Військовослужбовець Сергій Печений з Чернігова був командиром першого відділення взводу снайперів 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Дружина Світлана Ніколаєнко майже щодня приїжджає до могили чоловіка з гарячою кавою або чаєм.
Сергій служив з 2010 року у Військово-морських силах. Потім повернувся до цивільного життя, а 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. На початку повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Чернігова. Третього жовтня 2024 року Сергій Печений загинув у контрснайперському наступі у Курській області РФ. За словами Світлани, ще за життя командир Сергія подав його на орден "За Мужність" III ступеня та "Золотий Хрест" від Головнокомандувача Збройних сил України, але чоловік не встиг їх отримати.
З такими словами Світлана Ніколаєнко майже щодня приходить на могилу до чоловіка:
"Привіт, зайчику. Твоя гаряча кава. Привіт, моє сонечко. Ти бачиш, тобі хтось носить цигарки. Я тобі не ношу, бо була проти".
"Я не можу – мені треба з ним поспілкуватися. Хоча кажуть, що душа вона повсюди. Але своє заспокоєння, як-то кажуть, своє заспокійливе я отримую тут".
"У мене цінності й розуміння прийшло з тим, як я прийшов на війну"
Сергій Печений з червня 2010 року служив у Військово-морських силах, потім повернувся до цивільного життя. А 2014 року пішов добровольцем захищати Україну, каже Світлана.
"Був учасником антитерористичних різних операцій, суміжних, сукупних з різними частинами. І тоді він повністю став вдосконалюватись. Він мені говорив так: «Світлан, у мене цінності й все розуміння прийшло з тим, як я прийшов на війну»".
У 2019 році Сергій Печений з позивним "Матрос" став командиром першого відділення взводу снайперів 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. На початку повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Чернігова.
"Він 24 лютого числа зі своїм взводом був на прикордонні. Він заклав вибуховий пристрій на 700 кілограмів".
Світлана Ніколаєнко пригадує: чоловік володів різними видами зброї, власноруч шив екіпірування, опанував картографію та розробив посібник для надання медичної допомоги та евакуації бійців з лінії фронту.
Сам Сергій у травні 2023-го в ефірі телемарафону "Єдині новини" про завдання снайперів у танковій бригаді говорив так:
"Ми можемо використовуватися для підсилення розвідки. Це прикрити їх у якихось виходах, ми можемо так само і йти разом із розвідкою. Для цього, відповідно, доведеться брати зброю, автомат з оптикою чи напівавтоматичну гвинтівку. Це все у нас є".
Загинув Сергій Печений 3 жовтня 2024 року в Курській області РФ. У контрснайперському наступі зазнав поранення, несумісне з життям, каже дружина.
"Мій чоловік сам себе занапастив, рятуючи хлопців. Бачив, що їдуть дві машини десантників. Вони висадилися і почався прямий бій. А третя машина зайшла з тилу. Я не знаю, хто там не спрацював в той момент, як воно так вийшло, що вони потрапили в оточення".
У Сергія залишилася однорічна донька – Катерина. Світлана говорить: вона успадкувала від батька характер та зовнішність.
"У нас Катруська ще маленька зовсім, яка піде до садочка. Яка теж захоче татових очей, яка захоче на руки, яка захоче тата побачити. Але в нас цього всього вже не буде. Зараз мені нічого не залишається, як тільки боротись за те, щоб мого чоловіка всі знали, і щоб держава розуміла, кого вона втратила, що на таких людях тримається величезний фронт".
"Якщо «Матрос» з нами, то ми спокійні"
За словами Світлани, її чоловік мав багато грамот та нагород. За життя був поданий командиром на орден "За Мужність" III ступеня та "Золотий Хрест" від Головнокомандувача Збройних сил України. Але не встиг їх отримати.
У 1-й окремій танковій Сіверській бригаді підтвердили інформацію про подання Сергія Печеного на нагородження. У відповіді на інформаційний запит Суспільного йдеться, що робили це тричі. Подавали кандидатуру "Матроса" на нагородження орденом "За мужність" III ступеня до Дня Незалежності України у 2023 році, а також у листопаді того ж року. У травні 2024-го подавали на нагородження нагрудним знаком "Золотий Хрест". Зараз триває підготовка подання на нагородження орденом "Золота Зірка". У бригаді зазначили, що надалі розгляд та ухвалення рішень за цими поданнями здійснюються уповноваженими органами згідно з чинним порядком.
"Він вже був фахівцем найвищого розряду. На жаль, такого, як Сергій, вже не буде. Коли командир із цим підлеглим бійцем пройшов цю війну, можна сказати, від перших днів, то це втрата, бо когось вже із рідних сприймається", — розповів екскомандир 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Леонід Хода.
"Це був мій, так сказати, наставник. Багато чого саме Сергій мене навчив, як і в військовій справі, так і в нашій специфічній роботі. Все, що я знаю – це завдяки Сергію", — розповів військовослужбовець на позивний "Балу".
"До якого б підрозділу не приходив Матрос, всі завжди казали: «О, Матрос з нами, все, ми спокійні». Я, коли дізнався, що "Матрос" загинув, я думаю, як і абсолютна більшість в бригаді, яка його знала, думали, що цього не може статися, бо це дійсно була легенда бригади", — сказав військовослужбовець на позивний "Спароу".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.