У черкаському "Центрі допомоги армії" плетуть маскувальні сітки та кікімори для українських військових. Нині бракує рук це робити, тож усіх охочих закликають долучатися.
Зазвичай із фронту просять не по одній сітці, а до десятка, тож роботи багато, розповіла Суспільному волонтерка Ольга Воскобій.
Замість побачення в парку — плетуть сітки, а замість квітів дарують "кікімори". Це про волонтерів Аркадія Довженка та Зою Щербініну.
Обидвоє вони — переселенці. Познайомилися в Херсоні на початку повномасштабної війни, розповів Аркадій:
"Познайомилися під час окупації, під дулами автоматів росіян, на тодішніх масових херсонських протестах, під обстрілами, під киданням у нас гранатами".
Нині живуть у Черкасах та увесь вільний час віддають волонтерству, зазначила Зоя:
"Це така собі романтика воєнного часу."
Такої ж думки й Аркадій:
"Хіба це не романтика — потім, у старості, проживши пів сотні років разом, згадувати: «А пам'ятаєш, яку ми сітку сплели?»".
Знову переживати окупацію знову, додав він, не хочуть:
"Коли приїздили люди з Маріуполя, то розповідали такі жахи, які навіть страшніше того, що ми бачили в Херсоні. Це дає мотивацію не думати: «Ой, я заморився». Звичайно, заморився, але що потім, другий раз тікати від того «русского міра», третій? Ні, досить одного".
Нині в "Центрі допомоги армії" 70 людей, які весь час змінюються, розповіла волонтерка Ольга Воскобій. Роботи, з її слів, вистачає завжди:
"Хтось про нас прочитав десь в інтернеті — і уже пишуть чи дзвонять, звертаються і ми допомагаємо. Плетемо маскувальні сітки на окопи, на бліндажі, на техніку різних розмірів".
Запити від військових, додала пані Ольга, отримують щодня.
"Дівчата лишаються до ночі, дехто плете аж до комендантської години, а дехто виходить і у вихідні. Все це — жертвуючи своїм часом, який вони могли б так само приділити сім'ї, дітям, городу чи дачі. Люди приходять сюди, тому що потрібно допомагати фронту, — пояснила вона.
Поки діти вдома, приходить плести сітки волонтерка Яна Лучкова. Вона також переселенка, тільки із Харкова.
"Я тут оформлювала документи і побачила, як дівчата плетуть. Запитала, чи потрібна допомога, доєдналася".
Діти вдома справляються без неї:
"Я навчила своїх хлопців готувати, навчатися онлайн вони теж уже можуть самостійно, без моїх підказок. Важлива навіть годинка, навіть пів, за цей час можна два полотна зробити і побігти далі у своїх справах".
Допомоги, пояснила волонтерка центру Ольга Воскобій, тепер не вистачає:
"Щодня отримуємо запити із фронту, і ніхто не просить одну чи дві сітки — усім треба як мінімум десять. Один станок у нас взагалі нині стоїть пустує, немає людей".
Долучитися може кожен:
"До нас приходять і плетуть сітки навіть абсолютно незрячі люди. Тобто головне — це бажання і розуміння для чого це робиться. Треба запитати себе вранці: що я можу зробити для того, щоб допомогти захистити країну, і ввечері перед сном знову подумати — а що я сьогодні зробив".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині