45-річний ветеран 164-го батальйону 119-ї бригади тероборони з Нового Бикова Олександр Давидок відновлюється після поранення правої ноги, яке отримав на четвертий день повномасштабного вторгнення. Суспільному чоловік розповів: 28 лютого 2022 року виконував бойове завдання в урочищі Діброва. Був у засідці з трьома побратимами, коли неподалік поцілив російський танк. Після пострілу Олександр єдиний залишився живим та мав осколкове поранення. Наступні 19 годин чоловік провів на полі бою.
Олександр розповів, вирушив з побратимами до урочища аби зупинити можливий прорив колони російських військ від Ольшани в бік Прилук. Бій у Діброві тривав до 15 хвилин: росіяни вели масований обстріл українських позицій з важкої броньованої техніки. Прилуцькі захисники мали лише стрілецьку зброю.
"Було троє двохсотих хлопців біля мене. Я – трьохсотий лежав. Я хотів втекти, а куди ж? Нога. Як я глянув, вона була тільки на шкірі і все. А то все було вирване. Уламок. Шок. Болю не було", — розповів Олександр.
Нині на цьому місці встановлений пам’ятний хрест з іменами загиблих бійців.
Олександр пригадав: після бою бійці тероборони групами відступили, а противник вийшов на сусідню асфальтовану дорогу – за 200 метрів від місця, де він лежав. На полі бою, каже Олександр, провів наступні 19 годин.
"Я згадав навіть, як мені мама пелюшки міняла. Згадав все і гарне, і погане. Лежу, а жити хочеться. Чув, як вони заправлялись, як вони ходили. Відлізти я не міг, бо не було сил. Було таке, що вони палити ідуть – з траси сходили і палили. Я лежав, укривався курткою. Якби пішли на зачистку – все. Нас би не було".
Тоді разом з Олександром у Діброві лишався ще один поранений боєць тероборони. Військовий пригадує: він був у будинку лісника.
"Вночі пішов сніг. Мене снігом притрусило. Я злякався хрусту ззаду. Я лежав задом до лісу, а до них передом. Голову повертаю, а це лісника кози поприходили. Сказав їм, щоб «не палили кантору». На ранок стало погано. Вже хотілося спати. Я зателефонував і мене забрали".
О п’ятій ранку до Діброви приїхав розвідник, каже чоловік. Евакуювали його тільки об 11-й ранку.
"У мене був кетанов. Я пачку кетанова (з'їв, — ред.). Мене привезли в лікарню і лікар говорив, що у мене зуби повипадали, а вони виймали кетанов. Лікар казав, що тиск був 20 на 40. Ще б пару годин і мене б не було".
Дружина Олександра – Тетяна, розповіла: телефонувала чоловіку ввечері 28 лютого, проте про поранення він їй зізнався тільки на наступний день.
"Коли я 1 березня о сьомій ранку до нього набрала, то почула, що це не мій Саша. Але він мені все одно не зізнався, що з ним таке. Він вже був поранений. Це вже він ніч переночував на полі бою, і коли я його спитала, чи він поранений, він мені відповів, що так і попросив не займати зв’язок, щоб якось врятувати своє життя".
Першу операцію чоловіку провели у Прилуцькій міській лікарні. Пояснює: тоді хірург фактично "склав" його ногу по частинах і врятував від ампутації.
"Зайшла до Саші і не впізнала. Це був взагалі не мій Саша. Він мене побачив, а я почала плакати і я йому сказала: «Ти не переживай, я тебе не покинула в той час і в цей час я тебе ніколи не залишу»", — розповіла дружина.
Перший рік після поранення Олександр пересувався на милицях та ще рік проходив реабілітацію. У грудні 2023 року він отримав інвалідність, а у лютому знову став на дві ноги. Зараз його поранена нога коротша від здорової на п'ять сантиметрів.
"Рік ходив на милицях. Не можна було ступати на ногу. Тоді у Києві зробили операцію і поставили пластину. Був шльопанець зі стиродуром, а потім держава дала взуття".
Нині родина Давидків відновлюють домашнє господарство та знову завела худобу.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.