Олександр Ярмак — музикант, реп-виконавець. Військовослужбовець ЗСУ. Нині — штаб-сержант командування Сил безпілотних систем (СБС), до того — командир взводу БПЛА. Суспільне зустрілося з Ярмаком на тлі формування СБС як окремого роду військ у ЗСУ та їхньої рекрутингової кампанії. Про виклики на цьому шляху, знайомство з Героєм України Вадимом Сухаревським, а також про те, чому бойова робота здається легшою за штабну — Олександр Ярмак у проєкті Суспільного "Ремовська Інтерв’ю". Відеоверсію інтервʼю дивіться за посиланням.
Про Сили безпілотних систем
Сили безпілотних систем беруть участь в операції на території Курської області Росії. Як би ви описали роль безпілотників в ній?
На сьогодні не можна починати будь-яку операцію, не створивши підґрунтя для роботи безпілотних систем. Спочатку мають помирати роботи. Наші групи — штурмові, піхотні — мають заходити вже на майже повністю знищені опорні пункти ворога.
Але ми чуємо багато таких гасел та часто попереду все ж таки йдуть люди, а не дрони. Проте це — період трансформації армії. Він не буває швидким, хоча ми потребуємо саме швидких трансформацій, бо люди у нас мають особливість закінчуватись. Тому маємо сфокусувати всю увагу на безпілотних системах. В нас велика кількість різних виробів, які потрібно зав'язати в одну скоординовану систему.
Ви пройшли певний бойовий шлях — зокрема, працювали в Силах спецоперацій. А як опинилися в Силах безпілотних систем?
Ми на Донеччині працювали в зоні підпорядкування 59-ї бригади, де комбригом був Вадим Сухаревський. Мені постійно казали: "Познайомся з "Борсуком", "Він — дуже потужний командир". І тут ми потрапляємо в смугу роботи 59-ї бригади. Бачимо скільки там хоробрих левів. Нас познайомив музикант Іван Леньо. Він привозив бригаді дрони.
Полковника Сухаревського якраз призначали на посаду заступника головкома. І він сказав, що є така ідея — Сили безпілотних систем. Я йому розказав про рішення, які можуть покращити ситуацію на полі бою. Бо скрізь, де ми брали участь в операціях, наші сили могли рухатися вперед. Не просто стримувати ділянки фронту, а потихеньку відвоювати українські землі. Але для цього потрібна комплексна, злагоджена робота.
А з цим складно — на жаль, у війську є багато людей сумнівної компетентності. Бо ми десятиліттями забивали на армію. Але впевнений, час та енергія на боці молодих, прогресивних. В нас більше волі боротися і за свою землю, і проти старих радянських культур всередині війська.
Ви тривалий час займалися саме бойовою роботою. А тепер — штаб-сержант в командуванні СБС. Як вам ця зміна?
На війні було легше: ворог — там, ти — тут, у тебе ось така кількість засобів, позмінна робота. В мене навіть був час писати пісні. Зараз вже більше двох місяців не можу.
Тут більший рівень відповідальності. Я віддаю весь вільний час зміні системи. Які б ми не були класні та хоробрі, фронт сиплеться, бо не має якісної системи, яка може протистояти такому потужному ресурсно ворогу. Ми маємо стати не просто військом, а суперефективною бізнес-корпорацією, в якій всі системи автоматизовані, в якій високий рівень робітників, постійні аналітичні процеси. Таке відбувається тільки в кращих підрозділах. Але їх недостатньо на дві тисячі кілометрів фронту.
У нас — представників різних родів військ і сил оборони, була гостра, щира, але, сподіваюсь, конструктивна розмова з міністром (Рустемом Умєровим, міністром оборони — ред). Після цього він видав розпорядження. Сподіваюсь, його будуть виконувати.
Що ви особисто окреслили на зустрічі як проблему?
В першу чергу, забезпечення війська: дрони, снаряди, амуніція. Те, що нам видають, ніхто не використовує. Бо воно не підходить під специфіку роботи, або сумнівної якості, або незручне. Уявіть, скільки витрачається коштів просто на роту безпілотних систем. Скільки коштує їм пошити форму і все інше. А люди цього в більшості не носять. Впорядкуємо це питання і хлопці, які зараз купують собі одяг, ці кошти витратять на якісь компоненти до дронів.
Потім, сподіваюся, впорядкуємо і питання по дронах. Є проблема довгого треку з моменту кодифікації виробу до його потрапляння на позиції. Це трек приблизно в півроку. За цей час на полі бою відбувається майже повна зміна радіоефіру. Тож велика кількість дронів лежить на складах, бо не відповідає сучасним реаліям. Я порушив питання, що, по-перше, треба зробити аудит. По-друге, такі дрони можна допрацювати й зробити це невеликими ресурсами. Потрібен бюджет. У Міноборони він має бути. Вони сказали, знають, як швидко розв'язати це питання.
Оскільки СБС — новий рід військ, і, як виглядало, це була ініціатива президента України, ви відчуваєте, що у вас є карт-бланш робити все так, як хочете?
Немає відчуття, що в цій структурі у нас є всі можливості вільно розвиватись. Сили безпілотних систем є унікальним явищем. Ніхто у світі не знає, як його організувати в систему. І виходить, що нове явище, яке потребує креативу, нових підходів, нових людей, знаходиться в досить архаїчній системі. Часто вона, або її певні представники хочуть це унікальне явище підрівняти під статути, закони, які існують під інші роди військ. Це іноді створює потужні перешкоди.
Але якість людей, які до нас приходять, не гірша за інших в плані мотивованості, розуму, інтелекту. Ось зараз до нас долучився підрозділ "Асгард", один з кращих в ЗСУ. Вони їздили відбирати людей до нас в навчальний центр і кажуть: є з ким працювати.
Про "кріпацтво" у війську
13 жовтня "Асгард" оприлюднив відеозвернення, в якому обурювався спілкуванням із радником командувача Сухопутних військ Олександром Дмітрієвим ("Тихоходом"). Військові заявили, що Дмітрієв нібито віддавав їм накази, а також погрожував у разі їхнього невиконання. Сам "Тихоход" заперечив звинувачення і назвав все це спробою дискредитації.
Ця ситуація стосується не тільки підрозділу "Асгард", а й війська в цілому. В армії процвітає кріпацтво — заблоковані переведення. Це величезна проблема. Ти досягнув певних результатів, а керівництво залишилося на тому ж місці. Тобі потрібно змінювати структуру, щоб продовжувати ріст. Але у війську кажуть, це ослаблює підрозділи на певних ділянках фронту. Тому переводять рідко.
У "Асгарда" саме така історія: частина перевелась в Сили безпілотних систем, а частині переведення заблокували. І через це сталася ситуація, коли представник цивільного світу віддавав хлопцям команди, погрожував.
Багато людей в армії мислять панськими алгоритмами. Кажуть: ми вас розвивали. Але на практиці я такого майже не зустрічав — люди розвиваються самостійно. І самі знаходять собі все — засоби, амуніцію. А потім хтось прийде і скаже: ми вас розвивали. Та ми вас не бачили — ні на фронті, ні в частині, що ви нас "розвивали".
Тобто ця історія сталася саме тому, що підрозділ захотів перейти до Сил безпілотних систем?
Так.
А це взагалі поширена проблема? Все-таки є багато підрозділів БПЛА і можливо, вони теж хотіли б до вас приєднатися, але з тих чи інших причин не можуть.
"Не можуть" аргументується тим, що якщо потужні підрозділи підуть з інших організмів, вони ослаблять ділянки фронту. Але ми пояснювали, що вони можуть повернутися рівно на ті самі ділянки. Просто вийдуть з організму, де відносини стали вже неможливі, токсичні.
Я перед міністром підняв це як одну з основних проблем. Нам потрібно перезапустити військо. Люди втомлені, але готові продовжувати захищати. Водночас вони хочуть змінити умови служби.
На початку ми йшли в будь-які підрозділи, бо думали, війна буде рік. І з часом постала проблема, коли умовно ти з Чернівців, а в тебе пункт постійної дислокації в іншій частині країни. Тобі складно навіть додому з'їздити. Багато підрозділів не вилазять з лінії фронту і навіть коли їх виводять, вони не мають можливості поїхати додому. 90% родин військових, які я знаю, всі майже розпалися через цю проблему.
Це важливі моменти. Все починається з внутрішнього стану людини, а на нього зараз забили. І через це фронт сиплеться. Якщо не повернемось до поваги, не дамо військовим певну свободу дій, нас чекає ще більше проблем і випробувань.
Про Сухаревського
Перший випуск нашого проєкту був з Вадимом Сухаревським — нинішнім командувачем СБС, на той момент — командиром 59-ї бригади. Як би ви описали його як командувача?
Я таких людей в армії, по-перше, не зустрічав, а, по-друге, їх, скоріше за все, мало. Це — людина, яка думає про внутрішній стан бійців. Він має якусь таку енергію — побратима, а для когось — батька. І ця магія працює. Він об'єднував навколо себе креативних людей, давав їм свободу, не створював "затяги". Це давало результати й це потрібно якраз для такого роду військ, як Сили безпілотних систем.
Поясніть тоді, будь ласка, наступну ситуацію. З одного боку, маємо Вадима Сухаревського. З іншого — в серпні начальником штабу командування Сил безпілотних систем призначили Романа Гладкого. ЗМІ писали, що його нібито підозрюють у держзраді, а також, що вже під час війни він перетинав російські прикордонні пункти. На початку вересня його перевіряло СБУ. Як ці два явища співіснують в СБС — Вадим Сухаревський і Роман Гладкий?
В якомусь сенсі, як Сили безпілотних систем і Збройні сили України. Є певна консервативна система і є щось, що створюється, нове. Гладкого зняли, відсторонили. Нам поміняли начальника штабу (новим очільником штабу командування Сил безпілотних систем став Олексій Халабуда — ред).
Ви можете розповісти щось про нього?
Я особисто з ним не знайомий, але багато хто з волонтерського руху дає про нього гарні відгуки.
Я не знаю компетентність пана Гладкого. Але проблема тут глибша — система звань і посад. Система, в яку неможливо прийти ефективним цивільним менеджером і зайняти дійсно важливу посаду. Тобі дають звання не від ефективності, а від років вислуги. Це вчить паразитувати, пристосовуватись, перечікувати, переживати когось. Все це виростило величезну кількість сумнівно компетентних людей.
Про розмову з полоненим фанатом
Нещодавно ви зустрілися з російським військовополоненим, який виявився вашим фанатом. Чому погодилися на цю зустріч?
Ціле покоління росіян виросло на пісні "Сердце пацана". Частина з них воює в Україні. Я розумів, що спілкування з подібним окупантом може відвернути декілька тисяч, може і десятки тисяч, охочих приїхати підзаробити в Україні. Зустріч була хвилююча. Я думав, він пішов сюди з бажанням вбивати українців, і мене теж — як зрадника їхньої ідеології "русского мира".
Але я попав на бідолагу. Я хотів донести недосконалість російської ідеології. А вийшло так, що в дитинстві інтернету в нього не було, що у 2014-му він був в дитячому будинку. Тож розмова про якісь фундаментальні речі не вийшла. Вона була більш людська. Він не на камеру ще деякі речі сказав. Попросив не повертати його назад.
Що вам відомо про його подальшу долю?
Він в колонії, в нього нормальні умови, його не ображають. І загалом в Україні не ображають військовополонених. На відміну від цих тварюк, які знущаються з наших.
Його доля мене не особливо цікавить. Він пішов з автоматом в наш бік. Я впевнений, що вів вогонь, при можливості вбивав би українців і сам як сирота міг би зробити сиротою не одну українську родину. Тому у мене особливої жалості до нього немає.
Ви згадали, що коли йшли на цю зустріч, у вас була ідеологічна мета — вплинути на інших росіян, які слухають ваші пісні. На вашу думку, зрештою, який вплив мала ця розмова?
Думаю, потужний. Після публікації почалися скарги на відео. Його заблокували, поставили купу обмежень, воно ніде не рекомендується. Але я поставив це відео в кінці кліпа "Сердце пацана", щоб росіяни дивилися і розуміли, які в житті бувають історії.
Думаю, мінімум батальйон я цим відео мінуснув — тих, які могли в теорії прийти й вбивати українців. Уявіть, скільки треба FPV щоб знищити ворожий батальйон — 800 людей. Мінімум 4 тисячі. А можна просто зробити отаке відео. Маємо захищатись будь-якими способами. І це один з успішних, вважаю.
Про рекрутинг та ТЦК
Сили безпілотних систем проводять рекрутингову кампанію. Як би ви описали труднощі, з якими стикаєтеся на цьому шляху?
Рекрутинг йде нормальними темпами й з залученням фахівців високої якості. Всі задоволені. Нещодавно до нас в табір попав знайомий знайомого, якого "бусифікували" у Львові. Ми встигли вплинути на цей процес, щоб він попав саме в Сили безпілотних систем. І знайомий розказував: дзвоню йому, запитую, як ти? А він якраз базову військову підготовку проходить. Каже: чесно, якби знав, що така армія, я б раніше пішов. Якісні інструктори, якісне харчування, нормальна підготовка.
Ви самі сказали, що встигли вплинути на те, щоб ваш знайомий потрапив не абикуди з ТЦК. Чому вирішили його рятувати?
Я не сказав, що рятував. Я просто радий, що до нас долучиться потужний менеджер з цивільного життя. І що він обійме посаду, на якій буде давати коефіцієнт корисної дії.
Система "бусифікації" — це, насправді, в якомусь сенсі чистилище. Але з іншого боку мало хто хоче добровільно йти в піхоту на першу лінію. Тому в них жахлива робота, я не думаю, що вони отримують задоволення. Але така комунікація і такі алгоритми (від ТЦК — ред) не спрацюють.
Найсвіжіший приклад — робота представників ТЦК після концерту "Океану Ельзи" під Палацом спорту в Києві. Ви негативно про це відгукувалися.
Ні, я не відгукувався негативно. Але при всій повазі до Святослава Вакарчука, до його внеску в культуру, я щось взагалі не зрозумів. Під час однієї з найкритичніших ситуацій в долі держави — п'ять "палаців спорту"? Коли на паралельній вулиці, у Михайлівському соборі, відспівують бійця, а тут відбуваються "палаци спорту" — в мене це викликає спектр емоцій.
І коли дехто там кричав як навіжений (коли представники ТЦК перевіряли дані — ред) — я цього не розумію. Шість мільйонів чоловіків не оновили дані. Їм створили додаток, щоб не було потрібно йти в ТЦК. І коли от такі речі людина не впорядкувала, а ходить на концерти "Океану Ельзи"… "Океан Ельзи" — це ж не тільки пісня "Відпусти", це ще й "Не здамся без бою". Якось для цих людей трошки невизначена, виходить, в житті система координат.
Тому я не ставлюсь особливо негативно до того, що прийшло ТЦК. Воно може прийти будь-куди. В цьому є і певна справедливість. Бо дійсно по селах повигрібали хлопців, а дехто по ресторанах сидить. Здорові дядьки понакупляли собі інвалідності.
Всім страшно. Всі хочуть жити, повернутися до родин. Але багато дядьків могли б обіймати посади начальників логістики, допомагати в питаннях, наприклад, харчового забезпечення, налагоджувати процеси. У нас досі, можливо, через радянські фільми, уявлення війни — всі зі штиками, на передку. В якомусь сенсі так і є. Але хтось стає піхотою, а хтось отримує інші посади.
Але очевидно, що частина з тих, хто боїться мобілізації, боїться потрапити саме в піхоту. Навряд чи ви будете заперечувати, що ймовірність цього висока.
Так. Буває, тобі не пощастить — попадеш до якогось не дуже компетентного, не дуже "сговорчивого" командира. Але, на щастя, це вже стало більше виключенням, бо все ж таки діалог є. Кого куди — кого на зв'язківців, кого на логістику, кого в піхоту. Як і в суспільстві — від складу розуму обирається відповідна посада.
Коли стається проблема саме з піхотою? Коли ти не зробив нічого, щоб знайти себе у війську. Коли думав, що якось пронесе. Коли не пройшов якийсь з курсів підготовки. Якщо людина потрапляє в ТЦК і каже, що в неї сертифікат "Боривітра" і вона готувалася, умовно, на оператора БПЛА, або, наприклад, пройшла курси тактичної медицини, повірте, я бачив мразюк в ТЦК, але вони все одно скажуть: якщо в тебе є такі навички, ми зробимо можливе, щоб ти працював за фахом.
Але я не підтримую загрібання на вулиці. Я все ж таки впевнений, що діалог дає набагато кращі результати. Приклад цього — як це відбувається в Силах безпілотних систем. До нас йдуть добровільно. Люди розуміють, що їхня доля в їхніх руках.
Чи реально зробити службу в піхоті привабливою для добровольців?
Можна покращити умови. Ясно, проти КАБів ми ще не знайшли прийому, але знайдемо. Це одна із задач і Сил безпілотних систем теж. Я бачив, які ситуації проходять піхотинці. При тому, що я сам не боюсь померти, не хочеться померти по-тупому. Завдання держави — зробити все, щоб людей замінили роботизовані системи.
Є якісь зміни, які ви хотіли побачити серед цивільних?
На природу людей важко вплинути в короткостроковій перспективі. От ми сьогодні взагалі не поговорили про музику. Але як працює пісня? Хлопці, які у 2014 році слухали "Моя страна не упадет на колени", виросли та захищають країну.
Державі потрібно сконцентруватися на культурній роботі. Ми "забивали" на мову — і я так само учасник цих певних процесів, бо потрібен був час усвідомити важливість цього питання. Потрібно формувати покоління на цінностях. Населенню потрібно перестати бути інфантильним, дорослішати. Раніше в нас із цим були великі проблеми.