Черкащанин Максим Данчишен до повномасштабної війни був спортивним тренером, займався з дітьми. В армію пішов добровольцем 24 лютого 2022 року. Нині командує стрілецькою ротою в окремому батальйоні 118 бригади територіальної оборони.
Як отримав поранення та повернувся на фронт за два місяці після нього, в той час, як лікарі не давали навіть прогнозів, що ходитиме, військовий розповів Суспільному.
"Лікарі казали, що навіть не варіант, що я буду ходити"
Поранення Максим Данчишен отримав на Донеччині. Рвана рана голови, набряки та кілька днів без свідомості — лікарі не давали гарантії, що він зможе ходити і щось пам’ятатиме. Проте вже за два місяці він повернувся на передову. Пояснив: одразу, як зміг встати на ноги, відчув, що має повернутись до побратимів.
"Я нічого не пам'ятаю. Хлопці кажуть, що перед тим, як влучило в наш будинок, були досить потужні вибухи десь поруч. Ніхто не міг зрозуміти, що це, бо це було щось нове. Я був без свідомості кілька днів. Розпитував у хлопців, які мене виводили, що і як було. Вони розповіли, що думали вже не буде, а потім почули якийсь звук із завалів. То виявився я, мене живим витягнули. Казали, що я постійно питав, що сталося, де хлопці, що з ними, чи з усіма все добре. Але я цього не пам'ятаю. Кілька разів пам'ятаю, як приходив до тями в лікарні. І пам'ятаю вже те, що було після операції. Мене везли евакуаційним потягом на Вінницю. Був сильний набряк голови після операції. Я не міг відкрити очі, нічого не бачив, важко було зорієнтуватися, де, що, як. Але перше, що пам'ятаю, це як у потязі їхав".
Максим менш ніж за два місяці повернувся на службу.
"Хоча всі лікарі казали, що навіть не варіант, що я буду ходити, пам'ятати. Таке було сильне поранення голови. Я знав, що треба повернутися, як тільки зміг перший раз встати. Знав, що треба відновлюватись, йти далі працювати. Там мої хлопці. Я завжди займався спортом, вважав, що мав непогану фізичну форму. Навіть на війні старався тренуватися. Коли після операції не міг встати, пройтися, погано почувався, то все одно всім говорив, що все супер. А насправді якісь звичайні речі — піднятися, встати, підняти руки догори — це все було складно робити. Але була якась відповідальність, якась внутрішня мотивація. Відчував, що ще зможу попрацювати, хоча не знав точно, чи зможу відновитися. Але намагався все зробити для того, щоб це сталося. Спершу було так, що пройтися 200-300 метрів було складно. Зараз, слава Богу, можу бігти п'ять кілометрів. Багато хто з хлопців мене вмовляв, казали, що не потрібно повертатися. Багато хто не розумів, чому я це зробив. А хтось пишався. Всі по-різному".
Пояснив, чому все ж повернувся:
"Є якась, напевно, відповідальність перед родиною, перед хлопцями. Дуже за них турбувався. Сподівався, що зможу якось попіклуватися про них, про їхнє життя".
"Радив, щоб навчалися добре"
З дітьми, яких тренує, Максим не бачився довгий час.
"Ми спілкуємося, цікавлюся їхнім життям. Думаю, що в певний час я для них був авторитетом. Сподіваюся і зараз для них таким залишаюся. Намагаюся давати якісь поради, наприклад, щоб навчалися добре. Вони діти, в основному підлітки. У них там свої проблеми, свої питання. Вони не всім, не завжди можуть із батьками ділитися. Іноді мені відкриваються, спілкуємося, обговорюємо якісь тонкощі. Але я до них не тільки, так би мовити, з пряниками, а і досить суворо ставлюся, вимогливо".
Час від часу діти передають щось для тренера:
"Часом якісь малюнки передають, хтось чимось допомагає по дріб'язку, збирають кошти на щось, наприклад, на окуляри для керування дронами. Словом, усі намагаються якось брати участь".
"Навіть автомата в руках раніше не тримав"
Від тренерської діяльності до військових дій особливого періоду адаптації не було, пояснив Максим:
"Взагалі не звикав. Важко це пояснити. Наче все життя було з цим пов'язане. Все подобалося. Хоча я навіть автомата в руках раніше не тримав. Постійно читав про автомат, його балістичні характеристики, про озброєння читав. Усе, що з військовою тематикою пов'язано, мене цікавило. Мене це не змушували робити. На тактичні тренування ходив із задоволенням. Не просто їх відбував, а розбирався, чому саме так треба робити, як можна зробити краще, постійно дискутував з усіма. Комусь, можливо, складно зі мною працювати, бо я сильно вимогливий і до себе, і до свого особового складу. Мені, я вважаю, це допомагає. Сподіваюсь, що вони також колись зрозуміють, що це їм також, можливо, допоможе".
"Я шокований, що це виробництво на кухні"
Максим – командир роти. Але на базі роти створили кілька розрахунків БПЛА.
"Останнім часом я займався саме аеророзвідкою. Ще є такий напрямок, як робота зі скидами боєприпасів. Ми досить вдало попрацювали, за тиждень відбили орієнтовно метрів 300, відбили посадку самими коптерами. У нас були втрачені позиції і нам вдалося їх відновити, вибити звідти росіян. Це дуже круто відчувати, коли ти не людьми штурмуєш, а просто летиш "пташкою" і робиш результативну роботу".
Працюють зазвичай із "Мавіками", додав військовий. І втрачають їх досить часто.
"Донецький напрямок був надзвичайно складний. Це був новий досвід, але цей досвід коштував не однієї "пташки". Росіяни також досить активно розвиваються у засобах РЕБ, радіоелектронної розвідки. З нашого боку це також вимагає постійного навчання, нових методів у роботі, нових технічних засобів. Якщо на початку війни ти міг взяти дрон, пульт і просто "полетіти" й попрацювати, то зараз це вимагає якихось антен, збільшеної потужності, комунікації з сусідніми підрозділами. Ну і самі "пташки" також розвиваються. Початок війни і нинішня ситуація взагалі досить сильно відрізняються".
Розповів військовий і про те, як ставиться до такої інновації, як "робити дрони вдома":
"До того, що цивільні на кухні збирають дрони, я спершу досить скептично ставився. Але зараз я класно до цього ставлюсь, тому що бачу супер результати. Хлопці мені передавали такі дрони, щоб я пробував працювати, літати на них. Я шокований, що це не масове виробництво, а виробництво саме на кухні".
Максим розповів, де доводиться працювати операторам дронів:
"Це звичайні укріплення. Можуть бути підвали, можуть бути звичайні бліндажі, окопи, будь-які укриття, які є. Щодо того, де знаходимось — усе по ситуації. Коли ми тільки зайшли на напрямок працювати, то перша наша точка роботи була за кілометр від переднього краю оборони. Потім ми перенесли цю точку на три кілометри, щоб убезпечити особовий склад, бо росіяни досить активно намагаються знищувати розрахунки БПЛА".
Спеціальність оператора БПЛА військовий вважає популярною:
"Розвиток БПЛА відбувається наскільки швидко, що він охоплює всі сфери. З появою FPV оператори БПЛА ще потрібніші стали. Вони можуть багато речей робити, наявність цих спеціалістів критична у військовій справі. Щодо безпечності такої професії — все відносно, бо розрахунки БПЛА насправді виявляють у першу чергу, так само як артилерію чи мінометні розрахунки. Наразі розрахунки БПЛА стають ціллю номер один".
Нині Максим ставить перед собою завдання відновити особовий склад.
"Ти або в ЗСУ, або для ЗСУ. Треба, що це було в кожній сім'ї, в кожній родині, в свідомості кожного чоловіка, який навіть не виконує якісь завдання. Але треба з цим гаслом прокидатися і кожного дня щось робити", — додав він.
Інтерв'юерка — Мар'яна Ободовська
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині