317 жителів прикордоння Чернігівщини, з яких 80 дітей, евакуювали поліцейські від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Таку інформацію Суспільному надала поліція Чернігівської області. Один із тих, хто вивозить людей з обстрілюваних територій – начальник сектору поліцейської діяльності №1 міста Семенівка, підполковник поліції Володимир Єрмоленко. В ефірі "Українського Радіо Чернігів" він зі свого досвіду розповів про те, як відбувається евакуація.
Як взагалі відбувається процес евакуації. З чого він починається?
— По-різному. Люди можуть звернутися на лінію 102 стосовно евакуації, також буває, що в усній формі до нас чи до місцевої влади. І ми тоді вже ухвалюємо рішення стосовно того, як це все правильно зробити.
Якщо людина бажає виїхати, їй роз'яснюється, що ми приїдемо, допоможемо. Вона збирає речі, щоб ми оперативно приїхали, забрали речі, саму людину і звідти виїжджали.
На Великдень з обстрілюваного росіянами села в Семенівській громаді на прикордонні Чернігівщини правоохоронці евакуювали жінку з трирічним сином. Що там відбувалося?
— Так, до нас звернулась на лінію 102 мати з прикордонного села стосовно евакуації її та дитини. На той момент обстрілів там не було, тому поки було тихо, вона звернулася. Ми вивезли їх в більш безпечне місце, далі вона виїхала вже на постійне місце мешкання.
Люди сидять до останнього і ми час від часу також проводимо роботу, роз'яснюємо про можливості виїзду до місць, де безпечніше.
Яка ситуація в цих населених пунктах, звідки доводиться вивозити мирних жителів?Наскільки там часті обстріли?
— Прикордонні села кожного дня постійно перебувають під обстрілами. Страждає майно, житло мирних мешканців.
Трирічний хлопчик – це наймолодший евакуйований з вашого досвіду?
— Ні, вже були в нас випадки у цьому ж населеному пункті: у 2023 році також вивозили сім’ї з дітьми та їх майном. До нас люди звертаються, щоб ми допомогли вивезти більш цінні речі, які надалі знадобляться їм уже на новому місці проживання.
З вашого досвіду, які зазвичай речі люди вважають цінними?
— Людей зрозуміти можна. Вони хочуть вивезти все. Скільки жили, стільки наживали. Починаючи від пральних машин, холодильників, телевізорів.
Як ми бачимо, на прикордонні залишаються сім'ї з маленькими дітьми. Загалом упродовж цих майже трьох років, яка тенденція щодо їх евакуації?
— Тенденція різна. Люди, в яких є можливість, виїжджають самі, не залучають нас. У кого нема можливості, ми їм проводимо роз'яснювальну роботу, що ми можемо цим людям допомогти. Транспортом, завантаженням речей. Ми працюємо спільно із ДСНС, співпрацюємо з міською радою. Тобто, у нас зв'язок налагоджений. Якщо дійсно в людей немає родичів, до кого можна звернутися чи переїхати, тоді вже ми вирішуємо питання стосовно того, куди будемо перевозити їх надалі в більш безпечне місце.
Розкажіть, які можливості маєте ви й скільки всього можливо вивезти?
— Вантажівкою до прикордонних сіл вже не заїдеш. Ворог це все бачить, він б'є і по цивільних. Тому по-різному буває: легковими по дві ходки робимо, по-максимуму завантажуємо автомобіль і вивозимо, наскільки це можливо.
Чи потрапляли під обстріл ви та ваші колеги під час евакуації? Наскільки часто це буває?
— Так, були випадки. Я не підраховую, але такі випадки були. Ми ж не тільки залучаємося на евакуацію, а й на різні заходи, де також допомагаємо людям.
Чи завжди евакуація була вдалою? Чи бувало таке, що доводилось надавати медичну допомогу?
— Надавали ми і медичну допомогу після обстрілів, і доставляли цивільне населення також в лікарню. Випадків було багато і випадки різні.
Чи доводилось вивозити худобу? Чи люди вже продавали її раніше, перед тим, як евакуюватись?
— Завдяки місцевій владі організовували транспорт і також вивозили худобу. Те, що люди говорили, ми й забирали.
Чи всім необхідним ви забезпечені? Чи вистачає палива, транспорту, аби все вивезти?
— Так, всього вистачає. Є запаси резервного палива, є спеціальні транспортні засоби, якими ми користуємося і залучаємо це все на евакуацію. Ми повинні бути мобільними й готовими реагувати на будь-які події.
Питання не як до підполковника поліції, а до людини, яка і сама живе у прикордонній громаді. Розкажіть про те, як ви все це самі переживаєте?
— На це все дивитись важко. Людей шкода. Через загрозу ворога вони покидають свої домівки, там, де вони виросли, провели дитинство своє. Рідні будинки свої залишають. Тому на це дивитись важко, але людське життя є найціннішим, тому треба сприймати те, що зараз відбувається.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.