Черкащанин Костянтин Рибарук — майстер спорту, призер чемпіонатів України, тренер з велоспорту. На війну пішов на початку повномасштабного вторгнення, з березня 2025 року — серед зниклих безвісти.
Попри пошуки, його тіла чи слідів бою не знайшли, тому дружина Вікторія Рибарук вірить — коханий живий, розповіла вона Суспільному.
Велогонщик Ростислав Царан розповів, що Костянтин був спортсменом:
"Він здобув друге місце в індивідуальних перегонах з роздільним стартом і він був одним із найсильніших спортсменів того часу".
Зі слів Ростислава, Костянтин Рибарук для когось став прикладом, когось — привів до спорту:
"Я дуже хотів з ним тренуватися, бо він проводив дуже класні тренування, які давали результат".
У дитячо-юнацьку спортивну школу №2 Костянтин Рибарук прийшов ще дитиною, розповів директор закладу Олексій Куценко. На початку повномасштабної війни звідси ж пішов до військкомату:
"Він до мене зателефонував і каже, що буде йти в територіальний центр комплектування, буде йти в армію. Під час служби він телефонував, підтримував дітей, які в нього займалися. Розповідав, щоб вони не залишали велосипедний спорт, щоб вони продовжували займатися".
Звістка про те, що Костянтин зник безвісти, його колег застала на змаганнях. Відтоді вони всі чекають його повернення, розповів один із перших тренерів спортсмена Віталій Степаненко. За нього дуже хвилюється — хлопець ріс на його очах, додав він.
"Такого відчуття, що він повністю зник немає і на дану хвилину. Ми ждемо, що він ось повернеться. Він був відданий своїй праці, горів велоспортом. Тому я вважаю, що таких людей повинні повернути, як мінімум, до нас в країну, щоб вони могли і надалі давати великий поштовх спорту", — прокоментував Віталій Степаненко.
Свого тата Мирослав бачив чотири рази, зараз впізнає його на фото. Дружина Костянтина Рибарука — Вікторія розповіла, що їх познайомив велоспорт — вона теж майстер спорту. Проте нині всі сили спрямувала на пошуки чоловіка:
"Ми готувалися до літнього сезону змагань, проходили зимову фізичну підготовку. 27 лютого повинні були відбутись змагання у Львові на закритому велотреці, але подзвонили 24 лютого і сказали, що все скасовується, адже розпочалася війна. У загальному він був у структурі Національної гвардії України".
Попри це, додала Вікторія, чоловік і на війні не розлучався із велосипедом — тренувався між виходами на позиції, під час відпусток приїздив до своїх вихованців. Чоловік зник цьогоріч у березні на Харківщині, зазначила жінка. Вони з побратимом пішли на завдання.
"На Куп’янському напрямку село Глушківка. Вони вийшли на основні позиції — чотири людини. Залишалося п'ять днів, щоб вони змінилися, але їм дали завдання, аби вони побудували хибну позицію. Запускали дрон, заходили групи, які шукали – нічого не виявили. В самому акті розслідування зазначено, що ні тіла, ні зброї, ні слідів боротьби — нічого немає", — розповіла Вікторія Рибарук.
Вікторія вірить, що чоловік живий, ймовірніше за все — в полоні:
"Я довіряю своєму чоловіку. Я вірю, що він впорається, що б там не трапилося. Він лише три місяці вважається безвісти зниклим. Насправді я без нього живу вже три роки. Я б хотіла, щоб я спокійно жила і мала повноцінну сім’ю з цією людиною. Хотіла б, щоб його повернули, бо я знаю його мету і бажання розвивати велосипедний спорт в Україні і вивести рівень українського спорту на високий міжнародний рівень".
Щотижня Вікторія та Мирославчик беруть участь в акціях за звільнення полонених. Плакат з написом "Поверніть мені татка" тримає хлопчик, а дружина бере з собою прапор, підписаний учнями Костянтина.
"Я написала, що він сенс мого життя і я з нетерпінням чекаю тебе. Все буде Україна".