Зооволонтерка із Черкас Жанна Тарасенко із Харківщини привезла 25 котів і 10 собак. Деякі тварини вже знайшли нові родини, решта ще чекають в одній з ветклінік міста.
Чому власники лишають тварин напризволяще у зоні бойових дій та як відбувається евакуація – розповіла в інтерв’ю Суспільного.
Жанно, розкажіть, будь ласка, як ви дізнаєтеся, звідки потрібно евакуювати тварин?
В основному, це співпраця з місцевими волонтерами. Вони дуже добре знають місцевість, знають, де і які села знаходяться під найбільшою небезпекою. Є села, де вже майже немає людей, але дуже багато тварин.
Вам не страшно їхати в регіони, які обстрілюють, ризикуючи власним життям?
Звісно, страшно. Я думаю, що всім страшно, хто в'їжджає на території, які обстрілюються. Але я думаю, що кожне життя важливе і що життя тварин так само важливе, і їм немає кому допомогти.
Що вас мотивує рятувати?
Коли я бачу результат, як змінюються тварини, яких ми привозимо заляканих, іноді травмованих. А особливо потім, коли родини скидають фотографії та відео уже домашніх тварин, розумію, що живу і працюю не даремно.
Як ви готуєтеся до чергової поїздки? Що вам потрібно для того, щоб евакуація пройшла успішно?
Перш за все, ми продумуємо те, звідки ми будемо забирати тварин. Тобто куди ми їдемо, хто нас вестиме. Зараз в нас велика проблема саме з водіями. Багато у нас дівчат-волонтерок, які згодні їхати, але є логістичні проблеми. Немає на чому їхати, тому що це має бути великий бус. Ми не можемо їхати легковою машиною, бо зможемо з собою забрати дуже малу кількість тварин. Майже всі поїздки у нас спонтанні, ми збираємося за пів години, за 40 хвилин. Наприклад, після підриву Каховської ГЕС ми з моєю подругою-волонтеркою буквально за 20 хвилин уже були в дорозі. Не було часу готуватися. Зазвичай ми вже в дорозі прокладаємо логістику, телефонуємо, шукаємо, де можна буде переночувати, де розміщувати тварин, тобто це все відбувається вже по ходу.
Щодо переносок, медикаментів, кормів — ви це все із собою везете?
Якщо є така можливість, то веземо з собою, тому що не всіх тварин ми можемо евакуювати. У нас обмежена кількість кліток, переносок, місця в автомобілі. Ми не можемо забрати туди більше тварин, ніж туди поміщається. Але ми можемо хоча б залишити корм на цих територіях, щоб тварина, як мінімум, могла дочекатися наступної евакуації. Тому що волонтерів багато з різних місць, але час грає проти тварин. Часто собаки, наприклад, лишаються на ланцюгах. Якщо коти або собаки, які на волі, можуть якось знайти собі якусь їжу, то тварини, які знаходяться у вольєрах, на ланцюгах не можуть цього зробити, вони обмежені.
Як ви вважаєте, чому власники не забирають тварин із собою?
В першу чергу це може бути стрес. Люди виїжджають, про все забуваючи, і нічого з собою не беруть. Для мене як для зооволонтера — це не зрозуміло. Бо я думаю, що в першу чергу завжди треба дбати про дітей і про тварин. Це те, що ти не можеш забути. Але реакції у людей різні. Була навіть така історія, коли ми забирали собаку з ланцюга і люди почали сваритися. Вони його тут спеціально залишили, щоб охороняв, бо усе можуть розкрасти. При тому, що люди виїжджають не на день чи два, а на невідомий термін, можливо, назавжди. І залишати живу тварину на ланцюгу для того, щоб вона два дні чи тиждень охороняла цей будинок, як на мене, це дуже цинічно і жорстоко. Деякі люди просто не думають, що це живе створіння. Вони пакують собі в машини плазми, холодильники і кажуть, що у них там на якусь трикілограмову собачку немає місця. Це питання пріоритетів, як на мене.
Як реагують коти і собаки, коли вони бачать людей, які хочуть забрати їх із собою? Вони агресивні, чи навпаки чекають на допомогу?
Дуже по-різному. Є тварини, які прямо біжать у руки, самі застрибують у машину, вони готові їхати без переноски, без клітки, їх п’ятьох можна пакувати в одну клітку для того, щоб вивезти. А є ті, які дуже агресивно реагують. Особливо коти, вони, як рідина, можуть у будь-яку маленьку шпаринку заховатися, і їх дуже важко звідти дістати. До того ж вони дряпаються, кусаються. Особисто мені, наприклад, з котами трішки важче. Собаки в такі маленькі шпаринки не можуть заховатися і вони більш якось дають про себе знати. Реакція котів на стрес – завмирати. І ти можеш десять разів проходити повз і просто не знати, що там є та кішка або кіт.
Ви забираєте і поранених тварин також?
Так, поранених забираємо в першу чергу, тому що поранена тварина має менше часу, меншу ймовірність, що вона там знайде собі прихисток та їжу. Тому ми завжди надаємо пріоритет травмованим тваринам.
Читайте також: Врятувала коня від смерті: як черкащанка здійснила мрію стати вершницею
Я прочитала в дописі від організації "Друг", що нині на Харківщині ситуація є критичною, там ще залишаються коти й собаки, які чекають на евакуацію. Ви привозите тварин, коли є такий запит від майбутніх власників?
Коли ми їхали в першу евакуацію на Харківщину, то взагалі не знали, чи зможемо хоч одну тварину забрати. Всі перетримки та місця, де ми можемо розміщувати тварин, переповнені. Всі волонтери, які могли вже собі брати на перетримку тварин, уже мають тварин, не їхні власних, а тих, яких прилаштували. І просто немає такої можливості. Тому зараз трішки зупинилися питання евакуації. Ми готові їхати, але немає куди везти тварин. Навіть ось тут, в клініці, вже все зайнято. І так, це люди, які погодились нам допомогти, відгукнулися і прийняли наших котів, які вже три місяці тут проживають. Якщо ми зможемо знайти цим котикам родину, звільняться місця і ми зможемо привезти сюди нових. А також ми зараз просимо всіх людей, хто може відгукнуться взяти тварину одразу в родину.
А вже був такий досвід у вас, що ви прилаштовували тварин по інших областях або відправляли за кордон?
Так, у нас багато прилаштованих тварин за межами Черкаської області. Багато тварин прилаштували в Київській та інших областях. Так само завжди допомагаємо прилаштувати і за кордоном. Єдине, що прилаштування за кордоном займає близько трьох місяців на оформлення документів. Тобто це не так, що сьогодні тварину обрали, а завтра вона вже в Польщі, умовно кажучи. На це потрібно трохи часу почекати, тому що там потрібно оформлювати специфічні документи. Але це не є проблемою. Ми навпаки тільки раді, коли наші тварини їдуть за кордон і у них там з'являється шанс на краще майбутнє. Завжди максимально цьому сприяємо.
Я так розумію, що не кожна тварина підходить будь-якому власнику. Ви якось підбираєте, для якої саме родини підійде?
По-перше, завжди проводимо співбесіди з власниками. Пояснюємо, яка це відповідальність. Моя подруга навіть жартує: "Таке враження, що ти людей відмовляєш брати до себе тварин". Тому що люди часто на емоціях, вони бачать ситуацію на Харківщині або на Донеччині. Вони хочуть взяти тварину, але не розуміють, що тварина живе в середньому років 15, тобто це відповідальність на найближчі 10-15 років. Тварина може рано будити, до неї потрібно вставати. Тварина може бути в стресі. У нас є така кішечка, яка перші тижні жила під диваном, і господарка взагалі її не бачила. Люди часто думають, що візьмуть тваринку і вона одразу буде з ними спати, ідеально себе поводити, вночі не будити, але це не зовсім так. Люди мають розуміти відповідальність, бо що це не іграшка, яку можна взяти сьогодні, а завтра повернути.
Ви говорите, що вже є історії прилаштованих тварин. За якими тваринами ви продовжуєте стежити в нових родинах?
Ми наразі за всіма тваринами продовжуємо стежити в нових родинах. Усі йдуть на контакт, надсилають фото, відео, завжди на зв'язку. Ми ніколи не відмовляємося від своїх тварин. Ми завжди їм готові допомогти, навіть якщо проходить рік, два, п'ять. Ми завжди на зв’язку, люди звертаються і ми вирішуємо ці питання. Мені дуже запам'яталася історія, коли нам зателефонувала дівчинка і сказала, що хоче взяти з евакуації собаку. Ми тоді якраз були на Харківщині, вже завантажували бус і вирішували, скільки тварин ми можемо взяти. У нас там була необхідна кількість, а собак ми брали конкретно в сім'ї, під запити. І дівчинка каже, що хоче взяти будь-яку собаку, просто хоче врятувати. Вона розуміла відповідальність, їй не важливий був ані розмір, ані колір, ані вік. Вона була готова взяти будь-яку собаку. Це був відповідальний крок, тому що ми перебували і завантажувалися у притулку, де було понад шістсот собак. На тобі велика відповідальність когось врятувати і ти не знаєш кого. І це так важко. Але ми забрали собаку і власниця дуже задоволена, вони знайшли спільну мову.
Скільки зараз тварин, яких ви привезли, чекають на нових господарів?
У нас вісім котиків і три собачки. Вони не в цій клініці, але загалом з цієї поїздки.
Чи можуть нові власники кота, чи кішки в цьому випадку розраховувати, що буде потім потомство? Чи ви стерилізуєте їх?
Всі тварини віддаються лише вакцинованими, здоровими та стерилізованими. Це наша основна умова. Якщо в тварини є якась особливість по здоров'ю, ми завжди попереджаємо власників про те, що тварина, наприклад, на спеціалізованому кормі, або є якісь нюанси.
Інтерв’юерка – Вікторія Пожар
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
