Світлана Калюх з Черкас 25 років працювала акушеркою у пологовому будинку. Однак у 45 років вирішила покинути стабільну роботу, аби знайти справу до душі та професійно розвиватися.
Як не боятися змін та самореалізуватися, Світлана Калюх розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Ви за освітою акушерка і до 45 років працювали у пологовому. Стаж у 25 років — це тривалий термін. Коли ви усвідомили, що не хочете більше працювати за освітою?
Приблизно років за п'ять до того, як я пішла з пологового, я відчула, що мене щось не влаштовує. Я довго не могла зрозуміти, що не влаштовує, тому що сама професія мені дуже подобалась і я просто "горіла" цим. Але стосунки в колективі трошки не ті. Погляд на пологи в мене змінився, бо я почала вивчати як це роблять в інших країнах, як раніше було. І я зрозуміла одну річ, що пологи — це не лише техніка. Я фахівець, я маю вищу категорію, я маю досвід, але я зрозуміла, що цього замало в акушерстві. Тому що коли народжується дитина, коли в світ приходить нова людина, їй потрібно віддати частинку своєї душі і любові.
Чому не можна "віддати частинку душі" під час робити в пологовому?
От і я теж запитала себе. Тому що буває ти хворієш, буває в тебе якийсь стан такий, не дуже. Буває в тебе якісь проблеми матеріальні. Ти з кимось посварився. І ти приходиш на роботу, зовсім не в тому стані. Ми всі живі люди, правда? А тобі треба змінитися повністю і цій людині віддати найкраще. І в мене стався такий дисонанс. Як це зробити? І от на зараз, я, пройшовши великий шлях, вважаю, що можна було б вирішити для себе це питання. Але тоді я не знала як. Я з цим не впоралась. Я просто подумала про те, що я так не можу і мені треба піти.
Ще один момент — я відчула, що досягла просто якоїсь точки і мені немає куди рухатися. А мені хотілося ще далі зростати, щось нове дізнаватись.
Ви одразу ухвалили рішення про звільнення?
Я до нього йшла кілька років. З самого початку, коли я відчула, що щось не влаштовує, я намагалася з цим розібратись. Що саме? Думала, в мене така професія, вона така класна, вона мені подобається. Але є моменти, через які я не можу повністю розкритися і віддати жінці те, що могла б. Я чітко розуміла, що зараз мені погано. Мені не комфортно, мене не влаштовує. І я не знала, як мені з цим бути. А от як буде далі? Чесно кажучи, навіть сильно я про це і не думала. Але я не пішла в якесь інше місце. Розумієте, де б я могла працювати далі за освітою... Я просто пішла звідти, де мене не влаштовувало. І пішла, чесно кажучи, в нікуди.
Ви сказали, що кілька років йшли до цього рішення. Що стало останньою краплею?
Не знаю, мабуть, воно так накопичувалось, накопичувалось. Я дуже багато почала займатися і вивчати досвід різних країн, і спілкуватися з колегами, як у них. І мені захотілося чогось більшого, а в мене тут цього не було. Ще один момент — ми тоді займались приватним підприємництвом. Знаєте, це теж наклало свій відбиток. Тому що підприємець — це та людина, яка бере всі ризики на себе, відповідає повністю за себе. А пологовий будинок — це системний заклад. Там є певні умови, ієрархія, якої ти повинен дотримуватися. Не завжди це тобі підходить, не завжди це влаштовує. Тому я відчула, що мені якось у цих рамках вже "не дуже". І це теж було таким поштовхом.
Тобто ви відкрили свою справу і вирішили, що можете вже рухатися далі?
Так, але ці справи зовсім не стосувалися акушерства. Це для заробляння грошей і хліба. Але ж на той час, це була якась подушка безпеки. Взагалі, коли я пішла, я не розуміла, що мені далі робити, як мені далі бути. Те, чим я займалась, підприємництво, це те, що мені не приносило задоволення. Я в цей час дуже багато різних тренінгів, воркшопів, семінарів пройшла. Шукала, як мені далі бути.
Як ви прийшли до того, що треба донавчатися, ще одну освіту отримати, а не просто змінити одне місце роботи за спеціальністю на інше?
Першу освіту я здобула у медичному коледжі. Я думала, якщо я буду класним середнім фахівцем, то це буде добре. І тому, хоча здала екзамени з одною четвіркою, не вистачило на червоний диплом, я зрозуміла, що мені потрібна вища освіта. І першу вищу освіту я здобула у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини "Україна", на факультеті фізреабілітації. Потім отримала психологічну освіту, вона давно мені подобалась. Я пройшла десь більше 50 різних курсів.
І ви повернулися в професію згодом?
Коли я тільки звільнилася, я ще очолювала в Черкасах спілку підприємців. Думала і шукала, що ж мені робити далі, якось акушерство відійшло на другий план. Я закінчила школу тренерів і є сертифікованим тренером з ораторської майстерності. Далі я закінчила тренінги з ненасильницької комунікації. Я отримала дві вищі освіти. І, зокрема, психологічну освіту, що мені дуже допомагає зараз. А де ж акушерство? Якось мене туди знову потягло, але це вже був інший погляд. Зовсім такий виважений, усвідомлений, якщо можна так сказати. І я думала, що ж робити? Повернутися знову в пологовий — не варіант, не тому що навіть "два рази в одну річку не входять", хоча мені говорили, якщо щось не складеться, приходь, ми будемо раді. Але ж думаю, що це мені не подобається. Я почала шукати нішу і її знайшла. Я готую вагітних до пологів, як акушерка і як перинатальна психологиня.
Як ви зараз почуваєте цьому статусі, коли знову повернулися в професію, повернулися в пологовий? Що кажуть ваші колеги, і що казали тоді, коли ви звільнялись?
Коли я йшла, чесно кажучи, мене не зовсім зрозуміли мої колеги. Тому що дійсно піти в розквіті сил на піку своєї професійності. Не зовсім зрозуміли мене. А зараз, коли я повернулася в пологовий в іншому статусі, теж було неоднозначне ставлення, тому що вони в мені вбачають, можливо, конкурентку. Я зараз супроводжую пологи, при цьому я дуже чітко розумію межі своєї компетенції. На пологах я не втручаюсь в медичний процес, я з жінкою психологічно.
Коли ви йшли з роботи в пологовому, ви думали про ейджизм і про те, що важко буде знайти іншу роботу?
Ви знаєте, я чомусь про це ніколи не думала, для мене це ніколи не було проблемою. Якщо мені погано, якщо мене не влаштовує, з цим треба щось робити. Це вже кожен вирішує для себе сам. Я не можу радити кожній жінці сказати, ви звільняйтесь і йдіть. Тому що дуже важливо розуміти одну річ — такі рішення не приймаються на емоціях і не приймаються спонтанно. Це рішення повинно визріти, воно повинно вже дістати так, коли ти зрозумієш, що ти по-іншому вже не можеш. І прорахувати певні кроки, що буде далі.
Тому що коли ви робите такий сміливий крок, ви навіть не знаєте, що воно потягне за собою. Ти можеш певний час знаходитися без грошей. І в мене був такий період. І в мене навіть були такі думки, що можливо мені повернутися назад. Але на зараз, я постійно згадую про це і коли я думаю, чи правильно я тоді зробила, чи ні, я дякую взагалі всім, хто мене підтримав, що я тоді зробила цей крок. Чесно кажучи, не знаю чи зараз наважилась би чи ні. Те, що я потім пройшла, це дуже важко. Але воно того вартує.
У вас була підтримка з боку рідних?
Підтримка, звісно, була, але було теж непорозуміння. Особливо батьки, вони мною так пишалися. І вони, і всі мої знайомі, рідні говорили мені: ти ж найкраща акушерка в Черкасах. І теж маніпулятивно так: а як же будуть жінки без тебе? Я говорила, що багато в нас класних акушерок у Черкасах. Звісно, була підтримка, але найголовніша підтримка — опора на себе. Опора тільки на себе. Тому що, знаєте як, друзі, приятелі, колеги, вони спочатку є, потім немає, роз'їхались, пішли. Я зрозуміла одну річ дуже чітко — я можу розраховувати тільки на себе, а це означає, що треба ставати сильнішою.
А скільки років минуло після того, як ви полишали роботу акушеркою?
Років з п'ятнадцять.
Нині, в порівнянні зі стабільною заробітною платою, ви як почуваєтеся фінансово? Це перше. І по-друге, чи думали ви про пенсію, про яку говорять, працюючи в стабільних установах?
У мене, до речі, є пенсія по вислузі років. Але вона така собі, не дуже велика. Коли я ще працювала, і колеги, які йшли вже на пенсію, брали додаткові чергування для того, щоб в них була більша пенсія. І зараз я зустрічаю ту колегу, я говорю, ну що, як там пенсія? Вона каже, що не дуже добре. А скільки зусиль було докладено. Стабільність — це класна штука, але стабільність мене ніколи не задовольняла. Навіть в тій роботі, коли я працювала в акушерстві, є ж робота, наприклад, в жіночій консультації, ти просто сидиш і виписуєш там довідки. Вона мене взагалі не влаштовувала. Мені треба діяти, мені треба допомагати, мені треба, щоб я бачила в прямому і переносному сенсі плід своєї роботи. На зараз у мене є курс "Супровід вагітності", і плюс до того, я ще займаюсь ораторською майстерністю. Звісно, можна більше, але я просто собі думаю, тоді треба більше зусиль. Чи я готова до цього зараз? Мені дуже важливий психоемоційний стан.
Оглядаючись назад, що би ви сама собі порадили?
Сказала б, і говорю це кожен день, яка я молодець. От чесно вам скажу, яка я молодець, що в мене тоді вистачило сил зробити цей крок. Знаєте, коли останній день на роботі і ти вже написав заяву, і ти вже йдеш — було якось важко. От зробити крок певний — це важко. Але я так вдячна всім, і я собі кожен день говорю, яка я молодець, що я так зробила. Тому що я би не досягла того, що я зараз маю.
Ви зустрічаєте людей таких, як і ви, які змінили кар’єру в середньому віці.
Є такі люди, і я хочу сказати, що я ними захоплююсь. І якщо навіть є такі, які трошки ось так вагаються, щось їх, я намагаюсь їх підтримати психологічно, але я ніколи не даю поради, бо людина може потрапити зовсім в іншу історію. Але я і підтримаю цю людину. Не треба в 50-60 років ставити на собі хрест, тому що життя тільки починається. Тобто, свідоме життя починається, розумієте? Діти виросли. Уже є якась в тебе мудрість. Зараз можливостей дуже багато. Варто навчатися, опановувати якісь професії інші, згадати, що тобі подобалось в дитинстві, в тебе було якесь хобі. Скільки таких людей, що плетуть макроме, наприклад. Дивишся, людина цим вже професійно займається, молодець. Я завжди захоплююся такими людьми.