У Черкасах митці та науковці 8 січня вшанували пам’ять Василя Симоненка — у день, коли йому могло б виповнитися 90 років. Вони читали його поезію та пригадали життєвий шлях.
Біля пам'ятника поету охочі зібралися з трояндами та гвоздиками. Прийшли близько пів сотні містян, розповів Суспільному голова обласної письменницької організації Володимир Поліщук.
За словами Володимира Поліщука, літературною спільнотою вони щорічно вшановують пам’ять поета:
"Сьогодні були на могилі Василя Симоненка, поклали квіти. Потім читали його поезії і поезії про нього".
Поет помер у 28 років. Його слова були пророчими та відгукуються й нині, вважає літературознавець:
"Він справді був поетом пророчого плану. От його рядки: «Можливо, знову загримлять гармати і танк зімне пшеницю на лану» написані на рубежі 50-60 років, а зараз ми буквально переживаємо ті моменти".
Письменниця Валентина Коваленко двадцять років тому стала лауреаткою літературної премії імені Василя Симоненка. У творчості та житті поета знаходить паралелі і з собою, розповіла вона:
"Я відчуваю все те ж, що відчував і Симоненко. Він зріс на печі, а я так само росла на печі. Написала віршик у першому класі на печі, а Симоненко теж написав вірш на печі і читав це своєму дідові і своїй мамі".
Письменник Василь Пахаренко пригадує, як із творчістю Симоненка познайомився 44 роки тому, ще школярем:
"Знайшов збірку якогось невідомого мені поета. Така красива біла збірка була, «Лебеді материнства». Почав читати і просто захопився цими віршами. Я не знав, у школі про це не розповідали".
Відтоді, зазначив пан Василь, глибоко в душі відгукується кожен рядок поета. А самого його називає другом, оскільки через поезію він готовий "говорити" з кожним:
"Коли буває найтяжче, я згадую його відомі слова, які обов’язково здійсняться: «Народ мій є, народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ. Пощезнуть всі перевертні й приблуди і орди завойовників-заброд»".