Володимир Мукан з Черкас добровільно пішов захищати Україну від російського агресора з перших днів повномасштабного вторгнення. За журналістську вдачу отримав позивний "Блискавка". Пройшов Харківщину, Луганщину, Донеччину – Попасну, Слов’янськ та інші “гарячі” напрямки. І Бахмут.
У Бахмуті, 29 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання героїчно загинув. Молодший лейтенант ЗСУ 35-річний Володимир Мукан лише за тиждень до загибелі отримав офіцерське звання.
Володимир сумлінно виконував обов’язки прессержанта свого батальйону. Висвітлював на своєму каналі в соцмережах "Блискавка" історії про військовослужбовців Черкаської терооборони. За власною ініціативою виходив на бойові позиції разом зі своїм підрозділом, пригадав його побратим Роман Надточій:
"Після штурму ворога під Бахмутом, Володя був старшим групи, що зайшла на облаштування нових позицій. За лічені години, під його керівництвом, наші хлопці окопалися та грамотно стримували противника. Але ворожа артилерійська міна, впала поруч з ним. Від ворога звільнили 200 метрів нашої рідної землі, за які Володимир Мукан, віддав своє найдорожче", – розповів Роман Надточій.
Бойовий побратим і близький товариш Володимира Мукана лікар Андрій Зеленько згадує, як змінився воїн від початку війни: подорослішав, змужнів. Додав: дуже гірко, що історія про велику і цікаву особистість так раптово перервалася ворожими осколками.
"Пару тижнів тому довго розмовляли з ним телефоном. Володі було приємно отримати перше офіцерське звання. Ділився зі мною подією. Він був заступником командира роти з виховної роботи. Прийняв рішення, що не буде відсиджуватися у відносному тилу в штабі, а буде виїжджати на передові позиції до особового складу підтримувати словом бійців, робити фото і відеорепортажі з ними. Володимир прагнув, щоб солдати заслужено поважали його. Казав мені: "Андрію, я не можу виконувати тільки штабну роботу. Я потрібен їм там. Повагу солдатів потрібно заслужити". На жаль крайня поїздка виявилася останньою. Поважали і поважати будемо!", – згадав Андрій Зеленько.
Володимир за крайній місяць 2022го – січень 2023го розробив прекрасні календарі для батальйону та окремо для роти вогневої підтримки, яка первинно була рідною для нього. Календарі придбали за мінімальну ціну десь пару сотень бійців, розповів лікар.
"Володя влітку 22-го брав у мене інтерв'ю, як у АТОвця і лікаря, обіцяв зробити публікацію в якомусь журналі, чи газеті. Але війна, багато подій, навантажень. Не судилося. На привеликий жаль, він пішов від нас. Як Герой. Як Чоловік. Достойно. Але так рано", – розповів Андрій Зеленько.
Потім додав: Володимир у квітні 2022го на передовій позиції в Попасній самостійно виявив ворожого снайпера у тепловізор.
У Володимира залишилася дружина Анна – співробітниця відділу зв'язків із громадськістю ННІФ, та сини – Андрій та Ярослав. Чоловік виховував їх свободолюбивими та націєзорієнтованими. Прадіди та дід воювали у Другій світовій війні, а батько – в Афганістані. Володимиру ж, як він сам говорив, випав шанс воювати за Україну.
Журналіст, філолог, піарник, офіцер ЗСУ, у Навчально-науковому інституті філології був студентом україністики, а згодом – аспірантом, захистив кандидатську дисертацію та отримав науковий ступінь. Мав талант до написання текстів, бо був інтелектуалом, якого виховали у кращих українських традиціях. Працював у провідних ЗМІ, займався піаром, організовував масштабні фестивалі автотехніки "Old Car Land" й запустив перший українськомовний канал про автомобілі.
Одногрупниця Олена Харченко згадала, як сприйняла новину про одруження Володимира із іншою своєю однокурсницею Анною Мукан:
"Ми раділи, бо вони здавалися створеними одне для одного".
З її слів, Володя був єдиним хлопцем на потоці української філології випуску 2011-го року.
"Він – з відвертих, добрих та сміливих. Не пригадаю його у поганому гуморі чи непривітним. Пам'ять викинула нагора уривок розмови у коридорі філологічного біля бібліотеки, де Володя розсмішив своїм "Кокотюху їм читати нудно. А "Лаокоон" не нудно?!", – розповіла Олена.
Жінка згадала, що у 2016-му році шукала через нього журналістів для проєкту, а востаннє, у 2020-му, просила поради, який порохотяг для автомобіля взяти на день народження хлопцеві.
"Володя ставив багато уточнювальних запитань, щоб я не схибила, та скеровував розглянути інші варіанти подарунків. Перечитала сьогодні – скільки уваги й бажання допомогти у кожному з його повідомлень", – розповіла одногрупниця.
"Ми з Вовою захищали дисертації в один день. Він змусив мене в день захисту, о 6.30 ранку, зробити в університеті кілька фото, ще й посміхаючись, не зважаючи на хвилювання. Сказав, що це на потім, потрібно, щоб була пам'ять про цей день. Якби не він, я б так і не мала жодної фотографії ні перед захистом, ні зі свого захисту. А тепер він загинув на війні. Прекрасна людина, добрий друг, неперевершений спеціаліст своєї справи. Кандидат філологічних наук, який став офіцером і більше року захищав нас", – поділилася своїми спогадами у Фейсбуці Злата Арт.
Журналістка Ксенія Пантелєєва працювала разом з Володимиром у Gazeta.ua.
"Пам'ятаю, як він перший підійшов знайомитись. Розпитував про Донецьк, мій дім, війну. Співчував по-справжньому. Ми час від часу спілкувалися в редакції. Щирий, допитливий. Захоплювався автомобілями. Був прискіпливим, уважним, розумним і відповідальним редактором. Ніколи не чула, щоб Володя підвищував голос. Спокійно, тихо говорив, але твердо. Свою позицію відстоював також тихо і врівноважено. І дуже щиро сміявся. Був з тих людей, на яких дивишся і думаєш, що вони наївні як діти. Але він не був таким. Був прямим, відкритим і дуже добрим. Під час великої війни пішов на фронт. Це той випадок, коли не уявляєш таку людину в армії. Ну бо їй там не місце. Але Володя пішов. І понад рік воював. Тепер твоя війна завершилась, друже. Відпочивай", – згадала жінка.
Редактор Денис Мандзюк працював із Володимиром у журналі "Країна".
"Не скажу, що товаришували, могли перекинутися кількома словами про те - про се. Максимально позитивний чоловік, ідеаліст і перфекціоніст. Навіть в часи тотального зашквару в редакції, коли хотілося послати усіх к бісу, Володя сумлінно робив свою роботу, бо так треба, інакше не можна. На таких і повинні триматися збройні сили", – згадав Мандзюк.
Професорка, завідувачка кафедри історіі українськоі літератури, теоріі літератури та літературноі творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Сліпушко згадує випускника кафедри і називає чоловіка героєм, патріотом, блискучим фахівцем своєї справи і чудовою людиною.
"Пам‘ятаю Володю зі студентських років. Він захоплювався українською літературою, був успішним студентом і став аспірантом. Він блискуче захистив кандидатську дисертацію і став нашим колегою. Володя прагнув до постійного розвитку, освоював нові сфери для професійної реалізації. Він постійно підтримував зв‘язки з кафедрою, ділився досвідом, знаннями", – сказала професорка.
Завідувачка кафедри фольклористики Олеся Наумовська згадала, як приблизно у 2007-му чи 2009-му з колегами возили студентів кафедри на екскурсію до Кам'янця.
"Наші студенти були в іншому вагоні. Дзвенів сміх, жарти, веселий гомін. Їх було багатенько, але Володю відразу можна було помітити. Запам'ятала його з першого погляду – високий, красивий, якийсь дуже лагідний, чемний, очі сяють розумом і добротою. Звісно, він був найкращим студентом, аспірантом. Блискуче захистив дисертацію. Бо він любив те, що робив і робив те, що любив: Слово, диковинні авто, журналістику, людей. Безмежно любив дружину Аню (подругу зі студентської лави) і діток. Вірно любив Україну. Він був людиною, при зустрічі з якою дуже тішишся, на душі стає тепло і ясно. Людиною зі світлими помислами і твердими поглядами.
Доцентка кафедри української мови та прикладної лінгвістики ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка, засновниця лінгвістичного клубу "ЗМовники" Оксана Мацько про загибель Мукана дізналася із розпачливих повідомлень студентів.
"Тішуся, що встигла двічі запросити його бути гостем Лінгвістичного клубу ЗМовники. Друга зустріч була під час повномасштабного вторгнення і називалася "Філологи на війні". Володя приєднався онлайн, був відкритим, щирим і переконливим, охоче відповідав на запитання", – розповіла Оксана Мацько.
Жінка додала:
"Перший семестр першого курсу, "Лексика і Фразеологія". З перших занять Аня і Володя почали сидіти разом за партою. Одразу співпали, як дві частини однієї картинки. Це була дивовижна пара, нею милувався увесь Інститут філології"
Професорка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Надія Гаєвська згадала чоловіка усміхненим, живим, щирим. Вона викладала українську літературу на курсі, де вчився Володимир.
"Один із найкращих: у навчанні, громадській, науко-творчій роботі. Залюблений у слово, надзвичайно відповідальний як староста і студент. Однокурсники любили й пишалися Володею, скромною, порядною, сумлінною людиною. Завжди вболівав за групу, за Інститут філології. Часто виступав перед студентами як аспірант, а згодом – як кандидат наук", – розповіла жінка.
Доцент кафедри стилістики та мовної комунікації Дмитро Дергач перший викладацький досвід реалізовував на курсі фактично своїх одноліток. Серед них був і Володя.
"Цікавий, допитливий, відповідальний – у навчанні, відкритий, щирий, усміхнений - у спілкуванні, палко закоханий в Аню – все разом завжди привертало до нього увагу. Ніколи не бачив його емоційно байдужим: або усмішка, або незгода. Завжди був відвертим. За це я його дуже цінував. І цінуватиму завжди, адже памʼять – це те, що ніколи не зникає. Дізнавшись про таку велику біду, в сні я побачив Володю, який був поруч і заспокоював, що таким буде й далі", – сказав пан Дмитро.
Викладачка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Тетяна Белімова познайомилися із Володею перед захистом його кандидатської дисертації.
"Мене призначили другим опонентом на захист. Володимир обрав унікальний аспект дослідження, залучив для аналізу цікаві твори. До знайомства з Володиною роботою я й не думала в цьому напрямку, хоча моя кандидатська була написана із того ж періоду української літератури. Коли я отримала текст дисертації, зрозуміла, що робота на рівні, дуже достойна, і я в принципі поділяю думку автора. Мені як офіційній опонентці довелося шукати, до чого поставити питання. З першої хвилини Володимир мені зімпонував. Щирий, людяний. Усмішка, погляд – усе свідчило про відкриту натуру. Захист Володимира за дивним збігом відбувся ледь не в день народження його первістка. Члени вченої ради, опоненти, і науковий керівник – вітали Володю із подвійним святом: і з народженням синочка, і з успішним захистом кандидатської дисертації. А він казав, що всі квіти після захисту повезе до дружини Ані в пологовий. Красивим, у строгому костюмі завжди його згадувала і згадуватиму довіку", – розповіла викладачка.
Володимир не пропускав жодного дня відчинених дверей для майбутніх абітурієнтів. На той час він став відомим журналістом. Добре виступав. Говорив переконливо, з почуттям. Його завжди було цікаво слухати, без порожнього лиття води.
"У 2015 році я видала книгу. Запостила новину про це на Фейсбуці. Раптом отримую від Володі повідомлення в приват: пропонує розмістити обкладинку книжки і коротку рекламу про неї на сайті "Газети по-українськи". У цьому був увесь він. Уважний до дрібниць. Небайдужий. Інший пройшов би повз, навіть маючи можливості посприяти. Але Володимир дивовижним чином знаходив час для всього, що могло допомогти іншим", – згадала жінка.
Координаторка відділу зв'язків із громадськістю Олександра Касьянова розповіла, що Володимирові належить ідея створення брендованого "Філологічного календаря", який восьмий рік виходить в університеті.
"Крутий проєкт із патріотично-виховною спрямованістю. Перші випуски були його авторства. Далі реалізовували командою, хоч часто просили Аню, щоб він глянув і сказав свою думку. Дуже талановитий фотограф, бачив кадр і людей з середини. Ми зробили стільки фотовиставок у стінах Шевченкового університету. Досі на важливі дати просимо Аню пошукати у Володіному архіві щось, що за душу бере. Умів взяти правильний ракурс і показати", – розповіла жінка.
Ховатимуть Володимира у Черкасах. Прощання із захисником відбудеться на площі Слави біля Свято-Троїцького Катедрального Собору у Черкасах у четвер, 4 травня 2023 року, о 10-й годині.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
Читайте також
- Їх убила Росія: історія загиблої сім'ї в Умані
- На війні з Росією загинув журналіст з Черкащини Володимир Мукан
- В Умані в останню путь проведуть дітей, які загинули внаслідок ракетного удару