55-річна Наталія Ніцак з Драбівців разом із чоловіком виховали двох власних дітей. Коли вони виросли й залишили батьківський дім, вирішили подарувати сім’ю тим, хто її втратив, і стали батьками для десяти дітей, які опинилися у скрутних життєвих обставинах.
Пані Наталія Суспільному розповіла, що не тільки своїм рідним дітям подарувала серце, а й вихованцям, тож називає їх своїми.
В оселі Наталії та Олександра тиша тільки тоді, коли діти на навчанні. Під одним дахом тут живуть десять школярів.
"Випускниця наша і два маленьких хлопчики в нас тут живе Амін і Саша Мішин. Далі у кімнаті у нас живуть такі самі козаки — під наглядом 24 години на добу, бо тут наша кімната із татусем".
Їдять в родині по черзі, додала пані Наталія:
"У їдальні ставимо посередині стола, кожен має свій стільчик. Спочатку годуємо харчуємо менших діточок, а потім сідають старші".
Наталія разом чоловіком Олександром стали батьками-вихователями десять років тому. Опісля того, як діти повертаються зі школи, тиха оселя перетворюється у вулик. І так тут, додала Наталія, з 2017 року. Відколи її рідні діти виросли і поїхали. Тоді й народилася ідея створити патронатну родину.
"Син говорить: мамо, ну чого ви з батьком паритеся. Нас немає. Ви ходите з кутка у куток. Такий будинок великий, чого ви тут тиняєтеся? Візьміть когось з інтернату".
Спершу, пригадав Олександр, виховували двох хлопчиків та двох дівчаток. Чоловік не приховує: дуже хвилювався:
"Чи буде, чи знайду я спільну мову, чи я знайду підхід якийсь. А воно вийшло, що вони відкриті, як океан. Я з ними все, будь-яке питання вирішували, нічого не було, навіть якихось передяг".
Утім, після одного дзвінка із соціальної служби родина стала вдвічі більшою, додала Наталія.
"Є шестеро дітей з однієї родини. П’ять братів і одна сестричка Марина. Беріть. Кажу: Боже, візьму, звичайно візьму. Тільки дайте час купити ліжка".
Це знайомство, додала Наталія, не забуде ніколи:
"Від’їхали від одного двору, не доїхали до іншого, і вже вони запитують дозвіл говорити мама й тато. Це дійсно було дуже боляче".
Відтоді подружжя все робить разом із дітьми. Від заготівлі запасів на зиму, до приготування обідів та вечері з розрахунком на родину в 12 людей.
"Закрутки робимо. Там картопля, смалець, сало, огірки, помідори, компоти. Одноразово вариться їсти 12-літрова каструля: чи це буде борщ, чи це буде суп. Два кілограми крупи я варю за раз. Діти мені в усьому допомагають. Знаємо, що сьогодні будемо варити, менші сідають чистять картоплю — це обов’язково. Відро картоплі вони за раз начищають".
Відтак змінилися і закупи родини, додала Наталія:
"Ми їдемо на оптову базу у Черкаси, там закупляємо продукти. Тільки вже у великих кількостях. Цукор, крупи — вже в мішках, цукерки ящиками, печиво. Одяг, ми сідаємо і говоримо: так, що в цьому місяці будемо вирішувати разом. Кому в цьому місяці що будемо купляти".
Марина у родині — найстарша. За кілька тижнів у неї випускний. Ще кілька років тому і не мріяла, що зможе когось називати мамою:
"Із самого початку. Із самого, як тільки нас забрали, ми тільки і називаємо мама і все. Для мене це був одразу дім, я не знаю, все було так".
Сама ж Наталія, каже, шкодує лише про одне:
"Що я цим почала займатися, мабуть, пізно".
Не пізно, а вчасно, додає родина Наталії. Про маму тут говорять з хвилюванням, розповіла Марина:
"Любов у неї велика. Добро. Чуйність теж велика. Взагалі вона дуже хороша людина. Бог подарував мені таку людину".
Тато додав:
"О-оооо! Це велике серце, яке обігріває всіх. Обігріває від отакого. Підійде і дівчатам дасть пораду по-дівочому, і хлопцям. І вони її за це люблять".
Поки родина порається на городі, Марина ділиться своєю найбільшою радістю. Тихо радіє тому, що на її шкільному випускному буде і мама, і тато:
"Ви знаєте, не в кожного вони є такі нелюблячі батьки. Але в мене вони люблячі і вони чуйні. Вони в мене є".
Наталія Ніцак додала:
"Я подарувала серце не тільки своїм рідним, а й цим діткам. Я називаю їх своїми, бо вони дійсно мої".
