Лікар, краєзнавець із Золотоноші Віталій Побиванець близько двадцяти років є ідейним натхненником та куратором місцевого мандрівного об’єднання "Пілігрим". Це спільнота людей, які люблять подорожувати та цікавляться історією.
Де вже побували мандрівники, яких нині 90, куди ще збираються поїхати та чи радять туристам відвідати Золотоніщину, розповів Суспільному Віталій Побиванець.
Коли Ви почали цікавитися краєзнавством?
Мені з дитинства була цікава минувшина. Проте наша сім’я не могла дозволити собі поїздок на море, в санаторії. А от на екскурсії, які організовували у школі, я завжди ходив і їздив. Не всі мої друзі мали таку можливість, тому коли я повертався з подорожей, ми всідалися на м’яку траву у шкільному дворі Росінських і я переповідав про почуте і побачене.
Дитячі захоплення не полишили і в дорослому житті?
Звісно, ні. Навпаки. Я повернувся до Золотоноші у 2002 році після навчання в Дніпрі та роботи в Кіровограді (Нині — Кропивницький — ред.) та Світловодську. Мої доньки якраз пішли до школи. Коли вони зі своїми класами їхали на екскурсію, я приєднувався як медик. З часом попросив випробувати мене як екскурсовода. Впорався успішно.
Екскурсоводство стало другою професією?
Можна і так сказати. Я заочно вивчився на менеджера туристичного та готельного бізнесу. Був вигідним працівником, бо суміщав в автобусі і медика, і екскурсовода. Але з часом мені стало нецікаво працювати з учнівськими групами, бо основна мета екскурсії, в їхньому розумінні, – це відвідання "МакДональдза". Через це я відійшов від роботи зі школярами. Для мене екскурсія – це творчість, відпочинок після основної роботи, а те, що мені доводилося робити, не відповідало цим критеріям. Згодом я супроводжував групи дорослих. Але "маркетингові штучки" туристичних бюро відбили охоту до такої справи. То туристам обіцяють доїхати на Сорочинський ярмарок за годину (а насправді потрібно їхати три, а то і чотири), то не попередять, що за квиток до музею потрібно платити окремо. Ходжу по салону, збираю гроші, здачу видаю. А міг би щось цікавеньке дорогою розказати. Траплялися й інші казуси, які спричиняли або незручності, або скандали.
Тому вирішили покинути супровід подорожувальників?
На деякий час так. Але непосидючі золотонісці змусили повернутися. Мені й самому хотілося побувати в багатьох місцях, які не пропонували туристичні бюро. Почав сам розробляти маршрути, замовляти автобус, пропонувати поїздки.
Так і з’явився "Пілігрим"?
Коли ми приїздили на екскурсію до музеїв, завжди, щоб зробити запис у своїх журналах, працівники запитували назву нашої організації. Доводилось довго пояснювати, що ми просто зібрались і приїхали. Але така відповідь не задовольняла. Тоді якраз я і вирішив зробити собі візитівку, на якій відобразив би свої дані лікаря і подорожувальника. З медичними емблемами проблем не виникло. А коли шукав якесь туристичне зображення, знайшов і малюнок, і пояснення такого терміну, як "пілігрим". "Паломник-мандрівник, який прямує до святого місця. Як правило, це подорож до місця, яке має особливе значення...". Все відповідає нашим уподобанням: у нас паломницькі поїздки, адже кожен музей є святим місцем. От я й став називати групу в музеях "Пілігрими Золотоноші".
Де ви з групою побували?
Географія наших подорожей широка: Київ, Полтава, Радомишль, Переяслав, Дніпро, Запоріжжя, Петриківка, Горішні Плавні, Григоро-Бригадирівка, Кременчук, Богданівка (музей-садиба Катерини Білокур), Березова Рудка, Чернігів, Біла Церква, Верхівня (там жив і працював Оноре де Бальзак), Качанівка, Гоголеве, Сорочинці, Диканька, Чорнухи (стежками Григорія Сковороди), Черкащина, Кропивницький, хутір Надія. Хочу звернути увагу, що коли розробляю маршрут, стараюсь з нього взяти максимум туристичних об’єктів, адже найдорожче в кошторисі екскурсії – дорога, а вартість музейних квитків невелика. Я не розумію тих, хто їде в Кропивницький подивитися на поле тюльпанів, минаючи музеї класиків театрального мистецтва. Ми, коли їхали на бал хризантем на Співоче Поле до Києва, то відвідали прекрасний концерт оперної музики. А про хризантеми я знайшов стільки цікавого, що розповідав від Золотоноші до Києва.
Як можна долучитися до "Пілігримів"?
Це просто група у вайбері, вона відкрита для всіх. З фінансового погляду, я вважаю, що не можна возити порожнє місце. Тому "Пілігрими" запрошують своїх знайомих, ми їх забираємо дорогою. У нас є черкащани, жителі Золотоніського, Канівського районів, подорожують і гості наших мандрівників. Ми їздимо не тільки на екскурсії, а ще відвідуємо театри, концерти. Часто поєднуємо концерт із якоюсь екскурсією.
Чим запам’ятався "Пілігримам Золотоноші" рік, що минув?
Через війну наші маршрути змінилися кардинально. Але, може, то на краще? Цього року ми відкрили для себе Драбівщину. Вразила експозиція музею у Великому Хуторі, майстер-класи в ньому, знайомство з кобзарем Михайлом Ковалем. А ще — екскурсія в Драбівському краєзнавчому музеї. У мене на язиці крутилося запитання: "Наскільки Драбів більший за Київ?" Драбівщина нами ще не вивчена. Є дуже цікаві задуми про мандри цим краєм.
Згадуємо вечірню екскурсію в Піщанському музеї. А потім — екскурсія селом з його прекрасними краєвидами, де знімали художні фільми. Ми паломничали монастирями Черкащини та Полтавщини, славним містом Миргородом, Опішнею — найвищою географічною точкою Полтавщини, музеєм кераміки. На екскурсії з майстер-класом кожен охочий зміг відчути себе гончарем.
Ви побували у тамтешньому музеї звареного борщу?
Музей звареного борщу, музей весілля, музей хліба. Це все в одному дворі, але в чотирьох хатах з печами. Одній із них уже виповнилося сто років. Там колоритна господиня, доктор історичних наук, етнологиня, професорка Олена Щербань. Це не просто екскурсія, це якась магія: борщі, хліб, короваї та весільна випічка. Професорка випустила книгу "Триста шістдесят п’ять БОРЩиків". Поставила нам запитання: "А чого в цій книжці немає жодного рецепта борщу з Черкащини?" Відповідь проста: бо ще не були в цьому музеї "Пілігрими".
А вже коли побували, то чотири рецепти золотоніських борщиків уже в Опішні. Моя мама варила пісний борщ із консервою "Ставрида в томаті". Нині такої консерви немає, але я з’їздив до онука в Київ, купив там ставриди і "реанімував" мамин борщ. Ще одним рецептом поділилася моя колега Світлана Короленко, а рецептами двох борщиків – моя сусідка Наталія Тимошенко. Це рецепти її мами, моєї хрещеної Катерини Олексенко. В день перемоги майбутньої перемоги України над Росією в цьому музеї зварять 102 борщики, а потім видадуть книгу з рецептами їхнього приготування. І наша Золотоноша вже буде представлена в цій книжці.
Чи вважаєте Золотоніський район туристично привабливим?
Золотоніщина має потужний туристичний потенціал: прекрасні музеї в Кліщинцях, Ковраї, Піщаному, Вереміївці, Красенівці, Драбові, Золотоноші, Великому Хуторі, Богуславці, у міській школі № 6 (Золотоноша), дендропарк у Васютинцях. Є що показати, але нині турист стає вибагливішим, особливо той, хто подорожує і бачить, як працюють інші музейники.
От наші "Пілігрими" вже бачили екскурсії-вистави, наприклад, у маєтку Гоголя в Гоголево, та ще й вночі. До такого подання інформації потрібно йти. Треба створювати такі місця, де можна перекусити (чи в кафе, чи просто передбачати місця із столиками і лавками). Мені дуже сподобалось у цьому плані Городище. Замовляю екскурсію в музей Гулаків, а мені тут же пропонують обід у церковній трапезній та ще й з презентацією місцевої страви – шпачків.
Чи варто подорожувати у війну?
Наші подорожі – не тільки відпочинок. Вони залишають і щось матеріальне. Ми так підтримуємо культурну галузь, оплачуючи квитки до музеїв, театрів, на концерти. Маємо вкладатися в українську культуру, аби її зберегти. А як інакше? Коли ми пізнаємо рідний край, вчимо історію – ми стаємо сильнішими.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
