Майстриня Олена Почтарьова з Черкас відроджує з колежанками забуте мистецтво виготовлення воскових віночків, аби нагадати нащадкам про українську красу.
Восковий віночок вдягали тільки раз — на власне весілля, а потім все життя зберігали в іконі, розповіла Суспільному Олена Почтарьова.
Експонатом колекції майстрині є український восковий вінок — символ дівоцтва та хранитель кількох століть весільних традицій:
"Він збережений на старовинних чорно-білих фото. Наречені дуже хотіли бути княгинями, королевами й найгарнішими. Такий вінок — це символ цноти нареченої, що вона чесна. Якщо виявлялося, що наречена нечесна, весілля могло і не бути".
Майстриня розповіла про відтворений за старовинним зразком віночок нареченої із села Вільшана на Звенигородщині.
"У нього була шапка, що закривала потилицю дівчини, стрічка з пір’ям качура, але тут був символ — балабон. Це означало, що дівчина чесна", — пояснила Олена Почтарьова.
Майстрині об’їздили два десятки сіл Черкащини. Шукали тих, хто ще пам’ятає такий вид мистецтва:
"Для нас ці жінки — це дійсно майстрині. Вони робили ці вінки взимку, коли не було роботи в полі. Тому хтось їх просто не пам’ятає".
Колекцію старовинних вінків черкаського краю вдалося зібрати буквально по крихтах:
"Частина вінка села з Яснозір’я: використана паперова стружка і папіросний папір. Таким був засіб квітчання. Тут мали бути стрічка і пір’я півня", — розповіла пані Олена.
Нині майстрині відроджують мистецтво воскових весільних віночків. Вони за старими фото створюють репліки старовинних аксесуарів. Для віночків шукають потрібні матеріали та відтінки, як і рукодільниці минувшини:
"Вони використовували ті матеріали, які в них були під рукою. Якщо був маслопереробний завод — використовували фольгу. Якщо заморські цукерки, то обгортки збирали".
Процес не змінився і через кілька століть. Майстрині поступово, рух за рухом, створюють восковички та квіти.
"Це так надихає, як медитація. Цей процес йде дуже повільно. Одну восковичку потрібно створювати хвилин до п’яти", — поділилася майстриня Юлія Шевченко.
Для майстрині Олени Смірнової відродження віночків — це збереження культури:
"Це невеличкий внесок, який ми можемо зробити в збереження культурної спадщини. Якщо моя донька захоче такий вінок, то я зможу їй або показати, або сама зробити такий, як захоче".
Нині не дотримуються весільних традицій, які були колись. Але попри це і нині є наречені, охочі вдягнути воскову прикрасу на голову.
"Це така кропітка праця: іноді цей вінок можна робити два дні, а іноді – місяць. Замовлення є, але не всі згодні на ціну цієї роботи", — розповіла пані Олена.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
