Віталій Середенко з Черкас п’ять років поспіль дбає про багатоквартирний спеціалізований будинок для сімей, в складі яких є діти з інвалідністю — він голова правління ОСББ.
Віталій пересувається на кріслі колісному, тож зацікавлений в облаштуванні безбар’єрного простору. З його ініціативи все на території багатоповерхівки облаштували пермакультуру з паркувальним майданчиком, галявиною для вигулу собак, хабом для роздільного збору побутових відходів та зоною барбекю.
Як давно ви живете в цьому будинку і відколи ви голова управління ОСББ?
Мешкаю в цьому будинку з 2005 року. Головою правління мене обрали у 2019 році. А в цьому році ще й обрали головою громадської організації.
Чому ви ухвалили рішення бути представником громади, представником мешканців вашого будинку в місті?
То не я ухвалив таке рішення, то люди мене обрали. А я вже маю робити все для того, щоб задовольнити потреби мешканців нашого спеціалізованого будинку. Якщо казати про ОСББ, то я вважаю, що це не досить керівна посада, а менеджер, який відповідає за певні процеси діяльності багатоповерхового будинку.
Ви до цього працювали в комунальній сфері? Звідки у вас досвід, що потрібно для того, аби комфортно було мешканцям, як дбати про будинок?
До цього я працював в громадській організації, просто безпосередньо. Я виявляв цікавість до того, яким чином та що відбувається в моєму будинку, і просив бути присутнім на засіданнях правління ОСББ. Брав активну участь взагалі в усіх заходах, які стосувалися мого будинку.
Ви говорите, що раніше працювали в громадській організації. Чи були проблеми із працевлаштуванням?
Так, я маю проблеми стосовно того, щоб реалізовувати себе у своїй роботі в плані транспорту й інфраструктури. Загалом з реалізацією моїх прав, як особи з інвалідністю. Всі права, які Україна ратифікувала в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, на сьогодні навіть наполовину ці права не реалізовані в Україні. І якби всі рекомендації ООН по реалізації Конвенції були забезпечені ще до початку повномасштабного вторгнення, багатьом людям, які отримали інвалідність або ж певні обмеження здоров'я, їм було б набагато простіше вижити в Україні.
З ваших спостережень, чи діють нині державні програми з підтримки людей з інвалідністю, з реалізації їхніх прав і можливостей?
Вже увели в дію постанову стосовно компенсації роботодавцю за відшкодування облаштування робочих місць. Люди з інвалідністю досить довго чекали на такі речі, але разом з тим, без поліпшення вуличної транспортної інфраструктури це немає великого сенсу. Тому що людині немає як вийти з будинку, немає як дійти до зупинки, немає як потрапити в громадський транспорт тощо.
Як щодо доступності простору у Черкасах?
Якщо казати про сесійну залу, то вона частково доступна. Якщо казати про приміщення взагалі міської ради, то вона взагалі не доступна. Тут абсурдна ситуація, тому що я вхожу до складу комітету доступності маломобільних груп населення до вуличної транспортної інфраструктури міста при виконавчому комітеті Черкаської міськради. Вже понад 10 років особисто я звертаюся до керівників міста стосовно того, що приміщення міської ради не обладнане пандусом і вільно потрапити на засідання, які відбуваються щонайменше раз в три місяці, я не можу без сторонньої допомоги. Тому така абсурдна ситуація, комітет доступності є, а о доступності немає.
Яким видом транспорту ви користуєтеся?
Доводиться користуватися виключно тролейбусами, вони є доступними, водії в них навчені і готові завжди допомогти. Виконують свою роботу. Що стосується маршруток, навіть ті, які є низькопідлоговими, водії там не хочуть допомагати.
Яка ситуація по Україні? Ви подорожуєте?
За останній рік трошки подорожую, зокрема залізничним транспортом. Там є спеціалізовані вагони, є спеціалізовані купе. Що стосовно інфраструктури вокзалів, є питання. Якщо порівнювати місто Черкаси, наприклад, з Івано-Франківськом, то в рази краще транспортна інфраструктура, рухомий склад загалом, я думаю, що в разів п'ять доступніший він, аніж в Черкаси.
У вашому будинку є мешканці, які також пересуваються на кріслі колісному і куди вони можуть дістатися на прибудинковій території?
Нині в будинку проживає понад 75 осіб з інвалідністю, серед них понад 40 користуються компенсаторними засобами пересування, тобто крісла колісні і ходунки. Якщо казати про прибудинкову територію, то можуть люди потрапити будь-куди, довкола все доступне. Якщо казати про технічний поверх, про дах будинку, про підвал, це є недоступним. На той момент, коли проєктувався і будувався будинок, не було потреби, щоб люди, які користуються кріслами колісними, туди могли вільно потрапляти. Нині мешканці нашого будинку потребують загалом укриття, хоча б найпростішого, тому що в місті Черкаси, як виявляється, немає жодного доступного укриття для людей, які користуються кріслами колісними, та загалом для тих, які належать до маломобільних груп населення, а таких понад 50% мешканців міста.
Ви намагалися це вирішити?
Ми зверталися неодноразово і зверталися до органів місцевого самоврядування і до обласної адміністрації, і зверталися стосовно того, що є така проблема. Ніби як домовилися і вибудували дорожню карту стосовно того, щоб облаштувати укриття для мешканців нашого будинку.
З вулиці можна побачити пандуси, які ведуть до під'їздів. Всередині будинок теж пристосований для людей з інвалідністю?
Так, він повністю пристосований в межах того проєкту, коли будинок проєктувався, це 1993-1992 рік. На мій погляд, в ньому реально втілені всі будівельні норми, які були на той час в Україні. Тобто, доступність на високому рівні. Є пандуси, і вони нормативні, є ліфти, є умовно-вантажні ліфти, які дозволяють потрапити на будь-який поверх людині в кріслі, навіть дорожнього типу. Дуже широкі коридори, все реалізовано.
Чи можливо якимось чином переобладнати в безбар'єрний простір, скажімо, пострадянські будинки?
Так, безумовно. Ми ж бачимо зараз, завдяки мережі інтернету, як це все впроваджували країни, які вийшли з Союзу. В них багато реновацій, багато чого зроблено і в плані доступності, і в плані зеленої енергетики.
Ви посприяли, аби тут облаштували паркувальний майданчик, галявину для вигулу собак, зону барбекю. Розкажіть, як це повʼязане з пермакультурним дизайном?
Пермакультурний дизайн — це один із принципів поводження з зеленими насадженнями на різних територіях. Тобто, якщо раніше ми збирали листя і вивозили на спеціальні полігони, то в цьому році ми вже так не робимо. Ми розуміємо, що за певних обставин, методів і підходів воно може слугувати як підживлення для тих зелених насаджень. Тобто, ми не викидаємо цей цінний ресурс, а за допомогою певних маніпуляцій ми його переробляємо і будемо використовувати.
Щодо сортувальної станції, які відходи ви сортуєте?
Перше, що ми сортуємо — тверді побутові відходи. До цього ми дійшли, тому що за тими нормами і за тими об'ємами, які нам надає Черкаська служба чистоти, та кількість побутових відходів, яку продукують мешканці нашого будинку, вона перевищує один бак. Хоча по нормам мало бути два бака, і ми сплачуємо за ніби як два бака. І в 2018 році, коли була проблема в тому, що не вміщалися ці відходи в одному контейнері, я проаналізував ситуацію, чому так відбувається. І перше, що ми почали - це роздільний збір. Зараз ми окремо збираємо ПЕТ-пляшки, пляшки від побутової хімії, макулатуру, склобій, склотару, алюмінієві банки, залізні банки, плівку.
Окрім того, що ви є головою правління ОСББ, ви також є головою громадської організації "Перспектива" і учасником театральної студії "Рампа". Тобто, у вас декілька напрямів діяльності?
Нині у нас є масаж, у нас є ЛФК, діє театральна студія "Рампа". Разом з тим, буквально декілька тижнів тому ми розпочали заняття в новому напрямку. Ми маємо намір реалізувати себе, як спортивний клуб осіб з інвалідністю. Зараз у нас починаються заняття з вже паралімпійського виду спорту, як боча. Це такий спорт, який є доступним для найвразливіших із маломобільних груп населення, тобто люди з важкими враженнями можуть займатися цим спортом.
Інтерв’юерка – Вікторія Пожар