Перемовини, про які говорять закордонні медіа, мовляв, "ось-ось усе скінчиться" — негативно впливають на Україну. Зокрема, і на військових, які мають йти на позиції. Так вважає Євгеній "Бармен" Деркач, який з початку повномасштабної війни обороняв рідний Чернігів, а нині – головний сержант танкового батальйону 32-ї окремої механізованої бригади, який нині на Покровському напрямку.
Про ситуацію під Покровськом та загалом про особливості несення служби на четвертому році повномасштабної війни Євгеній Деркач розповів в ефірі "Українського Радіо Чернігів".
Далі з його слів.
Покровський напрямок
Ситуація на Покровському напрямку дуже-дуже напружена. Військові Російської Федерації постійно йдуть в штурми.
Їх командування взагалі не шкодує людей: як тільки сонце сходить, вони починають рухатись на наші позиції. По дорозі, звісно, ми їх всіх знищуємо, але вони йдуть і йдуть. І вночі вони все одно продовжують переміщення. Завдяки нашим пілотам, які мають змогу бачити їх вночі, кожен рух фіксується й одразу туди вилітають наші дрони.
Ворог там зараз не застосовує техніку, тільки живу силу. І їхні дрони на оптоволокні завдають багато проблем.
Але, як наша бригада, так і побратими з інших підрозділів, стоять, виконують завдання. Навіть вже вдалося зупинити їх просування і деколи ми відбиваємо раніше втрачені позиції та закріплюємося на них.
Нещодавно було просування в межах населених пунктів Піщане, Котлине, також в Удачному постійні бої. Наші хлопці постійно потроху вибивають росіян, дуже багато беруть полонених. Найцікавіше, що коли беруть їх в полон, йде допит, то найчастіша їхня мотивація – гроші.
Місяць на позиціях через нестачу людей
Снарядного голоду немає, артилеристи наші працюють кожен день. Інтенсивність, насправді, дуже висока, як з боку росіян, так і нас.
Росіяни нас переграють в авіації. За день понад сотню КАБів можуть пустити. Це постійні прильоти.
Місто просто знищується, росіяни не вибирають куди бити – вони просто закидають, навіть, якщо там сидять цивільні, навіть якщо військових немає. У них є чітке завдання – захопити місто. А якою ціною і кількістю жертв – вони з цим не рахуються.
Нам не вистачає, на жаль, людей. Не тому, що інколи є втрати, а тому, що лінія фронту дуже-дуже велика і потрібно все це перекривати. І виходить так, що люди могли б сидіти тиждень на одній позиції, а доводиться іноді сидіти понад місяць.
В армії дуже багато зараз професій, спеціальностей. Думаю, якщо взяти кожного цивільного і перемістити в армійське середовище, то будь-хто може знайти себе і проявити навіть краще, ніж в цивільному.
"Війна закінчується перемогою або поразкою"
Євгеній Деркач знав, що буде повномасштабна війна і готувався до неї. У 2022 році він був у складі підрозділу "Кліщі", обороняючи Чернігів. На питання, чи розраховував, що повномасштабна війна може тривати понад три роки, відповідає так:
Насправді — ні. Було таке відчуття, що це буде дуже швидка війна. Тобто ми або її виграємо, або ми програємо. Але, так сталося, не на нашу користь, що вона перейшла в доволі затяжну фазу.
Зараз у росіян нема ресурсів для того, щоб фактично наступати. Вони не наступають так, як раніше. Фактично, це смертники, які йдуть в один бік: або доходять до точки, або помирають. Навіть, якщо вони повернуться назад, то вони помруть тільки від своїх.
І, на жаль, так сталося, що в нас зараз вже немає ресурсів стримувати.
Народ втомився, народ вже не хоче війни, але це дуже погано, тому що війна просто так не закінчується. Вона закінчується у двох випадках: або перемогою, або поразкою.
"Бармен" у мирному житті
Євгеній Деркач отримав позивний "Бармен" з часів Революції Гідності, адже має відповідну освіту та досвід роботи. Не за барною стійкою він четвертий рік. Каже, що з цієї професії на війні знадобилась стресостійкість, адже треба бути постійно в русі, та комунікабельність, бо часто потрібно просто поговорити або ж вислухати.
"Без барної стійки з одного боку і погано, а з іншого, можливо, і добре. Погано, що зараз вимушеність, адже жодна людина не хоче добровільно опинитися на війні. А з іншої точки зору, я знаходжуся зараз там, де необхідніше. А за баром може і хтось інший зараз постояти. Для мене це вже десь в минулому. Навіть по закінченню війни я вже не бачу себе в цій ролі. Можливо, в разі ностальгії попрацювати один день із хлопцями, з якими ми там раніше працювали. Суто поспілкуватися в своє задоволення і все".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.