27-річний морпіх з Лисянки Олександр Котолуп потрапив у полон у квітні 2022 року. І лише через три роки й два місяці очікування його матір в телефонній трубці почула омріяне: "Я вдома, мамо. Ти віриш?".
Захисник повернувся на Батьківщину в межах обміну 14 червня 2025 року, розповіла Суспільному Валентина Котолуп.
"Всі ці три роки я тримаю телефон коло себе. Вся надія, що почую «ма, я дома!». І дзвонить Саша: я вдома, ма, ти віриш в це? Я молився, я вдома".
На початку повномасштабного вторгнення Олександр обороняв Маріуполь, востаннє перед полоном пані Валентина говорила з сином 12 квітня:
"Він мені дзвонив 12 квітня, сказав, що зараз рішають — полон або розстріл, казав: ну не переживай, я не прощаюсь, я говорю — до скорої зустрічі. Я повернуся. Нам сказали, що збережуть життя, ми повернемося. Місяць, два, три — максимум".
Віри в повернення сина додавали два листи, які отримала від сина з полону, розповіла Валентина Котолуп:
"Перший лист ми отримали ще й на День Незалежності, 24 серпня 2022 року. Тут було коротко написано пару слів: Привіт, мамо, це твій син Олександр. Я перебуваю в полоні, у мене все добре".
На стіні в родинному помешканні висить парадна військова форма, а поруч лежить берет морського піхотинця та подяки. У 2019 році Олександр Котолуп завершив навчання у Львівській академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, далі — служив у 36-й бригаді морської піхоти, розповів вітчим Василь Бердічевський:
"В морській піхоті — це символ їхній. Морський піхотинець повинен заслужити цей берет".
За словами Василя, поки чекали сина з полону — щотижня з дружиною та донькою ходили на акції в підтримку військовополонених:
"Ми ні одну акцію не пропускали, втрьох постійно: дочка, жінка і я. Місяць-два ще так було, а в далі жінка вже почала трохи переживати, вже почали нерви здавати".
Нині Олександр на реабілітації та має можливість спілкуватися з родиною телефоном.
"Дзвонить об 11 вечора, і каже: ти ж не думай, що ти сьогодні будеш спати, будемо балакати цілу ніч, і так ми цілу ніч пробалакали з ним".
Олександр додав, що не може повірити й досі, що роки полону позаду. За цей час був у п'яти колоніях, але все одно вірив, що зможе знову обійняти рідних:
"Я найбільше чекав зустрічі із родиною, дуже сильно хотів їх побачити, щоб вони всі були живі і здорові".
Після реабілітації мріє знову стати на захист країни:
"Хочу трошки відновитися, бо психологічно пригнічений, психологічно трошки тяжко, ну надалі напевно хочу служити далі, виконувати завдання, боронити країну".
