхідності, взагалі нічого", — говорить переселенка.
Жінка розповідає, що в селі людям не давали поховати родичів – декотрі селяни викопували ями на городах біля дому. У магазинах ритуальних послуг не залишилось трун – усі розкупили, а нові завозити не дозволяли. Також до села не впускали швидку. Люди самі добирались до російських блок-постів.
Коли стало тепліше, місцеві жителі просили, щоб їх пустили на поле. Проте військові казали, що там все заміновано.
"Боїмось, що людям прийдеться порізати корів, бо їх теж випасати ніде. Не пускають на пасовище. Не знаю, як там далі люди мають жити", — говорить переселенка.
Останні два тижні у селі майже не було інтернету. Він з’являвся на кілька хвилин – місцеві жителі заходили в соцмережі відповісти рідним, що з ними все добре.
"Діти просили виїхати, щоб росіяни не прийшли до них"
Військові обходили кожен будинок і записували особисті дані жителів. Жінка боялась примусової евакуації до Росії. Виїхати просили діти, коли побачили фото з Бучі та новини про масові зґвалтування.
Родина виїхала своєю машиною. Дорогою зупинялись на понад 20 російських блок-постах. Військові перевіряли документи, оглядали речі та автомобіль, також перевіряли телефони. У росіян є списки учасників АТО – їх шукають першочергово.
"З нами їхав хлопець, йому 18 років. Його змусили роздягтись і шукали татуювання з українською символікою. У нього татуювань не було, тому пропустили", — говорить жінка.
Виїхати з окупованої області родині вдалось з третього разу. Двічі їх не випускали, бо на Миколаївщині були вуличні бої. На блокпостах стояли чверть доби.
"В один момент ми проїхали блокпости росіян і почались наші, українські. Нас дуже не оглядали, паспорти подивились і відпустили. Ми заїхали в Кропивницький, там поїли, переночували у гуртожитку", – згадує жінка.
На наступний ранок поїхали в Чернівці. Вирішили, що тут безпечно. Діти хотіли виїздити за кордон до батька, втім жінка вирішила бути в Україні. Сподівається якнайшвидше повернутись додому.
"Я б не пішла на мітинг, не ризикнула б"
У селі не відбувалось жодних мітингів, знайомі жінки не їхали на проукраїнські акції до Херсону. Вона говорить, навіть якби можливість була, не ризикувала б виходити на протест.
"Я знаю, наприклад, що зараз тих людей, які мітингували, розшукують. Це стало дуже небезпечно. Я не думаю, що там буде ще багато мітингів, тому що росіяни зібрали більшість персональних даних людей", — вважає жінка.
З перших чисел березня херсонці виходили на масові мітинги. Вони ходили центральними вулицями міста з українською національною символікою. Російські військові відкривали вогонь у повітря, кидали світло-шумові гранати, димові шашки та били людей на площах, повідомляло Суспільне Херсон. Також застосовували сльозогінний газ, щоб розігнати мітингувальників, втім частина херсонців поверталась на площу.
На Херсонщині залишились родичі, знайомі та друзі жінки. Вони поки не планують евакуйовуватись. Дехто не хоче виїздити, бо не має до кого, в інших закінчуються гроші, ще хтось боїться обстрілів під час евакуації.
Жінка говорить, що залишила вдома собаку, яку годують сусіди. Розповідають, що з її будинком усе добре, російські солдати там не живуть. Вона хоче повернутись, коли село звільнять від окупації.
Читайте також
"Міни всюди, наші підриваються. Війна цілодобова, але й відпочиваємо". Щоденник буковинця з війни
Читайте нас у Telegram: головні новини Буковини
Станьте частиною Суспільне Буковина: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: infred.nov@gmail.com.