Останніми днями уся увага прикута до Дамаска, але бойові дії в Сирії ведуться і на кордоні з Туреччиною. 8 грудня, у день повалення режиму Асада, повстанці за підтримки турецької авіації, почали атаки міста Манбідж. Його контролюють курди. США й Туреччина домовилися про те, що ті зможуть евакуюватися з Манбіджа, та повстанці уже наступають і на інше курдське місто в Сирії — Кобані.
Курди — найбільша етнічна меншина країни, переважно — мусульмани-суніти, їх в Сирії близько 2,5 млн. З 2012 вони зосереджені у регіоні Рожава. Він є частиною зони розселення етносу в чотирьох країнах — крім Сирії це також Ірак, Іран і Туреччина. Анкара вважає їх терористами, Вашингтон — союзниками у Сирії. Хоча права курдів на автономію у складі Сирії й тим більш, на власну державу, захід не визнає.
Про те, що їх очікує після перемоги опозиції, Суспільне поспілкувалося з Мохаммедом Саліхом, старшим науковим співробітником Інституту досліджень зовнішньої політики та експертом з курдських і регіональних питань. Далі — його пряма мова.
Курди Сирії — хто вони й чого хочуть
Курдська громада в Сирії була пригнобленою групою. Наприклад, в країні запроваджували жорсткі заходи проти будь-яких проявів курдської культури та використання курдської мови, навіть під час їхніх свят. Уряд Асада позбавив громадянства 10 тисяч сирійських курдів під приводом того, що вони не сирійці. Але це хибне твердження, оскільки ці люди жили в країні поколіннями.
Повстання у 2011 році (йдеться про "арабську весну", після якої в Сирії почалася громадянська війна — ред) дало можливість курдам заявити про себе. Їхні Сирійські демократичні сили (СДС) були єдиними на полі бою, хто міг боротися з ІДІЛ і перемогти — за підтримки США та міжнародної коаліції. Тож вони швидко перетворилися з маргіналів на спільноту, яка отримала потужну військову та політичну силу в країні. Це викликало гнів Туреччини, зокрема через те, що Анкара вважає сирійських курдів близькими до Робітничої партії Курдистану (курдський рух всередині Туреччини, який прагне автономії), і обох класифікує як терористичні угруповання.
В певний момент — приблизно з 2013 по 2015 рік — сирійським курдам можна було домовитися з Анкарою. Але цього не сталося. Тож з 2018-го (тоді Туреччина провела перші операції проти курдів на півночі Сирії, щоб створити на кордоні "коридор безпеки" — ред.) триває серія військових кампаній Туреччини та підтримуваних нею сирійських угруповань проти СДС й інших обʼєднань сирійських курдів.
Бойові та політичні угруповання за участю курдів
Зараз основними сирійськими курдськими групами є, по-перше, ті, що входять в Сирійські демократичні сили. Це їхнє військове крило — Загони народної оборони (ЗНО) та Демократичний союз Сирії (ДСС). По-друге — це Курдська національна рада. Вона близька до Іракського КурдистануРегіон зосередження курдів на півночі Іраку, має широку автономію і має справи з урядом Туреччини.
Ще на початку повстання в Сирії курди окреслили, що йдуть своїм шляхом — третім. Вони не були ні в таборі Асада, ні в таборі опозиції. Врешті опозиція звинуватила курдів у тому, що вони начебто допомагали режиму Асада. А той назвав курдів інструментом західних країн. Але нічого з цього не є правдивим. З одного боку цю окрему позицію курдів сформував їхній досвід як спільноти, що зазнавала пригноблення з боку сирійського уряду. А з іншого — були питання до складу деяких опозиційних груп, які обʼєдналися в антиурядову коаліцію.
Врешті курди намагалися не співпрацювати з жодним угрупованням, але й уникали протистояння з ними. Однак результатом стало те, що вони все ж подекуди вели боротьбу проти сил Асада, а подекуди — проти опозиції. У 2018 році частина повстанців, що були пов’язані з Туреччиною, виступила проти сирійських курдів. Вони розпочали військові кампанії та етнічні чистки. Це змінило відносини між СДС та іншими опозиційними групами.
Але в деяких регіонах, як-от в Алеппо, де домінуючою силою була "Хаят Тахрір аш-Шам" (ХТШ, її також підтримує Туреччина), курди не бажали воювати з опозицією. ХТШ там також не боролася проти курдів. Тож здається, з курдської сторони все ж є бажання взаємодіяти з групами всередині опозиції — принаймні з тими, які готові співпрацювати.
Що буде з курдами у Сирії після Асада
Багато залежить від того, які саме політичні процеси запустить в Сирії опозиція, що перемогла Асада. Чи почнеться демократизація країни? Чи включать у процес політичної відбудови Сирійські демократичні сили? Ймовірно, опозиція запросить до цього все ж інший курдський блок, Курдську національну раду. Але ця група не має влади у курдських районах.
Багато в чому все буде залежати й від ступеня залученості міжнародної спільноти та зокрема уряду США. Якщо Сполучені Штати стануть важливим учасником процесу відбудови (що ймовірно), це відкриє двері для Сирійських демократичних сил. Інакше — без підтримки США та без готовності решти опозиційних угруповань співпрацювати з СДС, курдським групам, афілійованим із Сирійськими демократичними силами, брати участь у політичному процесі в Дамаску буде майже неможливо.
Інтереси Туреччини
Туреччина, безперечно, є головною іноземною державою, що залучена у процеси, які останніми тижнями відбувалися в Сирії, хоча турецькі чиновники й говорять, що не мають стосунку до військової кампанії, ініційованої ХТШ. Але без зеленого світла від них ця операція, ймовірно, не відбулася б.
З-поміж сирійських опозиційних груп, є дві найбільші: "Хаят Тахрір аш-Шам" та Сирійська національна армія (яка зараз й атакує позиції курдів на півночі Сирії — ред). Остання пов’язана з Туреччиною. Отже, за поточного рівня напруженості між Анкарою та Сирійськими демократичними силами, ймовірно, що атаки на сирійських курдів триватимуть. Хіба що втрутиться США.
Водночас існує можливість дипломатичного процесу між Туреччиною та СДС і США — якщо не за нинішньої президентської адміністрації, то за майбутньої. Сполучені Штати можуть спробувати стати посередником у мирних переговорах між Туреччиною та Сирійськими демократичними силами. Це було б виграшним варіантом для всіх. США запобігли б потенційній гуманітарній катастрофі у північно-східній частині Сирії. СДС отримали б стабільність в зоні, яку контролюють. Туреччина, перетворивши Сирійські демократичні сили на свого роду партнера, отримала б додатковий вплив на майбутнє Сирії.
Але для цього має бути політична воля насамперед Туреччини та США. Бо СДС неодноразово сигналізували, що готові до перемовин з Анкарою. Від них не було жодних загроз або нападів на територію Туреччини. Тому для перемовин лишається простір.