В Україні вважаються зниклими безвісти близько 63 тисяч людей. Здебільшого — через воєнні дії та окупацію. Основу їхнього пошуку становить дослідження ДНК-профілей — як зниклих безвісти, так і представників їхніх родин. З цим Україні допомагає Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти. Суспільне побувало в її гаазькій лабораторії й розповідає про особливості її роботи.
Найскладніші випадки
Люсі Джонсон веде нас лабораторією Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ). Коридор з прозорими стінами, по обидва боки — кабінети. В деяких з них працюють експерти. Всі — у спеціальному одязі, з захисними масками та рукавичками до ліктів: аби їхні ДНК не змішалися з ДНК фрагментів тіл, які вони досліджують. Цю лабораторію Джонсон очолює з 2023 року. У її команді — 20 співробітників з 14 країн.
МКЗБ зʼявилась у 1996 році за ініціативою президента США Білла Клінтона для пошуку зниклих безвісти через війну в колишній Югославії. У 2001-му Комісія створила власну систему ідентифікації ДНК зниклих безвісти, яка стала міжнародним еталоном у галузі ідентифікації людей. Лабораторія Комісії спеціалізується на найскладніших випадках — виявляє ДНК у сильно постраждалих скелетних останків тіл.
"Ми працюємо всюди — від Південної Америки до Південного Кавказу. Також і в Україні, й інших регіонах, які постраждали від війн. Зразки приходять до нас різними шляхами — дипломатичною поштою, кур'єрами. Матеріали також надсилають й інші лабораторії, коли їм потрібні додаткові потужності", — розповідає Люсі Джонсон.
МКЗБ та Україна
Кетрін Бомбергер, генеральна директорка Комісії з питань зниклих безвісти, говорить, що першим випробуванням для МКЗБ стала війна у колишній Югославії. Тоді, між 1991 та 1999 роками на Балканах загинуло близько 160 тисяч людей, близько 40 тисяч вважалися зниклими безвісти. Лише під час геноциду в Сребрениці зникло 8 тисяч людей — 75% з них МКЗБ врешті допомогли ідентифікувати. Дані стали в нагоді й на Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії.
"Тоді це вимагало створення певних систем даних. Їхні моделі, гадаю, можна узяти до уваги й в Україні. Бо маєте виклик — у вас вже астрономічно висока кількість зниклих безвісти, масштабні зникнення продовжуються, розслідування тривають і все це — під час війни", — пояснює Бомбергер.
МКЗБ співпрацює з Україною з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення її лабораторія надає Україні свої потужності, приймає ДНК-тести від родичів зниклих безвісти, що мешкають за кордоном, допомагає Києву налаштовувати систему взаємодії між інституціями, аби пришвидшити процес ідентифікації.
"Якщо у вас понад 60 тисяч зниклих безвісти, вам потрібна спеціальна система даних та спеціальна лабораторія, яка зосереджується лише на зборі генетичних еталонних зразків і не розпорошує ресурси на інші завдання", — каже Бомбергер.
Дослідження лабораторії можна поділити на два напрямки. "По-перше, посмертні, коли ми обробляємо кістки та зуби померлих людей. По-друге — ми працюємо з довідковими зразками профілю ДНК, тобто зразками крові або слини, які збирають у сімей зниклих безвісти", — розповідає Джонсон.
Другий напрям в тому числі допомагає ідентифікувати незаконно депортованих українських дітей. "Зокрема, зовсім юних, які можуть не знати, хто вони й звідки", — пояснює керівниця лабораторії.
Технологія
Першочергове завдання команди дослідників — виявити у рештках тіл ДНК загиблого. Спершу з кісток і зубів (саме з ними найчастіше працюють дослідники) видаляють зовнішню поверхню, на яку тривалий час могло впливати довкілля. "Далі ми націлюємося на внутрішні шари кістки й за допомогою хімікатів розчиняємо або демінералізуємо цю кісткову матрицю, щоб звільнити клітини. Потім, щоб вивільнити ДНК, проводимо ще низку процесів очищення", — говорить Джонсон.
За її словами, складність роботи зі зразками, які потрапляють до лабораторії МКЗБ з України у тому, що вони часто сильно пошкоджені. "Багато останків мають видимі ознаки горіння — вони сильно постраждали через обвуглювання або спалювання", — каже дослідниця.
За можливості МКЗБ робить запит на конкретні фрагменти тіла, з якими дослідникам працювати простіше. "Особливо добре підходять стегнова кістка, колінна чашечка, корінні зуби. Вони несуть вагу, відчувають тиск, через що склад цих кісток особливо багатий на ДНК. Ще одна область, з якої ми отримуємо хороші результати — це скронева область черепа", — зазначає Люсі.
МКЗБ наразі відпрацьовує технології, аби шукати збіги ДНК навіть у випадку, коли близьких родичів у загиблої людини не лишилося. "Ця технологія називається секвенуванням наступного покоління. Вона дозволяє дослідити прямий збіг у третьому поколінні — тобто між прапрабабусею та праправнуком або, наприклад, троюрідними братами. Вона допоміжна, коли посмертні зразки сильно зіпсовані, як це часто відбувається в Україні. Але зараз ця технологія на стадії зародження і ще дуже дорога", — каже Бомбергер.
Родини зниклих безвісти
МКЗБ пропонує українцям за кордоном, які шукають зниклих близьких, здавати зразки ДНК по місцю перебування. Ті ж, що мешкають в Україні, можуть звертатися до лабораторій, які підпорядковуються МВС. Між МКЗБ та Україною діє обмін даними — як щодо ДНК-профілів у посмертних зразках, так і зібраних від родичів. На кожен посмертний зразок МКЗБ рекомендує збирати якнайбільше контрольних зразків. "В ідеалі, ми хотіли б отримати три-чотири еталонних зразки на зниклу особу. І що ближчий біологічний родич, то краще", — каже Люсі Джонсон.
Зразки від родин поміщають на шматки фільтрувального паперу зі штрих-кодом. Там є спеціальна хімічна речовина, яка зв’язує ДНК. Такі ДНК-профілі можуть роками зберігатися в приміщеннях МКЗБ за кімнатної температури, очікуючи "метчу" з посмертними зразками або ДНК-профілем зниклої безвісти людини.
"Деякі родини залишаються оптимістично налаштованими, що врешті знайдуть близьку людину навіть через десятиліття після її зникнення. Але іноді родини вимагають повернення фрагментів тіл і ми визнаємо таку їхню потребу. Кажуть: просто хочемо розуміти, що ми знайшли людину, знаємо, де виявили її останки, і тепер можемо поховати їх", — говорить Люсі Джонсон.