"Я сильна, я все витримаю" — казала Олександра Мельник односельцям, які боялись повідомити жінці про загибель її сина Андрія. Боєць вижив у боях за Донецький аеропорт і загинув в березні цього року під Олишівкою на Чернігівщині, запобігаючи прориву росіян до Києва.
"Плачу день і ніч. Нема такого ранку, щоб не плакала, і вечора такого немає, щоб не плакала, щоб не згадувала", — каже Олександра.
За словами матері бійця, він у 2014 році як і його дід, пішов захищати Батьківщину після першого дзвінка з військкомату. Був розвідником, обороняв Донецький аеропорт. З тих 18 побратимів, які воювали разом з ним, живими повернулися лише шестеро.
"З військкомату подзвонили, а він завжди готовий. Андрій – і назвали ми його на честь діда – материного батька, що загинув на війні. І він весь час говорив: «Я буду як дід Андрій»", — говорить пані Мельник.
Контракт в Андрія закінчився у листопаді 2021, але 25 лютого йому знову зателефонували з військкомату.
"І з військкомату вони явилися у 58 бригаду, а там не було нікого вже, ні зброї їм не дали, ні одягу, нічого. 8 година вечора, дзвінок. Кажу: «Ти де?». А я вже знала, що в Конотопі «німці», як то кажуть, орки. Він каже, що по шпалах йде на Ніжин", — каже мати Андрія.
Андрій вдвох з товаришем пішки дійшли з Конотопа до Бахмача по рейках. Потім на попутках добралися до Ніжина, де він жив з дружиною та маленьким сином.
І з дому потай від матері та дружини чоловік зідзвонився з колишніми товаришами по службі та вони поїхали. Більше мати не бачила живим свого сина. Загинув Андрій 18 березня під Олишівкою під час авіанальоту. Це вже матері розповів опісля Роман – товариш Андрія.
"Вони там якусь «буржуйку» поставили, бо ж холодно було. Пролетів літак. Роман каже: «Ну наступний наш буде», а Андрій у той час встав і перечепився через романову ногу. Роман спитав: «Ти куди?». «Курити». Підійшов до «буржуйки» курити. І тут впала ця бомба. Дев’ятеро поранених було, а він один «двохсотий»".
Олександра розповідає, що в ту ніч вона відчула, що щось не так. Хотіла написати сину смс-ку, але не хотіла будити його та побратимів, дочекалася ранку.
"У той день о 4-й годині 18 березня наче мене хто під бік штовхнув отак. Зірвалася. За телефон. Глянула: чотири. Думаю, може якраз перед ранком поснули хлопці, а я буду смс-ку писати, вирішила не писати. Лягла, а серце як не вискочить. Калатає. Долежала я до 6-ї години. О шостій написала смс-ку – не читає. Я йому написала: «Доброго ранку. Спаси тебе Господи, Матір Божа, оберігай вас». Це дослівно", — розповіла Олександра Мельник.
Тіло сина додому привіз один з волонтерів 20 березня.
"Андрія привезли у мішку. Коли перекладали в труну – я не бачила. Бо мені сказали, щоб я не відкривала і не дивилась, я і не відкривала…", — каже мати загиблого.
Зі слів Олександри, лише близька родичка Андрія з Росії не знає і не хоче знати, що її племінника вбили її ж співвітчизники.
"Дзвоню їй. Вона бере трубку швиденько. Я їй кричу: «Женя, Женя, росіяни напали, кажу, на нас, бомблять, убивають». Вона: «Не може бути цього. Це «бендери», каже, вас бомблять». Кажу: «Які «бендери»? А тепер скільки намагаюсь додзвонитися до неї – не додзвонюсь. Так вона і не знає, що племінника вбили не «бендери»", — говорить вона.
Батьки Андрія кажуть, що він дуже любив життя, мав "золоті" руки. Збирався батькам поставити новий паркан та оббити хату. Тепер, каже Олександра, до кінця війни нічого не ремонтуватимуть, хай хоч усе завалиться.
Детальніше у сюжеті:
Читайте також:
Пілота Красноярцева, який бомбив Чернігів, судитимуть заочно: він вже не в Україні