"Початок війни, моє нерозуміння взагалі, що відбувається навколо, постійне відчуття, що ми сьогодні вмремо".
Черкаський військовослужбовець третьої штурмової бригади з позивним "Оладушек" не мав бойового досвіду та у перші години російського наступу долучився до захисту столиці. Далі були бої за Херсон, Бахмут, Авдіївку та Харківщину.
Про свій талісман, найтяжчі штурми та кар’єрний шлях він розповів Суспільному.
У перші пів року повномасштабного вторгнення Оладушек на службі використовував знання, отримані на вишколах, оскільки не мав бойового досвіду. У бригаді мав посаду – розвідник:
"Наступні пів року я трішки втягувався в цю війну і почав розуміти, що відбувається. Херсонська операція наша — ми прогулялись по Херсону, а потім Бахмут, там ми вже поринули у справжню війну".
З Бахмута їх вивели наприкінці 2023 року, бо, з його слів, справитись з навалою російських "вагнерівців", вони не могли:
"Ми потерпіли, так би мовити, легкий крах. Ми трішки відійшли, укріпились і зрозуміли як воно працює, на своїх помилках навчились й зробили кадрові зміни".
Після цього важкі бої не припинились, адже попереду на них чекала Авдіївка. Там Оладушек воював уже в новій ролі — командира роти розвідки. Найбільше здивували цілодобові російські штурми:
"Отак по правому флангу йшло 20 людей, по лівому — 20 і по центру, просто як зомбі ідуть, цілими днями ішли, оці 20 людей вмерли, вони ще 20 відправили, ми такого ще не бачили просто. Тоді ж все-таки Авдіївку не вдалось втримати, бо такий напір тримати довго не вийде. Бо те, що вони не могли взяти, вони просто стирали під «нуль»".
Нині Оладушек разом із бійцями тримає оборону на Харківщині. З його слів, за час служби пережив десятки ситуацій, у яких міг загинути, та вірить, що його оберігає борода:
"У мене за війну були такі випадки, що все так мало статись, щоб я загинув, або мене потрьохсотило, але то уламки не полетіли, то снаряд не розірвався — сам собі «накрутив», що борода — це мій оберіг і поки працює".
Поряд завжди має зброю оскільки так почувається спокійніше. Щоправда, вона у нього у вигляді тату.
"Це німецька штурмова гвинтівка, в мене завжди із собою. Звик, що коли я зі зброєю, то в безпеці", — пояснив захисник.
Оладушек не втрачає оптимізму та прагнення боротися за країну. Однак у його трирічній боротьбі є і найважчі моменти — це втрати побратимів.
"Ти з цими хлопцями живеш, їси, прокидаєшся, а тут ти розумієш, що його більше не буде. У нас є семеро загиблих за історію нашого підрозділу й от сім разів я й сумував за війну", — прокоментував військовослужбовець.
З його слів, як до початку повномасштабної, так і зараз, цивільне життя його не приваблює. У статусі військового він почувається природно:
"По собі скажу, що готовий воювати стільки, скільки треба. Але, на мою думку, для країни може нам би і не завадило припинити вогонь, щоб трохи відновити резерви і відновити всі ці підрозділи й тоді вже можна продовжувати".
