Чернігівка Ольга Бакоцька разом зі своїм чотирнадцятирічним сином на замовлення прибирає могили на кладовищах: косить траву, миє пам’ятники та саджає квіти. За словами жінки, здебільшого за послугами звертаються люди похилого віку або ті, хто за кордоном. Для родини Бакоцьких це – можливість заробити на життя.
Ольга Бакоцька пробирається до могили на чернігівському кладовищі "Яцево". За планом у неї тут – покосити траву та помити пам’ятник на одній із могил.
"Я на кожну могилку приходжу, як до своїх рідних. Це інструменти, як кажуть, «годувальниці» наші – кирки. Спочатку тут треба підкосити та інші навкруги також, бо поки до своїх доберешся... Я завжди й сусідні також обробляю. Знаю, що не приходить ніхто вже сюди. Можливо, люди померли. Ось так своєю косою такою, ручною, бо іншого в мене немає".
У цій сфері Ольга працює чотири роки. Каже: спочатку прибирала могили на прохання знайомих. Коштів за це не брала.
"Кажуть: «Ну, чого ти? Є кошти, людина заплатила тобі. Не треба відмовлятися». Так і почала. Я потім кожного вечора ходжу до церкви, молюся за тих людей, котрі у мене замовили. Бо тут я не молюся, не хрещуся, бо не знаю, чи людина хрещена була, чи ні. А вже я так сама в церкву пішла і попросила, щоб Бог благословив мене на це. Ще мені нічого не снилося, нічого поганого не було. Навпаки люди кажуть, що ми готові вам руки цілувати".
Через те, що у жінки дуже поганий зір, їй допомагає чотирнадцятирічний син Микита.
"Я маю інвалідність, погано бачу сильно, практично зовсім не бачу. І щоб мені прибрати траву, то я завжди потім стаю навколішки, вдивляюся, щоб я не вирвала квіти. Коли ти по зору, ти не на касі не можеш сидіти, і навіть прибиральницею мене офіційно не можуть взяти, бо мені не можна так працювати. Часто Микитка, коли я не можу знайти могили, не бачу прізвищ, він приходить, мені шукає, потім біжить до школи, а я залишаюся сама, потім уже роблю все".
Микита каже, що допомагати мамі його ніхто не вимушує.
"Після того, як ми закінчимо, я беру сумку, виношу сміття завжди. А вона у цей час миє могилу. Так, а що? Я буду вдома сидіти, а вона буде тут на кладовищі сама? То це теж неправильно якось".
Аби знайти могилу, замовники їй мають вказати квартал, ряд і місце, каже Ольга Бакоцька.
"Просто кажуть, наприклад, ряд двадцятий, сектор Г, десь у середині. А ось ви бачите ж самі: так стоять, нічого ж не знайдеш. Я йду до похоронного бюро, уже там мене дівчата знають – і шукаємо. Або в журналах, якщо ось такі 70-х років, то в комп'ютері немає. Переважно люди замовляють на «Яцево», і на Бобровиці в мене замовляли".
Зі слів жінки, є люди, які просять доглядати за могилою постійно.
"Багато хто в мене замовляє, каже: «Я вже сюди не буду повертатися, я хочу, щоб ти завжди доглядала могилку – і все». Ось перед поминальними днями просили мене, щоб я пасочку поклала. То я і пекла паску спеціально так, щоб розкласти всім своїм клієнтам, хто мене просив".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.