Черкасець Володимир Притула до повномасштабного вторгнення працював в ІТ-сфері. Після 24 лютого 2022 року змінив звичну роботу на волонтерство. Спочатку допомагав евакуйовувати людей. У травні 2024 року сам став до лав Сил оборони. Тепер він — бойовий медик.
Про шлях від ІТ-спеціаліста до парамедика Володимир Притула розповів у етері Українського радіо Черкаси.
Як ви почали займатися волонтерською діяльністю?
Я сам родом з Черкас. Останні сім років до початку повномасштабного вторгнення проживав у Львові. Я працював в ІТ майже десять років. Проходив базові курси до госпітальної допомоги просто для себе. Підтримував «Госпітальєрів» під час АТО-ООС, але не був сильно залучений і, відверто кажучи, не сильно цікавився темою війни. Тобто я розумів, що відбувається, мені було не все одно, але активної позиції я прямо не мав на той момент. Спочатку повномасштабного вторгнення, коли ми всі прокинулися 24 лютого, було одразу зрозуміло, що потрібно щось робити, і там не виникало ніяких питань.
Ми спочатку пробували вивозити, евакуювати людей, зрозуміли, що великі корки, до мене якраз приїхали друзі з Києва з машинами. Вони евакуювали власне підприємство. Ми зрозуміли, що це неефективно, і ми можемо щось робити краще. Зв'язалися з військовим з «Пласту», почали допомагати перевозити через кордон медичне забезпечення, з цього почалася волонтерська діяльність. Тобто я пішов з роботи в ІТ-розробці, і всі сили ми вкладали в те, щоб допомагати і перевозити. Це були і медикаменти, і обладнання, і різна тактична медицина.
Перші тижні, напевно, ми просто жили на кордоні, допомагаючи. Возили тактичну медицину, пакували аптечки перші на фронт і відправляли це згідно з запитом. Волонтерство поступово переросло в ще один напрям роботи. Між волонтерством цим, яке почалося у 2022 році і зараз, був ще період, коли в мене був організований власний інструкторський підрозділ тактичної медицини. Так сталося, що в кінці 2022 року ми запакували бус медикаментів, відвезли їх на Харківщину і познайомилися з такою командою, яка називається тактична медицина «Північ», з їхнім головою Владиславом Чумаченком.
Орім того, що викладають, вони займаються евакуацією поранених. Вони працюють досі, вони одні з найкращих зараз в Україні. І ми з ними познайомилися, і вони такі: «Володь, у нас там на заході немає підрозділу, це все є частиною позаштатного центру з тактичної медицини, який працює за окремим дорученням генерального штабу».
У 2024 році ви долучилися до Сил оборони, що підштовхнуло вас саме в цей момент прийняти таке рішення?
У мене є побратим Юрій, з яким ми складали аптечки і займалися нашим крилом з тактичної медицини, я йому запропонував, ми вдвох сертифікувалися як інструктори базового рівня, прийшли в стажування, набрали команду.
Але роль бойового медика вимагала нової підготовки. Тепер від його знань і дій залежить допомога пораненим, безпосередньо в умовах бойових дій. Це було питання часу, коли я долучуся до війська. Одна з моїх мотивацій полягала в тому, що настала моя черга долучитися. Я когось заміню, і, можливо, хтось там піде у відпустку. Одна з найскладніших частин його роботи – це евакуація. Через загрозу безпілотників і проблеми з логістикою шлях пораненого до медичної допомоги може тривати довше.
Тому змінюються підходи до організації евакуації, роботи проміжних медичних пунктів і підготовки військових медиків.
Ви вже два з половиною роки служите як парамедик. Як за цей час змінювалася ваша служба?
Якщо раніше ми більше розраховували на евакуацію і роботу в машині, те, що ми зможемо залетіти, забрати на машині, працювати в машині, і багато навчань були налаштовані на це, то зараз ми розуміємо, що ми опиняємося в такій фазі, коли тобі можуть привезти пораненого, у кращому разі, і ти з ним можеш чекати добу-дві-три евакуації. Якщо раніше все працювало, була така концепція «золота година», що за «золоту годину», за цю годину, після поранення, поранений потрапить на операційний стіл, якому потрібна така допомога, то зараз, дай Бог, щоб він потрапив на ось таку точку.
Ти маєш враховувати безліч історій безпекових, і коли ви розгортаєте навіть якийсь умовний тимчасовий медичний пункт ближче лінії бойового зіткнення, ви починаєте не з медицини, ви починаєте з безпеки. Евакуації часто відбуваються вночі або в тумані. Бувають випадки, коли хлопці очікують евакуації поранені 10–14 днів, тому що немає погодного крила, дороги заміновані, і мінують вони дронами, дрони перекривають все. Тому проблема ще в логістиці зараз.
Тобто, добре, у нас є точка надання допомоги, бойові медики готові надати. Нам довезений якийсь тимчасовий медпункт, ми там його стабілізували ще більше, але довести його до стабілізаційного пункту, зараз це може бути проблемою. Є люди, які не доїжджають, на жаль.
У вас було закордонне відрядження. Ви там здобували якісь додаткові знання?
Я займаюся ще крилом підготовки з тактичної медицини, і це була розмова з партнерами про продовження навчання для наших хлопців за кордоном. Так сталося, що мене вивели з ротації для того, щоб я поїхав в це відрядження.
Закордонне навчання чимось відрізняється від навчання в Україні?
Закордонне навчання потрібно сприймати з декількох сторін. По-перше, це дуже добре перемикає голову, коли ти знаходишся не в контексті. Ти сфокусований тільки на навчанні, тому що інколи, коли навчання відбувається в Україні, тебе там все одно відволікають по службі, є тривоги, які заважають, погіршують навчальний процес. Я не можу сказати, що за кордоном краще вчать, тому що наш рівень тактичної медицини, рівень навчання наших бійців і інструкторів вже все більше кращі, ніж у європейських партнерів.
Вони у нас просять уроки вивченого досвіду, щоб зрозуміти, як змінювати. Тобто, коли ми приїжджаємо, вони там готові нам давати інфраструктуру і все інше, але часто вони питають, як в реальному житті.
Як плани маєте та життя після служби?
Я не вірю в швидке завершення війни. Я сподіваюся, що моє покоління її завершить, і це не передасться моїм дітям. Хочу створити якийсь ветеранський бізнес для підтримки економіки. Я думаю, що досвід, набутий у війську, знадобиться в побудові бізнесу. Ми віддали кращих, одних з найкращих, за те, щоб встояти. Тому ціна, заплачена, дуже велика.
А під час вашої відпустки чим ви займаєтеся?
Ми поїхали з дівчиною і з моїм псом в гори. Просто там, де нікого не було, тому що ти в якийсь момент дуже хочеш тиші. Ти хочеш вимкнути телефон, тому що дуже багато цих навіть мемів є про те, що військові у відпустці постійно на зв'язку. У тебе немає, як у цивільних людей, вихідних, щоб позакривати все, що накопичилося.
Зазвичай — це природа і спокій, сплави по річках-порогах, сноуборд, просто трекінг, походи. Тому, напевно, якась базова історія спрацьовує: ти просто їдеш там, де тобі звично, добре, ну і ти намагаєшся відпочити від людей.
Інтервʼюерка — Альона Ніколенко.
