На вузькій дорозі — велика кількість автомобілів. До пункту перетину кордону з Польщею "Краковець" якихось 30 кілометрів, до Львова — не набагато більше. За жвавим, забудованим багатоповерхівками Новояворівськом — селище Шкло. Там — однойменний бальнеологічний та грязьовий курорт.
Стоянка перед санаторієм порожня. Адміністративне приміщення виглядає занедбаним, але відкритий вхід і велика кількість табличок з попередженнями вселяють надію, що за воротами є життя.
В адміністративному корпусі — скляна сторожка. Здається, охоронець відійшов на кілька хвилин і на територію можна зайти без зайвих пояснень. Постамент на вході розповідає про майже 80-річну історію курорту. Асфальтована дорога веде вглиб території, що більше нагадує дикий ліс, аніж парк. Старі плити на пішохідній доріжці порослі травою, а дерева обабіч подібні на рудий чорнобильський ліс.
— Якась болячка у тих дерев, — ділимось враженнями одна з одною.
Бачимо паркан, біля якого бігають діти молодшого шкільного віку. Поруч — жінка, яка збирає малюнки й жовтогарячі пластикові стільці. Розуміємо: діти малювали. За мить серед зелено-рудого лісу помічаємо плямистих оленів. Їх і малювали діти.
Далі — багатоповерхове, подібне на житлове приміщення. За ним ще одне, ще і ще. Тут багато корпусів. А ось і бювет зі старими табличками про цілющу воду. Фотографуємо.
— Ви що тут забули? Хто вам дозволив знімати?
Чоловік у синьому комбінезоні суворий, але схвильований. Пояснюємо, що журналісти. Розговорилися. Він не назве своє імʼя. Але розкаже, що колись мав десятьох підлеглих, потім трьох. Тепер всю роботу робить сам. У пʼятницю, 23 серпня, за його словами, усі, крім кількох людей, взяли відпустку своїм коштом — з санаторію поїхали останні гості, а зарплату працівникам боргують вже роками.
— Якщо ще групу відпочивальників хоча б на 40 людей назбирають, може, ще будемо працювати, — каже чоловік. — Коли ми були у військових, у нас все було нормально: більше 500 людей за раз було. А коли нас взяла Державна судова адміністрація…, — скаржиться чоловік, але згодом додає: справи санаторію почали погіршуватися у 1990-х, коли курорт був ще у власності Міноборони.
Проте наполягає, краще було б віддати назад військовим. "Скільки поранених у нас", — аргументує.
Ми приїхали до санаторію "Шкло" через судову справу. З цим курортом судиться колишній багаторічний директор, а заодно батько екснардепа-держзрадника Тараса Козака — Роман Козак. Вимагає у санаторію понад сім мільйонів гривень.
Поки ми вивчали справу, дізналися, що це державне підприємство, яке розглядали як місце для реабілітації військових, тепер планують продати. З майже 50 мільйонами гривень уже накопичених боргів.
Редакція розслідувань Суспільного взялася розбиратися, чому санаторій, що має близько 76 гектарів землі з лісами та водоймами, десятки будівель, нині не може зібрати навіть 40 людей на відпочинок, хоча пропонує, порівняно, невисокі ціни.
З ресурсами, але збитковий
Санаторій "Шкло" зі сфери управління Міністерства оборони України до Державної судової адміністрації (ДСА) передали у 2003 році. Підприємство, як йдеться у нього на сайті, має власні питні джерела слабомінералізованої води "Нафтуся-Шкло", сірководневі джерела малої й середньої мінералізації, торфянисто-мінеральні лікувальні грязі, фітотерапію та озонотерапію. А ще — лікувальну базу й акредитацію закладу охорони здоров’я першої категорії.
За статутом, санаторій має забезпечувати санаторно-курортне лікування суддів та працівників судової системи. Але він також доступний для будь-яких громадян України.
За даними з сайту "Санаторії України", вартість двомісного номера з харчуванням та лікуванням була там 1520 гривень за добу.
Статутний капітал "Шкла" на сьогодні — 18 мільйонів гривень. Водночас, за даними аналітичної системи YouControl, за санаторієм є загальна кредиторська заборгованість — майже 48 мільйонів гривень.
Підприємство заборгувало податки державі, зарплати працівникам та оплати за товари, послуги по договорах. Один з таких контрагентів — товариство "Біоенерджитранс" — навіть звернулося до господарського суду із заявою про визнання санаторію банкрутом через борг у понад три мільйони гривень. Розгляд справи триває.
За фінансовими звітами в аналітичній системі YouControl, суттєве накопичення заборгованості почалося у 2018 році.
На сайті Ради суддів ми знайшли рішення за 2018 рік стосовно санаторію. У ньому йдеться, що основним негативним фактором погіршення фінансового стану було те, що з 2014 року Фонд соціального страхування та тимчасової втрати працездатності скоротив закупівлі санаторно-курортних послуг.
А 9 листопада 2023 року Яворівський районний суд Львівської області стягнув із санаторію понад 7 мільйонів 360 тисяч гривень на користь колишнього директора — Романа Козака.
Що за гроші вимагає батько екснардепа
Роман Козак був директором державного підприємства з вересня 2009 року по кінець грудня 2019 року. Він — батько екснардепа від партії "Опозиційний блок" (раніше — "Партії регіонів") Тараса Козака.
Нагадаємо, Тараса Козака та його соратника Віктора Медведчука з травня 2021-го підозрюють у державній зраді та замаху на розграбування національних ресурсів у тимчасово окупованому Криму. Президент Зеленський у 2023 році позбавив Тараса Козака громадянства України, а після цього Верховна Рада забрала у нього мандат народного депутата.
Цього року ДБР оголосило заочну підозру братам Козака та Медведчука — Богдану та Сергію — за ухилення від сплати податків, а вилучені автівки родичів передали для Збройних сил України.
Роман Козак у судовому позові стверджував, що 1 червня 2009-го уклав договір з ДП "Шкло" про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на 7 з половиною мільйонів гривень.
Договір від імені санаторію укладав заступник директора Ігор Кухар. Доручення на це йому видав сам Роман Козак як тодішній в.о. директора. Санаторій "Шкло" зобов’язався повернути гроші до 15 жовтня 2018 року, але не зробив цього. 1 жовтня 2021-го Роман Козак звернувся до суду з позовом про стягнення із санаторію коштів.
Адвокат Козака — Василь Медвідь, факт внесення допомоги підтверджував договором, квитанціями до прибуткових касових ордерів, актами звірки взаємних розрахунків та листами санаторію до Державної судової адміністрації й Ради суддів України про перебування державного підприємства в критичному фінансовому та матеріальному станах.
Тодішній директор санаторію, Олександр Холодний, подав зустрічний позов, в якому просив визнати договір про поворотну допомогу недійсним.
Зокрема, були зауваження до прибуткових касових ордерів, адже вони мали різні дати договорів, неналежні призначення (не було слова "поворотна"), загальна сума наданих ордерів була більшою за 7 з половиною мільйонів гривень, а перше внесення коштів було у 2011-му, а не у 2009-му.
Також санаторій та судова адміністрація намагалися довести у суді, що Роман Козак до вересня 2009 року не міг надавати доручень, бо був у статусі виконувача обов'язків директора. Проте суд взяв до уваги дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, де зазначено, що Роман Козак був директором станом на 1 червня 2009 року (відколи він став в.о.).
Посилання представників відповідача, що такі договори треба було погоджувати з Державною судовою адміністрацією — як з установою, в управлінні якої перебуває санаторій, суд не взяв до уваги — за його переконанням, на червень 2009 року ні статут, ні жоден нормативний акт не передбачав такої потреби.
Козак каже: продав фабрику
У розмові з нами колишні виконувачі обов’язків директора санаторію Ігор Кухар та Дмитро Головко підтвердили, що Роман Козак вносив кошти на рахунок підприємства, щоб виплатити заробітну плату працівникам та погасити різні податкові зобов'язання. Хоча обидва точної суми, яку позичив Козак санаторію, не могли назвати.
Сам Роман Козак стверджує, що вносив кошти, бо фінансування не було, а заробітну плату працівникам та податки треба було сплачувати, зокрема щоб мати можливість брати участь у тендерах.
— Про що говорити? Я вклав свої гроші у державу. І чекаю, щоб їх повернули. Безпроцентний кредит державі, — розповів нам Козак. — Санаторій будуть передавати до Фонду державного майна. Є постанова Кабінету Міністрів. А там будемо розбиратися, хто буде в подальшому мені це відшкодовувати.
— Бажано передати санаторій військовим, тому що після війни буде багато людей, які потребуватимуть реабілітації. А там же є грязі, сірководень. Головне, щоб він не пропав. Це ж стратегічний об'єкт, — додав Роман Козак і заявив, що гроші, які йому повернуть, він готовий віддати військовим.
Ми запитали у Романа Козака, чому він вносив гроші не одразу у 2009 році, коли уклав договір, та де взяв стільки коштів:
— Я уклав договір, але потім санаторій виграв тендер в Міністерстві соцпраці на 186 мільйонів. Я думав: чого мені вкладати зараз, дочекаюся тих коштів. Зробив ремонт в одному з корпусів, поміняв дахи, бо вже протікали. А потім перестали давати кошти. А котельня розсипалася, теплотраса розсипалася. Звичайно, за раз поміняв теплотрасу, ще й податки гасив, зарплату виплачував. Люди мали за щось жити. Я все життя займався бізнесом. У мене був свій завод з одежних матеріалів. Продав його за 500 тисяч доларів, і вклав у санаторій. Ну, дурість, що зробите? Я думав, надіявся, я вірив в себе, а вийшло таке. Зараз я — пенсіонер. Не працюю, заробив на пенсію.
Згадок про те, що Роман Козак був власником "заводу одежних матеріалів", у відкритих джерелах ми не знайшли.
У суді представник санаторію наполягав, що Роман Козак не міг мати більше ніж сім мільйонів гривень, щоб позичити їх підприємству. Проте суд вказав, що не має можливості перевірити це.
Претендувати на частку власності не може
На рішення Яворівського районного суду санаторій та Державна судова адміністрація подали апеляційну скаргу. Наступне засідання має відбутися у жовтні.
Керівник Державної судової адміністрації України Максим Пампура прокоментував для Суспільного:
— Якщо рішення суду апеляційної інстанції буде на користь Козака, думаю, треба буде, перш за все, почути відповідь санаторію. Все ж таки за ведення господарської діяльності безпосередньо відповідальність — на державному підприємстві. Ну, а потім ухвалювати якесь певне рішення.
Ми запитали в адвоката з ГО "Платформа прав людини" Євгена Воробйова, чи може Роман Козак претендувати на частку власності у державному підприємстві, якщо виграє і в апеляційній інстанції, а у санаторію не буде коштів виплатити борг.
Воробйов розповів, що є мораторій на застосування примусової реалізації майна держпідприємств, де держава має частку понад 25%. Тому виконавець не може продати майно для виконання рішення суду про стягнення коштів. Держава через Державне казначейство виплатить борг у разі відсутності коштів на рахунку ДП "Шкло":
— Відповідно до закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким — державне підприємство. За загальним правилом, стягувач подає заяву на відкриття виконавчого провадження. Якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Санаторій — на приватизацію
Поки Роман Козак судився з санаторієм, єдиний майновий комплекс державного підприємства "Шкло" восени 2022 року Кабінет Міністрів України включив до переліку таких, що передається в управління Фонду державного майна для подальшої приватизації.
Державна судова адміністрація України, повідомив нам Фонд держмайна у відповіді на запит, досі не здійснила цю передачу, хоча мала це зробити протягом семи робочих днів.
— Судова адміністрація не делегувала своїх представників для утворення комісії з питань передачі та не надала документи для підготовки акту приймання-передачі, — каже речник фонду Олександр Поліщук. — Фонд держмайна багаторазово звертався до ДСА та Кабінету Міністрів у зв’язку з цим.
У Державній судовій адміністрації Україні на запитання, чому не виконали розпорядження Кабміну, повідомили, що підтримали позицію Вищої ради правосуддя, яка у липні 2023 року виступила з заявою, що вона проти передачі санаторію Фонду держмайна та подальшої його приватизації.
Аргументували це тим, що, оскільки державне підприємство розташоване на "умовно безпечній" території країни, воно могло б слугувати тимчасовим прихистком для працівників судової гілки влади, які є внутрішньо переміщеними особами.
Відстоювати право на санаторій взялась і Рада суддів, яка є вищим органом суддівського самоврядування та відповідає, в тому числі, за правовий і соціальний захист суддів та їхніх сімей.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль дав доручення Мінекономіки, щоб питання передачі санаторію обговорили з Радою суддів. Але, як нам повідомила членкиня ради Валерія Чорна, їх до цього питання так і не залучали. Рада суддів 8 серпня 2024 року повторно звернулась до прем’єр-міністра.
З 9 липня цього року в санаторії виконує обов’язки директорка Олена Васильченко. Коментувати справи санаторію, зокрема те, що він припинив діяльність, вона відмовилась. Послалася на те, що лише недавно почала виконувати свої обов'язки.
Ми запитали у Державної судової адміністрації, чому, на їхню думку, санаторій став збитковим, а також, де планують брати кошти, якщо не хочуть передавати санаторій в управління Фонду держмайна, та які перспективи розвитку бачать.
На наш запит відповіли лише так: "З 10 липня по 31 жовтня у санаторії триває внутрішній аудит щодо здійснення фінансово-господарської діяльності державного підприємства за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2024 року".
Чому санаторій наростив борги: думки колишніх директорів
З 2019-го і до липня 2021 року санаторієм "Шкло" керував Ігор Кухар, який був заступником при Романі Козаку.
У розмові з нами Кухар пояснив, що борги виникли, бо санаторій не заповнювався людьми, працював лише у теплу пору року, фінансування йому ніхто не давав, а оборотних коштів не вистачало.
За словами Кухаря, були ідеї, щоб зробити у санаторії місце для реабілітації військових. Зверталися і до уряду, і до Офісу президента з проханням передати майно в управління Міноборони, сподіваючись на фінансування. Але отримували відповіді, що це можливо лише за згоди Державної судової адміністрації. А цієї згоди не було.
Після Кухаря обов’язки директора три місяці виконував Олександр Удовенко, а потім до липня 2022 року — Олександр Холодний. Він проходив конкурс на посаду директора санаторію в ДСА України, але не пройшов спецперевірку. У 2015 році Холодний балотувався до Селидівської міської ради Донецької області від партії "Опозиційний блок".
У листопаді 2021 року Холодний звертався до депутатів Львівської обласної ради через скрутне становище санаторію, щоб ті посприяли передачі його майна на баланс Міноборони.
Коли Холодний звільнився, виконувати обов’язки директора став Дмитро Головко, який перед цим був заступником Холодного.
Головко до того, як потрапити у санаторій, був директором товариства "Офудсервіс", частки якого належать Максиму Радуцькому — сину нардепа від "Слуги народу" Михайла Радуцького, та венчурному фонду "Медісон" нардепа від "ОПЗЖ" Вадима Столара. Головко також керував фірмами Максима Радуцького "Мазалтов" та "Джерсі Джет", які переважно займаються ресторанами чи доставкою їжі.
Головка за час керування санаторієм обвинуватили в службовій недбалості. Мовляв, він сплатив кошти по договору ремонту, який не був здійснений.
Дмитро Головко стверджує, що ремонт був зроблений, і не вважає себе винним. Щодо розвитку санаторію, він бачив перспективу у сфері відпочинку та розваг:
— От мені просто дуже подобається, як у свої часи в Києві ВДНГ був. Мені хотілось щось таке зробити, щоб це було для всіх. Щоб кожен їхав туди й на вихідні, і у будній день, щоб розумів, що там для нього щось є: для дітей, дорослих. Покайфувати на пуфиках ввечері, послухати джаз або подивитися кіно під відкритим небом.