У Мюнхені проходить щорічна безпекова конференція. Одна з її основних тем — гарантії безпеки для України. В тому числі перспективи відправки іноземного контингенту. Ми вже пояснювали, хто з західних політиків відгукувався на цю ідею і чому США не надто прагнуть цього. Які країни все ж можуть відправити своїх військових до України, які функції вони виконуватимуть і чи готова Європа залишити їх там надовго? Про це Суспільне поговорило з Девісом Еллісоном, аналітиком Центру стратегічних досліджень в Гаазі.
Наскільки реалістичною є ідея надіслати іноземні війська в Україну?
Міністр оборони США Піт Гегсет заявив на "Рамштайні", що це має бути європейською ініціативою. Але проблема в тому, що хоч збройні сили деяких європейських країн і мають численні війська — особливо якщо говорити про Францію чи Польщу — в них не так багато потрібного озброєння і систем підтримки. Значну частину цього забезпечують як раз США.
Який інтерес західних партнерів розмістити свої війська в Україні?
Проблема західної Європи — істотний розрив між заявами та діями. З 2014 року її реакція — особливо великих країн, таких як Франція чи Німеччина — була такою: багато риторики, можливо, певної дипломатичної підтримки, але — ніяких військ. І це досі так.
Інші ж європейські країни спостерігають за тим, що роблять французи, німці та британці. Першими відправити війська в Україну їм було б важко в політичному плані, бо — якщо говоримо суто про європейську місію — це б призвело до політичної напруженості в Євросоюзі. Принаймні, Віктор Орбан, Роберт Фіцо були б проти відправки військ ЄС в Україну.
Подібна ж ситуація і в рамках НАТО. Тільки йдеться вже про США. Якщо Штати не хочуть чогось, що міг би зробити Альянс, цього не станеться.
Водночас все ж є певне визнання того, що загроза Україні є відчутною для французів, німців, британців. Гадаю, їхній наступний крок — перетворити це визнання на щось більш значуще.
Дональд Трамп наполягає, що США уникатимуть провідної ролі в підтримці України й це — справа Європи. І що Сполучені Штати не надсилатимуть війська на допомогу Києву. Але з іншого боку віцепрезидент Джей Ді Венс заявив, що таки не виключає відправки американських військ в Україну. Чому лунають такі змішані сигнали від США?
Так працює адміністрація Трампа. Він слухає людину, яка останньою з ним говорила. Але один з багатьох невтішних моментів для Києва полягає в тому, що Трамп на цей час віддає пріоритет відносинам і комунікаціям з Москвою. Отже, якщо він почує від росіян: "Американські війська на території України — це "червона лінія", він ніколи на це не погодиться.
Якщо ми говоримо про війська суто з Європи — які тут можливі сценарії?
Гадаю, це залежить від того, для чого саме їх відправляти. Будь-який моніторинг припинення вогню мала б погодити й Москва. Та врешті може виникнути дилема. Наприклад, ОБСЄ спостерігають за лінією розмежування, як це було до 2022 року — просто сидять і дивляться, а інша сторона стріляє.
Так, ці спроби моніторингової місії не були дуже успішними.
Тому опція з моніторингом і не працює. Загалом, я бачив цифру у 100 тисяч іноземних військових (про таку кількість казав Володимир Зеленський — ред). Це багато, особливо для невеликих країн східної Європи. Бо, окрім того, що вони мають відправити певну кількість військових в Україну, їм також потрібно залишити частину в себе на випадок нападу Росії. Тож, вважаю, зі стратегічної точки зору, Британія, Польща, Франція та Німеччина — ті чотири країни, що реально мають певні можливості для такої місії. Але знову ж таки, без Сполучених Штатів, у деяких з них можуть бути труднощі з важливими аспектами, наприклад, з розвідкою.
Якщо говоримо про миротворчі війська, якими вони є в розумінні ООН — не беруть участі в операціях, а тільки спостерігають — наскільки це буде ефективно?
Якщо вони просто стоятимуть на контрольно-пропускних пунктах і час від часу патрулюватимуть кордон — це не матиме сенсу. Це те, за що критикують подібні миротворчі місії: вони вирушають на місце дислокації й знаходяться там в стані ідеального нейтралітету. Але коли одна сторона — Росія — не є добросовісним актором, вся ця концепція розпадається. І врешті доведеться або виводити ці війська, або зобов’язати їх воювати. Я не бачу, щоб це серйозно обговорювалося західноєвропейськими лідерами.
Росіяни неодноразово говорили, що будуть сприймати іноземні війська в Україні як агресію. Ви вірите, що на якомусь етапі їхнє ставлення до цього може змінитися, можливо, в процесі переговорів?
Так. Москва може зробити історію такою, як їй заманеться. Для внутрішньої аудиторії вони можуть сказати: подивіться як ми добре показали себе в міжнародній співпраці — тиснемо руки французьким військовим на території України, дотримуючись принципів припинення вогню. Тож думаю, є такий вимір, де це може статися.
Але зараз я не бачу особливого ентузіазму з боку Росії щодо перебування західних військ в Україні. Так, тут вже були певні міжнародні тренувальні сили, отже, очевидно, росіяни це сприйняли. Та все ж відправка військ стане великою ставкою. Але думаю, якщо все ж будуть переговори, це буде однією з головних тем.
Президент Зеленський говорив про 100 тисяч іноземних військових в Україні. Ви згадали, що це великий виклик, але чи "виклик" тут є синонімом нереальному?
Якщо говоримо про патрулювання, обслуговування певних об’єктів, 100 тисяч — не виглядає неможливою цифрою. Але вони повинні мати чітке уявлення, якою є їхня мета. Якщо подивимося на подібні західні місії протягом, скажімо, останніх 20 років, цього уявлення їм зазвичай бракувало.
Загалом 100 тисяч — це справжні сили стримування. Це бронетанкові бригади, артилерійські підрозділи, засоби розвідки. З цих 100 тисяч, можливо, від 25 000 до 30 000 будуть бойовими підрозділами. Решта — підтримка та матеріально-технічне забезпечення, розвідка, медичне забезпечення тощо.
Чи є ймовірність довгострокового розміщення іноземних військ в Україні?
Так. Важко порівнювати, але, скажімо, війська НАТО все ще є в Косово. Британські війська — на Кіпрі. Місія ООН у Лівані існує десятиліттями. Тож, якщо ми справді розмістимо європейські війська в Україні, має сенс зробити це довгостроковим зобов’язанням.