11 вересня попрощалися з шістьома захисниками України з Чернігівщини — Олегом Михулею, Віталієм Тодавчичем, Миколою Солов'єм, Артемом Якобчуком, Василем Дейнеком та Дмитром Темляком.
Про це повідомляють Менська, Новобілоуська, Лосинівська, Бобровицька, Козелецька громади на своїх сторінках у Facebook. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Олег Михуля народився 12 листопада 1974 року в місті Мена. Здобув загальну середню освіту в Менській школі №1.
У 1992-1996 роках продовжив освіту в Конотопському будівельному технікумі транспортного будівництва за спеціальністю «Будівництво, експлуатація та ремонт автомобільних шляхів і аеродромів», отримав кваліфікацію техніка-будівельника. Проходив строкову службу в армії.
Працював у шляховій ремонтно-будівельній дільниці, на консервному заводі техніком-енергетиком, у ТОВ «Нептун», у гофрувальному цеху підприємства «Нямуно банга-Мена». Згодом займався індивідуальною трудовою діяльністю у сфері будівництва.
Рідні розповідають, що Олег Петрович робив внутрішні ремонти, клав плитку, стелив ламінат, оформлював стіни гіпсокартоном. За спогадами близьких, він мав золоті руки та власними силами збудував дім, для якого попередньо виготовив макет із картону. Олег також захоплювався риболовлею, збирав гриби та ягоди.
Разом з дружиною виховували дочку та сина. Мріяв після завершення війни облаштувати велику теплицю на городі.
Навесні 2023 року Олега Михулю мобілізували до лав ЗСУ. Проходив службу у званні старшого сержанта на посаді начальника ремонтної майстерні засобів зв'язку батальйону управління четвертої окремої важкої механізованої бригади.
Помер військовий 4 вересня 2026 року в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області внаслідок тяжких травм, яких зазнав під час виконання обов'язків військової служби.
Поховали воїна у рідному місті Мена на центральному кладовищі.
Віталій Тодавчич народився у 1992 році, проживав у селі Кувечичі.
Микола Соловей народився 20 березня 1996 року в селі Русанів Броварського району Київської області. Коли йому виповнилося лише пів року, родина переїхала до Галиці. Саме тут пройшли його дитинство та шкільні роки. У 2013 році закінчив Галицьку загальноосвітню школу I–III ступенів.
Після школи навчався у Київському професійному енергетичному ліцеї, здобув професію слюсаря-електромонтажника з правом виконання робіт з підвищеною небезпекою. Працював у Києві.
З 2021 року Микола проходив строкову військову службу у 198-му навчальному центрі Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
З перших днів повномасштабної війни він став на захист України у складі Національної гвардії України. Служив гранатометником 2-го відділення 1-го взводу спеціального призначення 1-ї роти 6-го батальйону спеціального призначення полку «Азов». Його військовий позивний — «БОТ».
Загинув Микола Соловей 30 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Софіївка Краматорського району Донецької області від вогнепального кульового поранення.
Артем Якобчук народився 9 серпня 1992 року в селі Сабарівка Оратівського району Вінницької області. Дитинство та юність провів у рідному селі Сабарівка, де закінчив 8 класів місцевої школи. У 2005 році родина переїхала до міста Бобровиця. Після переїзду продовжив навчання в Бобровицькому закладі загальної середньої освіти №1.
У 2009 році, після завершення навчання, вступив до Ніжинського професійного аграрного ліцею, де здобув спеціальність «зварювальник-водій».
У 2011 році Артем Васильович був призваний на строкову військову службу. Після проходження служби працював на різних роботах.
З 2014 року захищав Україну від російського ворога під час АТО/ООС. Після завершення терміну мобілізації він не залишив військову службу – свідомо укладав контракти та продовжував тримати оборону, захищаючи територіальну цілісність і незалежність нашої держави.
Під час повномасштабного вторгнення, з 13 квітня 2022 року, воїн, не вагаючись, вкотре став на захист Батьківщини.
Загинув Артем Якобчук 6 вересня 2026 року у Харківській області.
Поховали воїна у Бобровиці.
У нього залишилися дружина, донька, батьки та брати.
Василь Дейнека народився 1 жовтня 1981 року в місті Прип'ять Київської області.Навчався у середній школі № 270 м. Києва. Після закінчення школи здобув спеціальність «електрозварювальник» у Київському училищі № 25.
Працював на Київському суднобудівельно-судноремонтному заводі, а згодом — у комерційних структурах.
З 2002 року родина проживає в селі Єрків Козелецької селищної громади.
19 березня 2022 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ.
Загинув старший солдат Василь Дейнека 1 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мирове Краматорського району Донецької області.
Поховали воїна у Києві.
У нього залишилися дружина, доньки, батько, брат та сестра з родинами.
Дмитро Темляк народився 23 січня 1985 року в місті Потсдам (Німеччина) у родині військовослужбовців. У 1992 році пішов до школи №30 у Чернігові.
Після 9-го класу вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчив у 2003 році.
У червні 2003 року вступив до Полтавського інституту зв'язку, який закінчив у 2007 році за спеціальністю «Бойове застосування та управління підрозділів із засобами зв'язку».
З липня 2007 року служив в одній з військових частин.
Брав участь в АТО/ООС, а також захищав Батьківщину під час повномасштабного вторгнення в Чернігівській, Сумській та Донецькій областях.
Помер Дмитро Темляк 1 вересня 2026 року у військовому госпіталі у Києві.
Поховали військового на кладовищі в Ялівщині.
У нього залишилися дружина та два сини.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.