"Я ніколи не думала, що чекаючи СМС від чоловіка: «Я на місці, прийшов з позиції», почую у слухавку: «Ваш чоловік не вийшов на зв'язок, група зникла». Тоді світ рухнув, і всі проблеми здались безглуздими і тупими".
Чоловік Дар'ї — Богдан, парамедик з Черкащини, який потрапив до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. На фронті надавав допомогу пораненим. Під час виконання бойового завдання у січні 2023 року зник безвісти разом із побратимами під Бахмутом, розповіла Дар'я Суспільному.
Богдан потрапив до лав ЗСУ, так і не закінчивши навчання на парамедика:
"Він поїхав з дому 7 грудня 2022 року, це крайній раз коли ми бачились, тоді я ще так сильно його обійняла у дверях, і лише подумала «коли ж ми з тобою побачимось». Як мій чоловік був на війні, його переповнювали різні емоції. Він завжди говорив мені «Даш, повір, зі мною тут нічого не станеться, я обов'язково повернусь»".
Її чоловік зник безвісти 27 січня 2023 року у Бахмутському районі під час виконання бойового завдання:
"Це стало переломним і важким етапом життя. За день до цього, він подзвонив мені і сказав: «Даш, не хвилюйся, завтра тебе наберу, цілую». Завтра, яке триває 23 місяці. Завтра, яке ріже моє серце щодня і щоночі. Я ніколи не думала, що чекаючи СМС від нього: «Я на місці, прийшов з позиції», почую у слухавку: «Ваш чоловік не вийшов на зв'язок, група зникла». Тоді світ рухнув, і всі проблеми здались безглуздими і тупими".
Нині Дар'ї сил їй надає віра та надія на повернення чоловіка:
"Справді ці два слова дають сили не впасти. Ти тримаєшся за них, як за нитку, яка приведе тебе до щасливого кінця. Я знаю, що за майже два роки боротьби, я пройшла дуже великий шлях. Чи дівається з часом кудись цей весь біль? Ні. Ти просто вчишся ховати його. І з часом лишаєшся з ним сам на сам. Але я живу через цей біль. І завдяки цьому болю я маю силу".
Серед мрій Дар'я має лише зустріч зі своїм коханим:
"Я чекаю головного героя мого життя. І все менше хочу говорити про те, що відчуваю кожного дня. Бо це як лупцювати кулаком синець. Бо всі слова хочеться залишити для себе. Бо є факт того, що ніхто не зрозуміє тебе так, як людина, яка прожила і відчула кожною клітинкою свого тіла ті емоції, що і ти. Я мрію про зустріч з ним кожну хвилину, і цей стан щодня з'їдає мене зсередини".
Дар'я зверталась у всі можливі структури, де могли б допомогти у поверненні чоловіка. Втім звістки там не дають:
"На сьогодні, в мене немає офіційної інформації на рахунок мого чоловіка. Але ми до останнього будемо боротись за всіх полонених та зниклих безвісти. Кожного обміну, я сиджу і молюсь, щоб мені подзвонили і почути найзаповітніші слова «Я вдома, я живий». Це дуже тяжко кожного дня вигризати собі шанс на щасливе життя. Але я буду стояти до останнього, допоки Бог не допоможе нам зустрітись".
Нині Дар'я ходить на акції, присвячені зниклим безвісти, полоненим та загиблим військовим, аби бодай так нагадати світу про свій біль:
"Кожного дня я спілкуюсь з родинами зниклих безвісти, ми один для одного величезна підтримка. Це можливість триматись за новий день та бути у колі людей, які тебе розуміють. Ми відвідуємо різні акції. Кожен повинен розуміти страшну ціну та сотні скалічених долею назавжди. Ми будемо стояти допоки не повернемо рідних людей додому".
Сил не падати духом та сподіватися та здійснення мрій дає альбом, який Дарія зробила для свого чоловіка з його фотографіями:
"Ми мріяли поїхати в Карпати навесні. А ще я пообіцяла зробити альбом з його фото, і я це зробила. По його поверненню, ми обов'язково зробимо все заплановане".
