Чоловік Людмили з Чорнобаю, що на Черкащині, — серед зниклих безвісти вже два роки. З ним обірвався звʼязок, після того, як їхній батальйон перекинули під Бахмут.
В очікуванні коханого Людмила бере участь в акціях та допомагає ЗСУ, а їхня донька мріє показати свої нагороди татові, розповіла Суспільному Людмила Шепель.
Людмило, розкажіть про свого чоловіка, яким був його шлях в ЗСУ?
Мого чоловіка Володимира призвали 14 грудня 2022 року. Він проходив службу в 67-й окремій механізованій бригаді. Вони були в Куп'янську, тоді їх перекинули під Бахмут. Там, де він і зник. Це Донецька область.
Він востаннє виходив на зв'язок 26 лютого 2023 року, тому вже два роки в нього статус безвісти зниклого. Взагалі з чоловікового підрозділу з бою не повернулися 39 побратимів. Я зверталася і до військової частини і до координаційного штабу — немає ніякої інформації.
Як донька сприйняла звістку про зникнення батька?
Дуже важко. Я коли її народила, то дуже рано вийшла з декрету і вона була з татом. Ми підтримуємо зараз одне одного і переконуємо, що тато живий, що ми його обов'язково дочекаємося. Анастасія займається вокалом, це була татова мрія, щоб вона посіла перше місце на конкурсі.
Вона отримувала медалі і за друге, за третє місця, а це вже — перше. Здійснила татову мрію. Вона всі свої нагороди присвятила татові.
Вас часто можна побачити на акціях, на підтримку військовополонених та безвісти зниклих. Що вони для вас означають?
Ми з донечкою їздимо мало не кожної неділі до Черкас, аби взяти участь в акціях. Повертаєшся з цієї акції — і аж легше на душі стало. Стараємося робити все можливе, щоб він повернувся як найшвидше. Раніше їздили на такі акції в Київ, зараз в Черкаси їздимо.
Чи підтримуєте ви зв'язок з дружинами інших безвісти зниклих з підрозділу вашого чоловіка?
Ми відразу як хлопці зникли почали тримати зв'язок. Спілкуємося з родинами усіх цих 39 бійців. Можна сказати, що вся 67 бригада, дружини, батьки, діти, всі ми згуртувалися. І зробили сторінку "Рідні зниклих безвісти 67-ї бригади" у фейсбуці. Ми тримаємо звʼязок постійно.
Поділіться, що весь цей час вам допомагає триматися?
Мене підтримує сон, який мені приснився. Чоловік мені приснився. Він сказав "я живий, тільки чекай мене". І цей мені сон дає мені надію на те, що з ним все добре. І я вірю, і доньки вірять, що він живий, і що в нього буде все добре.
Я займаюся продажем мийних засобів, нещодавно зробила лотерейку, в якій розігрувала набір. На вторговані кошти ми накупили військовим печива, кави, чаю, та відвезли їх волонтерам, які їздять на передову.
Я не сиджу склавши руки, а борюся за те, щоб повернули кожного солдата. Борюсь не тільки за свого, бо за кожного солдата болить душа. Стараюся чимось допомогти, добру справу зробити, і так легше на душі стає.