Багатодітний батько з Кам'янки, ветеран війни Іван Євченко, був сиротою з дитинства. Нині він найбільшою цінністю в житті вважає свою родину.
Аби стати на захист її та рідної країни, повернувся із Польщі на початку повномасштабної війни. Утім у 2022 році отримав перше поранення під Бахмутом, а за рік — друге, рятуючи побратима. Коли звільнився зі служби за станом здоров’я, створив громадську організацію, щоб допомагати пораненим захисникам, розповів він Суспільному.
Іван нині займається родиною — у нього пʼятеро дітей, — найменша донька народилася вісім місяців тому, а для ветеранів російсько-української війни створив громадську організацію.
"Ми зіштовхнулися в громаді, що в нас хлопці не мають чим зайнятися, у нас немає реабілітаційних центрів, бо ми дуже маленька громада. Єдиним шляхом розв'язання нашої проблеми — це згуртованість, і заняття спортом — це ключове, коли треба вийти із ПТСР та хвороб на стадію відновлення здоров’я".
Із листопада 2024 року Іван очолює відділ з питань ветеранської політики Кам’янського виконавчого комітету.
"Це новоутворений відділ в місті Кам’янка. Раніше я був представником громадського об’єднання «Ветеранський простір Кам’янської громади». Тепер у нас є цілий відділ і ми можемо робити добрі справи у цьому кабінеті".
За словами Івана, він жив та працював у Польщі десять років. Коли почалося повномасштабне вторгнення — повернувся захищати Україну, а нині допомагає в реабілітації ветеранів Кам'янської громади:
"Спочатку я був одним із засновників територіальної оборони в місті Кам’янка, потім вступив до лав Збройних сил, далі отримав поранення. Військові після поранення – це нікому непотрібні люди, крім їхніх родин. Біль малих громад, біль малих сіл – коли людина попадає в спільноту, яка не розуміється на цьому, не розуміється у твоєму болі, в тому, що відбувається в душі. В мене, на щастя, є дружина, яка помогла мені краще ніж всі лікарі".
Іван Євченко — сирота із дитинства, проте сам має п’ятьох дітей. Його найстарша донька від попереднього шлюбу живе з матір’ю, ще чотирьох – виховує зі своєю дружиною Альоною.
Коли її чоловік повернувся в Україну та став до лав ЗСУ, вона лишилася в Польщі з дітьми:
"Це дуже важко, бо одна сторона мене розуміла, що так треба, бо дуже багато значить, що людина сама йде, а не заставляють «йди!» А друга сторона мене говорила: «Як? Що мені далі робить?» На той момент я ще була в декреті".
У Польщі Альона працювала і допомагала землякам, які стали вимушеними біженцями. До чоловіка їздила на короткі побачення. Привозила гостинці йому та побратимам:
"Ножі возила сюди, тактичні окуляри, я скупляла рюкзак і привозила сюди, я привезла йому бронежилет, просто вділа його на себе і потягом привезла".
Про перше поранення чоловіка дізналася від дружини його побратима, розповіла Альона:
"Я знала, що він пішов на позицію на два дні. До мене подзвонила дружина побратима, я вже розуміла, що щось трапилося, вона сказала: "Я знаю, що ти сильна, що ти витримаєш. Головне, що живий".
Після другого поранення чоловіка, Альона із дітьми повернулася в Україну:
"Він мене так заспокоював, бо я казала, що ніколи сюди не повернусь, в мене там все гарно складувалось, я там бачила перспективи для дітей. Я зрозуміла, що так, як раніше в Польщі, він вже не зможе працювати. В нього були розлади в пам’яті, в мовленні, фізично. Яка робота, які заробітки?".
Було дуже страшно під час повітряних тривог, але сум за батьком переважав, розповіла донька Марія:
"Коли була перша повітряна тривога, то я злякалася і подумала: «ну все, зараз летітимуть ракети, літаки». Я переживала, коли він поїхав, я зробила йому пам’яточку про нас – м'яку іграшку, записочки різні повкладала. Було сумно, я дуже сумувала, я плакала тоді, бо скучала за татом".
За словами Марії зараз весь вільний час сім’я проводить разом, без гаджетів, а в спілкуванні та активностями:
"Для мене це дуже цінно, за той період, коли тата не було поруч, то мені цього не вистачало".
Син Івана та Альони Ілля розповів, що хоче стати таким сильним як батько, адже пишається ним. Свою родину Іван називає подарунком небес:
"Я один залишився у світі, без батька, без матері, в мене всі вже на тому світі. Мені дав творець таку велику родину, — це моя нагорода, скільки того здоров’я залишилось — все максимально витрачаю на дітей і на піклування".
