Марія Адамова десять років тому на Черкащині організувала домашнє ранчо і назвала його "Сіра грива". Утримує його самотужки: кермує трактором, заготовляє сіно, будує загони, прибирає стайні і доглядає худобу. Нині там живуть троє коней із лошатами, корова з телицею, домашня птиця, собаки і коти.
Як вдається порати таке господарство самотужки та чи складно утримувати ранчо в Україні — у розмові з Марією Адамовою.
Така форма господарювання, як ранчо, більш поширена в Північній Америці. Як в Україні організоване ранчо?
Це не просто якесь там, знаєте, як в американських фільмах, господарювання. Там, коні, ковбої. В Штатах раніше це означало домашнє сільське господарство. Тобто, яке більш орієнтоване на велику худобу. Тобто там можуть бути коні, можуть бути вівці, корови, птиця. В Україні ми назвалися ранчо, тому що в нас немає такої термінології, де є орієнтування на коней і на інших тварин.
Марія, як у вас така ідея з'явилася?
Я з дитинства навчалася в школі верхової їзди. Там я вперше зустрілася з кіньми. З коровами, на жаль, ні, в селах тільки бачила. А так, то виходить, що навчалася, а потім працювала інструктором, потім займалася кінним туризмом, потім була директором племінного заводу, а потім вже прийшла оця краса до мене.
На пасовищі є дорослі коні і лошата, корова з телям. Скільки тут взагалі є тварин, розкажіть?
Це три дорослі кобили, троє малесеньких їхніх діток. Одна корова лишилася, на жаль, і теличка. Це, якщо брати по великій худобі, а по дрібній — це птиця, звичайні курочки для сім'ї. Також у нас є собачки. На даний час залишилося тільки п'ятеро їх. І котики — їх приблизно сім чи вісім.
А можете розказати, з чого все почалося?
Перша у нас була Дама. Її історія була не дуже радісна. Вона взагалі племінна кобила Дубровського кінного заводу. Але у зв'язку з її складним характером її вибракували, продали людям. Ну, не завжди люди є совісні і добрі, в неї не склалося з тими людьми, тому що жорстокий був дуже господар, він її дуже сильно бив. Вона обізлилась на людей, стала агресивною, почала нападати, ну а тут вихід один — на ковбасу. І мені подруга подзвонила, сказала, що кобилка стоїть на м'ясокомбінаті, чи цікавить мене. А я саме тоді якраз закінчувала навчатися. Поїхала. Без неї вже назад не приїхала. Її очі мене полонили. І оце ж маємо пʼять років виховання, і вже як пʼять років, маю чудову дівчину. Зараз кобилі 19.
Як довго можуть жити коні?
Вони живуть доволі таки довго при гарних умовах утримання. Якщо беремо спортивних 25-30. Якщо брати звичайних коней, які живуть в гарних умовах, доживають і 30, і 40, і 50. Рекордсмен віку буває понад 60 років.
У вас коні всі породні, чи ви з бійні відбирали тих, яких вам стало шкода?
Відбираєш тих, кому можеш допомогти, кого реально вилікувати. Наприклад, Маруся у нас, кобилка різноколірна, це наша звичайна українська порода "Гуцулочка". Тобто чисто українська порода. Через травми спини її відправили на бійню. Арніка — це звичайна наша сільська конячка, вона була абсолютно здорова, господарю набридла, здав на м'ясо, шкода нам стало, забрали. Часто на бійню потрапляють геть інваліди, яким уже не допомогти.
Як щодо ветеринарної допомоги, ви запрошуєте фахівців, чи ви самі можете допомогти своїм коням?
Перш ніж займатися такою справою, я, звичайно, поїхала здобула освіту фельдшера ветеринарної медицини. Оскільки на кожен випадок викликати фахівця, по-перше, це дуже дорого, а по-друге, не завжди є фахівці, які можуть приїхати. От, наприклад, травматологія, внутрішні хвороби, які потребують мінімального лікування, це роблю сама. Якщо, наприклад, у нас якесь є ускладнення під час пологів, де потрібен спеціаліст вузького профілю, там потрібно викликати.
Розкажіть, з якими викликами вам доводиться стикатися в господарстві?
Я сама з міста, сюди переїхала тільки заради своїх тваринок. Ну, скажу, викликом було, перше — це заготівля їжі. Вручну сіно не накосиш, тому освоювала таку техніку, як трактор. Його теж треба вміти доглянути, відремонтувати. До техніки потрібно вміти користуватися таким інструментом, як зварювальний апарат, болгарка, ну і все інше. Тому це був перший такий жорсткий виклик. А другий виклик — це будівельні роботи. Бо ці конячки не можуть так, щоб нічого не знищити.
Хто вам допомагає? Як ви цьому усьому даєте лад?
На жаль, допомоги зараз немає. Тобто все на одних руках. Ну, інколи буває, раз на місяць, раз на декілька місяців заїдуть товариші, які також займаються схожою справою, просто проживають в Черкасах. Вони приїдуть до мене в гості та трохи допоможуть.
А скільки часу у вас займає догляд за тваринами?
24 на сім — я прокидаюся, йду роздати сіно, роздати зерно, подоїти корову, нагодувати лошат-телят, вивезти їх, понапувати, вивести в електропастуха. Там вони цілий день гуляють, їдять, розвиваються, це їхня територія. А приходимо додому, потрібно вичистити, постелити їм свіженько, щоб вони, як прийшли додому, лягли спати, помити тару, з якої вони їли. А потім годую собачок, коли потрібно, варю їм їсти, ремонтую те, що треба. Ну і далі: сіна накосити, городину прибрати, таке.
Корми, будівельні матеріали — це ж витрати? У скільки вам обходиться утримання такого ранчо?
Знаєте, тут фінансово дуже важко сказати, тому що оскільки 90% харчів заготовляється власноруч, суми нечіткі. Якщо самому не запасатися, а купувати, то на трьох коней, трьох лошат і корову з телям в місяць піде десь приблизно 30 тисяч гривень.
А які ж тоді напрямки вашої роботи, заробітку?
Інколи приїжджають туристи. Частіше приїжджають люди, які просто хочуть відпочити, спокійно прогулятися по лісу, верхом на конях. Тобто сісти в лісі, просто посидіти на покривальці біля конячок, зробити собі пікнік. 80% приблизно людей приїжджають побути в цьому середовищі. Тобто в основному заробіток коні не приносять, більше збитки, все тримається на голому ентузіазмі.
З яких частин складається ваше ранчо?
У леваді коні перебувають весь світловий день в погану погоду. В гарну погоду – на пасовищі. Також є територія для корів. Далі "тирсовик", де зберігається їхня підстилка, на якій вони ночують. Є сінник, де харчі зберігаються. Є конюшня, саме де тварини проживають, ночують. Або в геть дуже погану мокру холодну погоду вони там і день проводять.
Розкажіть, що входить в раціон коней?
Сіно, солома, тому що коням, скільки не дай, вони все з'їдять. Для них, взагалі, книжка пише норму 10 кг на день, але, як показала практика, не менше 15, тобто це один тюк сіна на одного коня на добу, плюс, зазвичай, десь тюк соломи йде. Це десь приблизно 8-10 кг, бо солома йде легше. Ну і десь до чотирьох кілограмів зерна — це за умови, якщо вони не працюють. Зернових багато не можна, бо буде білкове отруєння. 90% раціону складає суха трава.
До вас часто приходять подивитися, як працює ранчо?
Приходять подивитись, погодувати, погладити. Діти дуже люблять малесеньких лошат, тому вони у мене такі контактні.
Спілкування з кіньми — це терапія? Це впливає на душевний стан?
Дуже впливає. Кінь має біополе, яке заспокоює людину. Тому компанія коня дуже часто використовується в таких дисциплінах, як реабілітація. Тому що їхня енергетика дуже сильна. І людина поряд з конем поглинає цю енергетику. Знаєте, єднання з природою таке. І от цей момент впливає на нашу психіку. Тому що в звичайному житті дім, робота, школи, садочки — майже немає де розслабитися. А коли ти приїхав, від цього всього відключився і перемкнувся на природу, тоді вже геть інший ефект. Ось цього люди прагнуть.
Тобто ви коли переїхали з міста в село і відчули релакс?
Так. Скажу чесно, якби не було морального аспекту при роботі з цими тваринами, то я б, напевно, не впоралася з таким навантаженням.
Ваші підопічні коні, вони всі спокійні, не агресивні?
Ні, агресивні вони були до того, як до мене потрапили. Зараз це милі бубочки, які ні в якому разі не вдарять і не вкусять. Любов, лагідне ставлення до них і повага. І все, кінь ваш.
Чи є такий варіант, коли кінь виросте, що ви його будете продавати?
Так, але ретельно треба придивлятися до покупця. Тому що були варіанти, коли продавала лоша дворічне, виховане, чудове лошатко, але новий власник не знайшов з ним порозуміння. І замість того, щоб приїхати повернути назад, відправив на бійню.
Ви потім продовжуєте слідкувати за прилаштованими чи проданими тваринами?
Продовжую, тому що вдалося прилаштувати дуже багато коней. Покійні дідусь і бабуся мене підтримували в цьому ділі. І ми дуже часто рятували коней. За рік могло п'ятеро-шестеро коней пройти через мої руки. Відповідно, вони далі прилаштовувалися. Тобто проходили реабілітацію, лікування, приводилися в робочий стан і тоді прилаштовувалися в нову сім'ю.
Чи маєте ви якісь плани щодо розвитку вашого господарства? Можливо, будете розширюватися?
Плани є, але ситуація в Україні. Якби скінчилася війна, то може і є сенс розширюватися. А зараз це доволі складно, бо прогодувати худобу — дуже складне завдання.
Інтерв’юерка — Вікторія Пожар
