У центрі Чернігова сьогодні, 30 листопада, пройшла акція на підтримку військовополонених. Майже рік щосуботи на Красній площі збираються рідні, друзі та знайомі українських військових, що наразі перебувають у російському полоні. До акції можуть долучитися всі небайдужі.
Цього разу тут були й колишні полонені – військові 36-ї бригади морської піхоти Павло Афісов та Андрій Єгоров. Вони обороняли Маріуполь і 30 місяців пробули в російському полоні.
Павло Афісов згадує обставини, за яких потрапив у полон.
"Бригада виїхала на ротацію в районі 2021 року, я перебував у населеному пункті Талаківка біля Маріуполя. Там ми стояли на позиціях і здійснювали оборону міста Маріуполь. Я пробув у полоні 30 місяців. Потрапив 13 квітня 2022 року на прориві з міста Маріуполь із залишками свого підрозділу. 920 днів, які я там був, я рахував кожен день і я жив з вірою, з надією, що про нас пам’ятають, нас чекають. Я вважаю, що неймовірно важливо бути голосом полонених, бути голосом тих хлопців, які зараз там, витримують ці катування, ці тортури.".
Його побратим Андрій Єгоров каже, що приходити на такі акції — це його обов'язок.
"Я пішов у 2016 році навчатися в Національну академію сухопутних військ, тому що боляче через себе пропускав ці всі події, що відбували в Україні на той момент. У 22-му році я воював у Маріуполі. І після того, як маріупольська кампанія закінчилася, я потрапив у полон. Там були дуже жахливі речі: побиття, тортури, мор голодом, психологічне знущання в плані того, що розказували, що України вже немає, що вся Україна – це вже Росія. Я там пробув 30 місяців, мене звільнили 18 жовтня 24 року. Мене вже поміняли, я думаю, що це мій обов’язок – приходити на такі акції, щоб відстоювати за тих хлопців, із якими я був у полоні. Я, коли був у полоні, сподівався, що про нас не забувають".
Долучилася до акції й мати зниклого безвісти військового Валентина Кузьменко.
"Я сьогодні тут, бо в мене син зник безвісти 26 липня цього року. До цього часу я не знаю, що з ним, де він. Я чекаю, тому ходжу на мітинги. Я і в Київ на мітинги їздила, але нема нічого. Я думаю, що, може, хтось на нас подивиться колись. Може, нас хтось підтримає. Я не знаю… А що нам робити далі? Ми не знаємо, як бути. Куди не підеш – кажуть: чекайте, ви не одна. Ну, чекаємо. Сподіваємось на краще, надія є, але вона тане з кожним днем".
Хочемо, щоб нас почули, каже сестра зниклого безвісти військового Тетяна Вілкова.
"Шукаю рідного брата Вілкова Максима Петровича з 32-ої окремої механізованої бригади. Він вийшов на позицію 01.01.24 о 5 годині ранку і зник безвісти. Після навчання одразу його закинули туди. Ну і досі ми нічого не знаємо про нього. Хочемо, щоб нас почули, побачили, може, допомогли нам, тому що важко. Дуже важко".
Голова Чернігівського осередку ГО "Центурія" Владислав Повернов, який постійно є учасником таких акцій, зазначає, що не має морального права тут не стояти.
"Ми стоїмо саме з акцією «Free Azov», ми стоїмо за військовополонених азовців, яких, на жаль, катують, дуже не хочуть обмінювати на інших російських військовополонених. Ми нагадуємо як суспільству, так і нашій владі про те, що ці люди досі поневолені, вони ризикували заради нас усім, що для них дороге. Саме тому ми не маємо морального права просто припинити тут стояти, ми не маємо морального права забути".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.