"Тепер в родині я за головного" — каже семирічний Богдан, син загиблого захисника з Черкас Павла Собка. Його дружина Марина розповіла: досі не змирилася із втратою та завжди відчуває присутність чоловіка.
Павло допомагав війську із 2014 року: як волонтер, об’їздив усю лінію фронту. А 24 лютого 2022 року, без бойового досвіду, пішов добровільно боронити Україну. Та вже у квітні, через два місяці, загинув біля Попасної від кулі російського снайпера.
У руках доньки Надійки — оберемок світлин із татом та книги, які він їй подарував:
"Я навіть цю книжку брала в першому класі, читала її на весь клас. Тут написано: Надії Павлівні, на щастя".
Семирічний Богдан не випускає з рук медалей. Отримав їх коли разом з батьком біг семикілометровий марафон:
"Ми бігали два кола. І виграли медалі, а тато мені всі віддав. А потом тато мене на руках поніс, бо він втомився і не хотів здаватися".
Сильними та сміливими, як колись хотів її чоловік Павло, тепер продовжує виховувати дітей самотужки пані Марина:
"Звісно важко, тому що це самій треба. Але я продовжую їх виховувати і хочу, щоб вони стали схожими на нього".
Познайомилися із Павлом у 2011-му. Тоді відразу ж оцінила його турботливість: і до неї, і до інших. Ще моряком, у відпустках, він їздив у дитбудинки:
"Він не міг байдуже ставитися до дітей. Допомагав усім".
А з 2014 року, відколи Росія почала війну проти України, Павло щомісяця возив допомогу на фронт:
"Поки збере, поки забрати, поки відвезти, потім їде, це на вихідних, вихідних у нього не було", — розповіла Марина.
Тож, що таке війна, розуміли до повномасштабного вторгнення. Та попри це, 24 лютого 2022 року без сліз не згадати. Павло того ж дня долучився до тероборони. Родину ж відправив до Естонії.
"Я не хотіла їхати, але він мене переконав, що йому буде легше, коли ми будемо у безпеці".
На відстані у сотні кілометрів, але на зв’язку — завжди:
"Він завжди, коли в нього є хвилина, він або відпишеться або віддзвониться".
Та 25 квітня 2022 року голосу коханого так і не почула:
"Я в це не могла повірити, тому що як? Я ж з ним спілкувалася. Він же ж казав що він на місці в Черкасах. Не може бути, що б він не сказав. Виявилося, він тільки батькові сказав. І попросив, щоб ні мені, ні мамі не казали куди він їде, бо це хвилювання зайві".
Павло загинув від кулі російського снайпера під Попасною. Та водночас, додала Марина, продовжує жити у кожній дрібниці їхнього дому. Його магніти та лист написаний йому Надійкою, його ключі та портрет улюбленого козака Мамая. А речі, які колись носив Павло, – тепер носить сама:
"Завжди він поруч і я його чекаю, по-іншому, не можу я змиритися".
Богдан же, каже, тепер оберігає маму та Надійку. Таку місію йому доручив татко, коли вони востаннє бачились:
"Сказав мені, що я буду за головного".
На честь Павла Собка у Черкасах перейменували одну з міських алей. Тут родину зустрічає друг сім’ї та побратим Павла — Олександр Носенко. Вони разом пішли служити. Разом були і того дня, коли загинув Павло:
"Павло спостерігав перехрестя замість мене, бо сказав мені залишитися... Це сталося миттєво. Куля влучила в голову ззаду, я підбіг, але зрозумів, що він неживий. Я не можу сказати, що у мене був друг, у мене є друг! Справи якого живуть і справи якого ми намагаємося підтримувати. У мене є друг, чиї діти живуть в нашому місті і ми постійно, бачимося, зустрічаємося. Неможливо сказати — був!"
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
